Одразу спали на думку обіцянки Віктора Януковича, дані під час попередньої президентської передвиборної кампанії, збільшити населення України до 50 млн до 2020 року, тобто за десять років свого перебування при владі. Такі обіцянки розбурхували фантазію. Уявлявся межигірський мрійник, який, не покладаючи ні, не рук, а самі розумієте чого, в поті чола трудиться над збільшенням народжуваності. Та, певне, державні справи не дали можливості особисто втілити свою ж обіцянку. Тому довелося залучати свого партійного соратника, а для переконливості ще й членкиню фракції від Віктора Ющенка.
У людей трохи старших виникли порівняння з Радянським Союзом – тоді від часів війни справлявся податок на неодружених, самотніх і малосімейних громадян. Бездітні чоловіки від 20 до 50 років і жінки від 20 до 45 років відраховували 6% зарплати державі. Народ акуратно сплачував і посміювався. Зокрема, з того, що і молодята мусили продовжували сплачувати цей податок. Їм навіть не давали бодай дев’ять місяців фінансового перепочинку. Тож, щоб позбавитися цього податку, треба було народжувати дитину негайно. Лише на початку 1980-х років молоді подружжя отримали можливість не платити протягом року після весілля. А якщо за рік не спромоглися зробити дитинку – стягування відновлювалися.
З Радянським Союзом все зрозуміло. Він нахабно втручався в усі сфери життя і ніхто б не здивувався, якби він запровадив інструкцію на виробництво дітей. Тому було не дивно, що він карав рублем тих, хто, на його думку, не виконував своїх суспільних обов’язків. Але ж ми живемо в державі, яка проголошує себе демократичною.
«Адже людина сама вирішує, заводити дітей чи ні, зараз або пізніше! – написала з цього приводу у себе в блозі колишня журналістка, а нині бізнес-леді Юлія Савостіна.І я не рабиня, яка ПОВИННА. Я жінка, котра живе в ХХІ столітті в країні, що межує з Європою, у мене є дві вищі освіти,стабільна цікава робота, я щомісяця сплачую податки за десятьох працівників, подорожую світом, утримую двох пенсіонерів та їхніхдоглядальниць (через те, що обидва пенсіонери тяжкохворі та зважаючи на їхні маленькі пенсії), утримую чотири особи домашнього персоналу і плачу їм зарплати... Я сама хочу вирішувати, коли мені народжувати!»
Ярослав Сухий пояснив інтернет-виданню ForUm причину своєї ініціативи: «У грошовому вираженні ухвалення законопроекту принесе до держбюджету додатково 1 млрд грн на рік, – сказав він, - Ці гроші будуть спрямовані на лікування хворих дітей.Нині неможливо спокійно слухати про дитячі хвороби, про біди, які вони спричинюють. Раніше у нас таких страшних діагнозів не було. Батьки у розпачі кидаються туди-сюди, а у МОЗ немає грошей на відправлення дитини за кордон».
Одним словом, все впирається в бабло. Зрештою, якби бути певним, що той мільярд таки справді пішов би на лікування хворих дітей, то можна було б і заплющити очі на те, що захисники народних інтересів так безцеремонно втручаються у наше приватне життя. Але ви певні, що зібрані з нас гривні підуть саме туди, куди обіцяє добродій Сухий? Гадаю, питання риторичне.
Обговорюючи згадуваний вище блог Юлії Савостіної хтось запропонував запровадити податок на плодовитість депутатів, щоб спонукати їх не народжувати собі подібних дебілів – це майже цитата. Все ж таки висловлювання занадто різке. Коли стосується їхніх інтересів, то ці люди аж ніяк не дебіли. Ухвалення такого податку може стати лише першим кроком. Наступним буде податок на повітря, на серцебиття, на чищення зубів. Іще багато чого можна вигадати. Головне, щоб втілювався принцип цієї влади: відібрати та поділити. Поділити, звісно, серед своїх.