Підготовка до вело-свята. 5 лакмусових папірців

Чи легко організувати свято в Києві, особливо, якщо вам "допомагає" мерія...

У когось розпочалися трудові будні, у когось – шкільні. У Асоціації велосипедистів Києва ще у серпні розпочався Європейський тиждень мобільності, який вживу триває з 16 по 22 вересня, тобто, зараз.

Але я не про рекламу. Я про деякі „лакмусові папірці” демократизації та бюрократизації нашого суспільства, які стали очевидними під час підготовки до Тижня.

Папірець №1. Заборона займатися йогою біля музею історії України.

У перший день Тижня мобільності, 16 вересня, ми вирішили показати, що міський простір – для людей, і він є дуже комфортним, якщо в ньому немає машин, і можна займатися різними класними штуками. Наприклад, йогою.

На 8 ранку близько десяти учасників, сонних, але з килимками, прийшли до Пезайжної алеї, щоб на зеленій галявинці розім’яти м’язи. З нами були три-чотири знімальні групи телеканалів, які хотіли показати початок Тижня мобільності. Робити асани вони не заважали J

До 8:40 все було чудово, пташки, свіже повітря, тиша... Потім зявилися охоронці, які заявили, що журналістам заборонено знімати біля музею. Навіть якщо вони будуть знімати не музей, а людей, і навіть якщо музей не буде видно в камеру.

„У вас є дозвіл від нашого головного? – питали вони обурено у різних операторів. – Якщо ні – негайно перестаньте знімати, бо зараз приїде міліція”.

Умовляння не допомагали, охоронці вимагали папірці на дозвіл знімати газон, але в міліцію дзвонити не поспішали. Ніхто з них не називав свого імені, і не показував документи, тільки на формі одного з них була нашивка „Охорона”. „Охорона” підходив до учасників ранкової йоги, вимагав не топтати газон, забрати звідси журналістів, та взагалі, пошвидше йти звідси.

Інший, „у штатському”, поводився спочатку агресивно, але потім, після запитання, чи є у нього велосипед („Ні, у мене машина”), пом’якшав.

„Хоч би пива купили охоронцю, - тихенько порадив він одному з журналістів. – Він би тоді вас не ганяв”.

Висновок: щоб знімати газон біля музею, потрібен дозвіл від „головного”. Але якщо дозволу немає, то все можна вирішити пивом.

Папірець №2. Видання мерією дозволу на перекриття Подолу, та безпосередньо перекриття. Операція „Встигнути за 60 секунд”.

Про наше прохання перекрити вулицю Сагайдачного для машин на вихідні 17-18 вересня мерія знала ще на початку серпня. 2 серпня датується лист голови КМДА Олександра Попова про його згоду на проведення Європейського тижня мобільності у Києві. Втім, готувати розпорядження про перекриття Сагайдачного та Контрактової почали готувати за один тиждень до заходу (хоча ми про це нагадували уже з кінця серпня).

Тож можете собі уявити, у якому напруженні перебували усі учасники „Подолу без авто”: майстри, танцюристи, велопрокат, ми самі – ніхто навіть у четвер не знав достеменно, чи зможемо ми провести свій захід.

Четвер 12:00. Один із заступників голови Головного управління КМДА з питань транспорту, відповідальний за підписання нашого розпорядження, телефонує мені і питає, чи немає у Асоціації велосипедистів Києва знайомих в юридичному відділі КМДА, щоб там швидше „проштовхнули” наше розпорядження.

П’ятниця 12:00. Чи немає у мене знайомих в секретаріаті Попова, щоб голова КМДА швидше підписав розпорядження.

„Ви ж розумієте, треба швидше це зробити, бо не встигнемо передати в ДАІ”, - каже він мені.

П’ятниця 17:15. Розпорядження підписують.

П’ятниця 17:20. Розпорядження публікують на сайті КМДА.

П’ятниця 17:30. Розпорядження передають в ДАІ та „Київпастранс”. Хай не всі з нас люблять ДАІшників, але ви можете собі уявити людей, яким у п’ятницю ввечері, в останні 30 хвилин робочого дня, телефонують і кажуть, що ЗАВТРА о 9:00 вони мають перекрити частину центру?

Субота 9:00. Сагайдачного не перекрили. Звісно. Ми не здивовані. Але починаємо телефонувати тим, кого знаємо, аби все-таки вулиці перекрили, бо наші учасники уже зібралися і скупчилися навколо пам’ятника Сагайдачному.

Субота 11:00. Із Золотоворітського скверу стартує Велопарад без кордонів. Разом з журналістами. Через 30 хвилин вони мають бути на Сагайдачного, а машини тут все ще носяться, і ніякого „облаштування міського простору” на вулиці ще немає.

Субота 11:15. З’являється перший ДАІшник. Мені телефонують з мерії і кажуть, що машини вже виїхали. Зараз перекриємо.

Субота 11:29. Вулиці перекрили. „Міський простір” кидається на звільнену вулицю з коробками, не розпакований, неохайний, нам треба терміново облаштувати вулицю для учасників велопараду та журналістів.

Субота 11:31. Приїжджає перша вело-колона.

Висновок: мерія вміє вирішувати „термінові” питання, і в цій надзвуковій оперативності є певний шарм. Але треба ж вміти вирішувати питання й заздалегідь. Як, наприклад, це роблять європейські установи, які уже за рік знають, хто зі спікерів приїде до них на конференцію, і про що вони будуть говорити.

Папірець №3.

Неділя ранок. Десь 11:00. Наша інфоточка уже готова, перекладаємо інформаційні матеріали, переставляємо кубики. Вітер, придавлюємо все яблуками.

На перекриту для машин вулицю повільно в’їжджає машина ДАІ та спиняється біля наших кубиків.

„Хто тут головний? – питає ДАІшник, і коли ми підходимо до нього, починає нас вичитувати. – Дівчата, ну хто так робить? Де ваше свято? От ви тут аж об 11 розклалися, а ми ще о 9 перекрили”.

(зауважте, днем раніше все було навпаки)

„Ви що, не знали, що зараз зверху пробіг, там вулиці перекриті. І ви тут перекрили вулицю. І збоку ще рельси демонтують”.

(зауважте, ДАІшники бувають на боці водіїв)

„Чому ви так пізно зробили це розпорядження про перекриття? Нас в суботу зранку заганяли, чому ми досі не перекрили вулицю, а нам зверху не було вказівки!”

Що ми можемо відповісти? Що ми самі чекали, що розпорядження буде принаймні на два тижні раніше? Що ми теж здивовані тим, що мерія може підписати дозвіл на закриття вулиці, знаючи, що сусідні вулиці також будуть перекриті? (а хто ще, крім них, має про це знати?!) Здається, наші аргументи він почув та зрозумів, що не наша то провина, що центром проїхати неможливо.

„Не робіть так більше, дівчата”, - каже ДАІшник і їде.

Особисто я його розумію.

Висновок: Всі „шишки” сипляться на тих, хто не може відповісти.

 Папірець №4.

Численних „жертв”, можна сказати, коштував Києві експериментальний „Простір без авто”.

Тим не менш, на міжнародному офіційному сайті Європейського тижня мобільності, де зареєструвалися мерії Львова, Чернівців, Ужгорода, Мукачева та ще чотирьох містечок, Києва немає. Ініціатива реєстрації має іти саме від мерії, такі умови реєстрації. Громадські організації не можуть замінити мерію.

Незважаючи на півтора місяці нагадувань, Київ не зміг зареєструватися. Потрібні були рішення різних відділів, аби просто вислати електронною поштою аркуш паперу з планом заходів, який активісти придумали, спланували та провели. До речі, обіцяне в рамках святкування Європейського тижня мобільності встановлення велопарковки біля КМДА поки так і не відбулося. Хороша ініціатива, перспективна та „піарна” ідея потонула в бюрократичних коридорах.

Висновок: Важко зробити висновок.

 Папірець №5.

„А тут ви можете поставити свій підпис за те, що вулиця Сагайдачного була пішохідною завжди”, - волонтери Асоціації хочуть мати хоч трошки пішохідної зони в центрі європейської столиці.

„Чудова ідея! Мені так сподобалося тут! Ви можете на кожних вихідних перекривати вулицю?” – питають нас люди з дітьми, молоді пари, літні жінки.

Здебільшого, враження від експерименту з перекриттям Подолу позитивні.

Але не всі.

„То це ваша ініціатива – закрити вулицю? – питає мене одна жінка, і на мій кивок стискає губи. – Все ясно. То це через вас я не можу до ресторану під’їхати, маю іти отут”.

Ні, вона не злісно це сказала, просто констатувала факт. Цілком гідна жінка. Різні люди – різні думки.

 Висновок: Не всі хочуть пішохідних зон в Києві.

Тиждень мобільності триває. Продовжуємо готуватися. Трохи хвилюємося. Адже на 22 вересня ми запросили президента, народних депутатів та міністрів приїхати на роботу на велосипеді.

А раптом приїдуть?

П.С. Я сьогодні - у День без авто, 22 вересня - їхала в метро, і подумала, що я дещо різко написала цю замітку. Зрештою, мерія поводилася як мерія, нічого особливого. Є темна сторона сили, є світла сторона: хтось в мерії допомагав, усіляко підтримував, а хтось гальмував весь процес. Так, бюрократи є, але є і люди, які хочуть допомогти - зараз неважливо, з яких причин. Тож я хочу зазначити, що в цілому, мене дуже тішить, що мерія принаймні почала займатися велосипедними питаннями. І я сподіваюся, що наступний Тиждень мобільності пройде краще :)