Їхав я днями з Києва і ненароком на вокзалі порізав руку. Мав вільний час до поїзда і вирішив вперше в житті скористатися послугами громадського медпункту.
Для того щоб знайти медпункт на вокзалі Київ-Пасажирський довелося опитати кількох "о благочестивих охоронців порядку, що покривають бізнес жебраків, таксистів, квартироздавачів і кишенькових крадіїв".
Їхні праведні слова привели мене аж до самого краю лівого крила вокзалу, де на мене у напівтемному коридорі вже очікували чотири ескулапки у білих халатиках.
- Доброго вечора, – кажу я, невиховано перериваючи надважливе обговорення якоїсь Фабрики дірок, чи то шоу про якогось холостяка-чмиря, - Чи не могли б Ви мені промити і перев’язати руку, бо я тут трохи порізався?, - на що відразу і неочікувано отримав відповідь.
- Синок,паді купі бінт, - (який нафіг бінт. - думаю я)
- Ок, -відказую, - перев’язувати не треба, чи Ви можете просто промити. А то знаєте вокзал, багато людей, підхоплю інфекцію.
- Ну сходи купи пєрєкісь...
- Добре, - кажу я, - ну хоча б, йод у вас є?
- Нє, у нас нічєво нєма - іди пакупай... А то тут длінниє вихадниє були, такій наплив всякіх як ти, шо у нас ващє нічо не осталось.
- Як це нема?!, - питаю у них.
- А нема, - відповідають всією лавицею в унісон,немов отримують гроші за балачки. А я тут, понімаєтє лі, прийшов і всю роботу перебив.
Розмова з баришнями не клеїлася, та й рана вже перестала кровоточити і я вирішив розвідати - хто ж усе таки відповідає за наявність бінтів і пєрєкісі.
Пішов до чергової по вокзалу. Але вона від початку сказала, що медпункт є окремою структурою і взагалі до вокзалу не відноситься, та потім, після уточнюючого дзвінка по мобільному, все таки знехотя запропонувала залишити запис у книзі скарг.
І в цій ситуації вкурвлює навіть не те, що за конституцією медицина у нас безкоштовна, і не те, що ідучи в лікарню на операцію потрібно купувати за свої гроші всі ліки - від над дорогих іноземних до шприца і ватки (обов’язково від єдиного зарезервованого лікарем поставника), і навіть не те, що зазвичай лікарю треба покластив кишеню “благодарность”...
А те, що коли ненароком який-небудь футбольний фанат, з якої-небудь Англії, у червні якого-небудь 2012 року отримає травму, ніхто у цій країні йому не допоможе, на жаль…
Хіба який лікар з регіонів Батьківщини, що буде проїздом на київському вокзалі, який ще не зажрався подачками пацієнтів (бо хіба консервації і яйця можна назвати подачками?) вискочить з натовпу з криком "Я дохтор!" і зі словами крізь зуби "Я люблю цю країну, навіть без кокаїну“ почне рятувати пораненого випадкового пацієнта.
Так, що там Ви казали про стадіони і аеропорти? Скільки, Ви кажете, буде волонтерів? На якій, кажете, мові будуть говорити кондуктори у автобусах? Скільки, кажете, мільярдів витратили на амуніцію для Беркута? Ви хоч чули, коли-небудь, слово сервіс? Не сервіз у серванті, а сервіс!
За 269 днів, неочікуванно,циганським табором з усіх усюд старої Європи увірвуться уболівальники у тихе розміренне життя українців, де все всіх влаштовує...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.