Неадекватний Президент

Версія:))))

Київ – Після сварки Віктора Януковича з Європейським Союзом в мене зненацька виникла думка, що наш Президент насправді зняв маску. Я подумав, що він, хоча від свого приходу до влади переконував нас, що його мета інтеграція до Європи, насправді прагнув до Росії. Поводитися інакше, ніж він поводився, йому заважали давно розроблені пріоритети зовнішньої політики, котрі передбачали євроінтеграцію. А за час свого перебування при владі, навіюючи нам мантри про європейську інтеграцію, він провернув хитру комбінацію і змусив Європу саму сказати нам: «Ні». Таким чином і обличчя зберіг і зробив крок до своє мети – братерства з Кремлем.

Наступної миті я схаменувся. Бо вищеописана схема надто складна, щоб бути реалістичною. Та й на біса було Януковичу стільки часу прикидатися? Він же спокійнісінько скасував ідею вступу до НАТО. Так само спокійнісінько підписав Харківські угоди та ще руками своїх братків у Раді проламував голови клятим опонентам. На догоду Москві оголосив, що Голодомор не є геноцидом українського народу. І ніякі закон і пріоритети зовнішньої політики не заважали йому все це зробити.

Так в чому ж тоді проблема? Думаю, в нас самих. Ми в кожному діянні політика шукаємо якийсь чи то потаєний, не зрозумілий простим смертним зміст, чи то якісь глибинні розробки мудрагелів з апарату політика. І нам дуже складно уявити, що політик, а тим більше президент може бути просто... ну як би це сказати делікатніше? Назвемо це так – неадекватним.

Навіть якщо погодитися, що для Віктора Януковича найбільшим пріоритетом була Росія, то важко уявити, що раціональний політик готовий кинутися в обійми іншої держави просто так, за лагідні слова і ласкаву усмішку. Раціональний політик не стане виконувати всі забаганки іншої держави – нехай би ця держава залишалася найближчим партнером. Тим часом, згадаймо ті ж Харківські угоди з ніби любою Януковичу Москвою. Давайте погодимося, що юний в професійному розумінні цього слова Президент України не розібрався належним чином в значенні безпекового фактору в міжнародних стосунках. Погодимося, що він туманно уявляв, що таке якась абстрактна національна безпека. Але ж ціна на газ для нього аж ніяк не була абстракцією. То чому б, продовжуючи термін перебування російського флоту в Криму, не поторгуватися і не вибити з росіян зміну формули ціни на газ? Натомість він віддав Росії Крим на довгі роки, а взамін отримав міфічну знижку на газ, яку, здається, досі ніхто не відчув.

Пояснення, мабуть, в тій же площині, про яку я згадував вище. Наш Президент... як би це сказати делікатніше? Ну ви самі розумієте – не зовсім адекватний.

Щось подібне ми маємо у ставленні до Юлії Тимошенко. Навіть якщо пристати на хижацьку логіку Януковича – прагнути загнати політичного опонента в такі умови, коли він буде знищений. Для цього не обов’язково садити людину до в’язниці. Жінка з косою після поразки на виборах робила одну дурницю за іншою і стрімко втрачала свій рейтинг. Якщо з-під неї вибити спонсорів, то вона б тихенько пішла у небуття і займала б приблизно те місце, яке сьогодні займає Наталя Вітренко. Так ні ж! Янукович, запхавши її до в’язниці, власними руками відродив її у політиці і нині її популярність чи не вища від популярності самого президента. До того ж, через неї він зіпсував стосунки як із Заходом, так і з Росією лише тому, що в ньому заграла гординя і він не захотів випустити Юлю на волю. А все через ту саму причину. Президент в нас... як би це сказати делікатніше? Ну, ви самі розумієте.

Не той час і не те місце

Коли Віктор Янукович обурено підвищує голос у розмові із західними журналістами і вимагає поваги до нашої країні, то з ним нібито важко не погодися. Але правильні слова, сказані не в той час і не на тому місці, перетворюються на свою протилежність. Ну, наприклад, побажання здоров`я довгих літ життя не викликають заперечень. Та коли вони сказані на адресу покійника, то автор такого побажання сприймається – як дурень. Тож, ж вимагати через журналістів поваги до себе, коли ти сам нікого не поважаєш, це значить діяти не в тому місці і не в той час.

Янукович створив умови, коли писати про політику дуже складно. Ні, не через складність самої політики. А через те, що неможливо передбачити процеси, які відбуваються у його власній голові. У нього там, здається, навіть не сім, а двадцять сім п’ятниць на тиждень. І яким буде його наступний крок – не знає не лише Господь Бог, а й сам Янукович. Тож його діяльність – це площина не політичних аналітиків, а скоріше психоаналітиків. А той й психіатрів.

Юрій Луканов – незалежний журналіст
Радіо Свобода