Весна уже сміється. А чи весело нам?

Які прогнози на весну 2011 року можна скласти уже тепер?

Які прогнози на весну 2011 року можна скласти уже тепер?

Сьогодні День прощення. Хто кого образив-чи визнають свою провину і попросять їх простити?

Одвічна проблема - відносини влади - носіїв її і нас, хто цю владу уповноважив нас скрізь у верхах представляти. Чи гідно вони нас представляють? Чи задоволені ми своїм представництвом там, у всіляких "радах", починаючи з місцевих, закінчуючи Верховною радою?

Судячи з багатьох джерел - і друкованих і словесно-усних - ні і ще раз ні.

Не таких результатів у діях своїх ставлеників ми сподівались отримати. Не цього очікували, дружно підтримуючи тодішню опозицію, яка так натхненно обіцяла покращення нашого життя уже сьогодні, покриваючи компроматом владу, яка не в змозі була надати таке покращення уже зараз, зважаючи на кризу.

Навіть якщо врахувати фальшування в багатьох регіонах, виборці яких довго були під наркозом, не маючи достовірної інформації, якої не мали в недалекому минулому і всі мешканці України, теперішня влада набрала достатню кількість голосів виборців.

І що ми всі бачимо і чуємо по багатьох каналах - мовлення і бачення , звідки можемо судити, кому належать ті канали? Що у нас і у них життя процвітає, що ми з вами всім задоволені, чого нам іще бажати, як не просити владу зняти з нас побільше поборів, підвищити нам пенсійний вік, бо дуже вже багато нас стало доживати до пенсій, а платити нам нічим, хоч бери та урізуй собі, таким собі хорошим і непогрішним - свої, спеціалізовані.

Та ще ми з вами стаємо такими надокучливими та нахабними, в ефірі каналів, яких ще їм не вдалось закупити, ми ще хочемо, аби вони час від часу нам звітували, як ростуть їхні статки, не зважаючи на кризу для нас. І не тільки їхні, а ще і їхніх родичів. А родичів же так багато! Як же все це підрахувати і не помилитись в цифрах! Краще за все зробити вигляд, що вони не чують всіх наших запитань, говоріть, поки ще можете та дякуйте нам, що не чуємо - вам же безпечніше.

Ми поки що говоримо і хочемо, аби нас почули, що також було обіцяно перед виборами. А студенти вже не тільки говорять, але починають діяти, бо їх заставляють тугіше затягнути паски. І не хочуть миритись з нищенням українського в Україні. Вони влаштовують пікети. І це коли на вулиці тріщить мороз. А що буде весною? Не важко здогадатись.

І Василь Шкляр не мириться, не хоче отримувати Шевченківську премію з рук українофобів, просить, аби їх президент прибрав, вони не гідні бути українськими міністрами, пропагуючи в Україні не українське.

Але президент, на посаді претендента обіцяючи почути кожного, на це не зважає, не чує лауреата Шевченківської премії, ігноруючи прохання Шкляра.

І як ви всі гадаєте, народ це все також мовчки проковтне? Чи почекає, поки стане тепліше, аби про себе заявити:

"Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!.. " - по Івану Франку, рядок з його "Каменярів".

А ми що, дійсно погані правнуки славних прадідів?..