"Бандерштат" на Волині або свято української звитяги

"Гей, там, нам на півночі Волині, створилась армія УПА..."

На припочатках серпня у Луцьку усьоме відбувся фестиваль національного духу «Бандерштат». Місце його проведення обрано не випадково, адже саме на волинських теренах постала у 1943 році леґендарна Українська Повстанча Армія.

При вході дівчата-волонтери збирають кошти на встановлення у Луцьку пам’ятника Степану Бандері. Офірують, хто скілько може. «У цілому потрібно близько мільйона гривень. Зараз зібрано половину суми. Притому що  пожертви надходять повсякчас, уже  до кінця року є великий шанс встановити пам’ятника», - радо ділиться інформацією одна з активісток.

На території фестивалю діє сувора заборона на спиртне. Його старожили давно затвердили несхитне правило: «Хто за вільну Україну – той живе без нікотину, хто за українську волю – той живе без алкоголю». Але й тверезих розваг тут вистачає  по саму зав’язку. Хтось покриває тіло патріотичним татуажем, а когось вабить гончарний круг. Аби кожному потрафити організатори щороку урізноманітнюють святкові атракції. Виконавчий директор фестивалю «Бандерштат» Павло Данильчук втішається тим, що з кожним роком програма фестивалю стає все більш насиченою. Цьогоріч кожна людина, починаючи від малесенької дитини і закінчуючи представниками старшого покоління, може знайти тут щось для себе, для душі. Якщо для когось є важкою музика, що лунає з основної сцени, він може відвідати літературні посиденьки чи послухати акустичні виступи. Наскучить там – знову поринути в рокові ритми».

Фестиваль постав з рамени «Націоналістичного Альянсу» і очільниця  організації Майя Москвич втішається доконаним фактом, що кількість його учасників щороку збільшується не лише в кількісному вимірі, але й географічно. «Цього року, - провадить вона, -  саме мені випало залучати для проведення цьогорічного «Бандерштату» волонтерів з різних міст України. І на мій заклик відгукнулося чимало людей зі східної України. Зокрема, Донецька, Одеси, Харкова тощо". 

Студент Дніпропетровського  Національного університету Олег Літовко також серед їх числа. Він зі сміхом пригадує  ті часи, коли ще зовсім недавно його рідні усіляко відмовляли хлопця від поїздки до Львова. Мовляв, кровожерні «бандерівці» заподіють тобі щось лихого. Проте повернувся звідти цілим і неушкодженим та ще й з купою позитивних емоцій. Відтак кожна наступна поїздка на західну Україну сприймалася як  величне свято. А «Бандерштат» перевершив усі сподівання. «Тут стільки усього цікавого, що тільки не барись і поспівай  усюди», - захоплено повідає Олег.

 У полудне розпочинаються гутірки з відомими особистостями. Олесь Доній радить громаді, яка зібралася його послухати, ставати на прю із нинішнім режимом  усім гуртом. І заходитися коло будови України кожному зосібна. «Чому є плач вселенський? Чому потрібно казати, що Франко не повинен займатися політикою? Чому потрібно йти в церкву Московського Патріархату? Чому потрібно переходити на російську мову? Я цього не розумію. Чому потрібно плакатися, що не вистачає лідерів? Не чекайте від когось, а самі беріть і робіть».

Мустафа Найєм виголошує багато правильних речей. Але водночас вражає патріотичну спільноту зізнанням, що, якби його покликали на фестиваль, цілком протилежний своїми засадничими ідеями «Бандерштату», то він би радо відгукнувся і на такі зазовини. «Якби це був фестиваль Донецько-Криворізької Республіки, я б поїхав», - одверто заявляє він. Дивна позиція, яку важко осягнути присутнім бандерштатівцям. Хоча вони й розуміють, що мається до діла з представником ліберального табору, та все ж…

А ось у чому їх не треба переконувати, так це в тому, що справжній націоналіст мусить бути не лише ідеологічно підкутим, але й фізично загартованим. І не лише нарощувати м’язи у спортзалах, але й заввиграшки долати природні перешкоди, якщо стане на потребі. Керівник Івано-Франківської обласної організації «Патріот України» Сергій Сивачук разом зі своїми однодумцями в’яже у вузли товсті мотузяччя і перекидає їх через річку, споруджуючи щось на зразок підвісного моста. «Буде організовано переправу через водний рубіж, - пояснює він. Це один з елементів військово-патріотичних ігор і прикладної підготовки, яку не зле пройти кожній молодій людині».

Дівчатам також не бракує рішучости довести хлопцям, що і в них душі не з лопуцька. І поміж напнутими линвами не без зусиль, але з усмішками на обличчях, вони таки дістаються іншого берега.  «З першого разу трохи важко, - бо на середині дистанції тебе розхитує увсібіч. І доволі відчутне навантаження на руки», - зізнається Тетяна, яка охоче пристає до справдешніх чоловічих випробувань.

А ось у юних пластунок із Дрогобича вишкільні літні табори вже позаду. А сюди добулися, бо ж і улюблений «Тартак» кортить послухати, а заразом запізнатися з творчістю інших українських гуртів. Ірина та Марта – членкині українського «Пласту». З притаманним їм галицьким маєстатом оповідають, що тут зібралося дуже багато гарних українських колективів, але найбільше їм воліється послухати «Тартак», і, безперечно, «Залізний хрест» із міста Лева».

У наметовому таборі люду як комашні і кожен клопочеться у своїх справах. Той тягне окоренка на підпал, ще хтось пильнує ватри. Інші вже повсідали коло обіду і правлять теревені. А ось військовим реконструкторам не до одпочинку. У них триває поготівля до майбутньої баталії. Мосінський карабін посідає почесне місце серед усієї розмаїтої зброї, що мусить, за сценарієм, запевнити перемогу українським повстанцям у бою проти військ Вермахту. Шмалятимуть хлопці з УПА в німців і з їхніх таки «шмайсерів», а ось знамениті «штурмґевери» цього разу в інсценізованому дійстві зужиті не будуть. Чотовий українського реконструкторського клубу «Пам'ять» Володимир Гаврон пояснює це так: «Штурмґевери» – дуже рідкісна зброя і в українському реконструкторському русі, може набереться зо  5 одиниць у робочому стані».

Ті, кому випадає перевтілитися у солдатів Третього Райху, називають себе Гансами чи Дітріхами і  послуговуються німецькою мовою, не лише віддаючи військові команди. Один із них жартома представляється Гансом Шульце і називає себе ein Soldat der Vehrmacht aus Bayern (воякою Вермахту з Баварії), який kämpft wider Banderabewegung (бореться проти бандерівського руху).  

Ближе до вечора до головної сцени стягується все більше люду. Звідтам лине музика на будь-який смак. Раз повз раз у небо підносяться кличі «Слава Україні!», «Слава нації!», а їм у відповідь лине стоголосе: «Героям слава!»та «Смерть ворогам». Хлопці з білоруського гурту «Сцяна», хоч як сумлінно відіграли свою програму, але, певно, й вони не сподіялися зуздріти такий щирий прийом, який їм було влаштовано. Протяжне скандування «Жиє Бєларусь!»  було зайвим свідченням того, що білорусинів завжди раді гостити на волинській землі.

А ось хто чи не найбільше змусив повпрівати публіку, то це, безумовно, Сашко Положинський. Спочатку він закликав усіх дружньо проспівати про те, що «гривна краща від рубля, Лавра ближче від Кремля». А потім під його хіти зчиналася справжнісінька веремія: хлопці сходилися лава на лаву, дівчата пірнали зі сцени в натовп, який їх підхоплював  і щонайдалі відносив на руках.

І все б нічого, аби час не спливав так стрімко. І вже від завтрього не доводилося б знову числити дні до нового фестивалю. Але ж набуті враження переростуть з часом у приємні спогади. А випадкові знайомства трансформуються у міцну дружбу. Цього року «Бандерштат» усілякі трястя обійшли десятою дорогою. Кількість його прихильників тільки множиться, а зловорожі каверзи лише скріплюють на силі.

Сергій Іщенко-Сіроманець