-
От і весна прийшла, з чим вас усіх
вітаю.Що вона нам принесла, аби порадіти?
А нічого гарного,Ми ще більше тупішаєм
, напевне, відчуваємо вже покращення
життя і свого. Скільки ж ми будемо
спостерігати, як покращується за наш
кошт життя інших?
-
-
Я не вірю, що стрілятимуть діти, сини
та онуки по нас, мирних громадянах цієї
нашої і зовсім чужої нам, країни, хоч
для цього, аби наказ такий їм віддали,
все уже зроблено.
-
-
Хлопці, озброєні, поки що, можливо,
лише палицями, захищають нас від тих,
у кого ми хочемо запитати, де те покращення
сьогоднішнього життя?
-
-
Невже нас із вами влаштовує такий
перебіг подій? Скільки ще нам спостерігачами
бути ганебних цинічних, розправ над
тими, що мають в суспільстві вагому
підтримку?
-
-
То де ж ти Месія, новий Луценко,
Тимошенко, хто не побоїться цей нарід
підняти? Хлопці та дівчата, агов, ви що,
ще не проснулись від сплячки зимової,
чи ждете, куди звідси махнути подалі,
щоб цього дійства не бачити?
-
-
Але куди податись — ви ж бачите, що
Європа також має якісь проблеми з
багатими і не зовсім? Але наші проблеми
їм і не снились. Це треба настільки
низько впасти, щоб стати настільки
флегматиками, ждемо, аби хтось за нас
це зробив, переніс нас до європейських
цінностей, де людина — це не безхребетний
плазун. І до кого там прислухаються ті,
хто їм також і час від часу звітує?
-
-
А ми коли діждемось, аби перед нами
хтось відзвітував? За п'ятиріччя,
десятиріччя, де ті кроки, які б якось
показали нам, що там, в високих палацах,
хоч хтось думає про нас, тих, хто за
іншою стороною, поза палацами, кого не
допускають і наблизитись до недоторканих,
аби про звіт запитати, коли він буде?
-
-
Молодь, особливо патріотична молодь,
звертаюсь найперше до вас. Невже, маючи
інтернет, спілкуючись із своїми
ровесниками, ви лишень інтриги всілякі
можете обговорювати? Це не політика.
Це бажання жити в країні, в якій ти себе
почуваєш людиною. Невже ви не хочете
жити в такій країні?
-
-
А хто ж її для вас облаштує якщо не
самі ви? З вас, кому уже є 30, скоро почнуть
збирати данину, аби позолотити ще чийсь
унітаз. Ви про це чули? Буде це називатись
податком з бездітних.
-
-
А хто вас запитав, чи у вас є можливість
виростити цих дітей, у вас є житло, де
ви поселитесь, створивши свою сім'ю?
Хтось із отих, за високим парканом, про
це подбав, аби у вас була можливість
створювати сім'ї, щоб ваших заробітків
стало не лише на те, аби прожити самому,
заплатити за оренду винайнятого житла,
та діждатись наступної зарплати, у кого
вона ще є.
-
-
Ці великі пани за тими парканами
опікуються лишень собою, аби процвітали
вони та їх сім'ї, їх бізнес, вони душу
свою вже продали, як продали і всіх нас
за ті золоті унітази.
-
-
То про що ще поговоримо? Адже з самих
розмов нічого не робиться, навіть
розмови наших розумних, почесних
старійшин, за круглим столом, нічим не
зарадять, адже до тих розмов прислухаємось
лише ми самі, бо дуже бажаємо, аби щось
покращилось сьогодні.
-
-
А хто собі покращення вже зробив,
тому до нас діла нема. Вони, як сторожові
пси, лишень тепер спроможні оте своє
покращення від нас зберегти, аби ми не
заставили іх поділитись.
-
-
Так що думати майже часу не залишилось.
Треба діяти. Хто гарно знає, як у Єгипті
людей на площу зібрали, ризикніть, трохи
у "фейсбуках” та "твітерах” поганяйте
мишку, невже ж вона нас не послухається?
-
-
Треба, аби нас вийшло хоча б 100 000. На
новий майдан, аби запитати, де наше
покращення? Така стабільність, коли
гидко вмикати телевізор і національний
канал, невже вас влаштовує?
-
-
Але чекати, аби вам хтось проплатив
дорогу до того високого паркану, за
яким потрібно питати звіту, не варто.
Надійтесь лише на свій гаманець, аби
не прийшлось потім розраховуватись.
Ми ж хочемо покращення для себе?
-
-
А хлопці стріляти не будуть. Якщо нас буде багато. Поки що
це тільки наші, свої хлопці.