Янукович віддав наказ
Тепер на вулиці Горького, 139 височіє церква із золотою банею. Її звели після вибуху. А поряд із нею – стара прямокутна споруда, де стався вибух. У першій половині минулого століття тут була стайня. Відтак меблевий магазин. У часи незалежності його пристосували під церкву. Тут і нині ще не зроблений повний ремонт.
Трагедія трапилася 28 липня 2010 року о 16:20. Вибухнув саморобний пристрій «осколково-фугасної дії з часовим уповільненням». Пристрій помістили у правому ближньому куті неподалік головного входу під лавкою. В результаті шестеро осіб були травмовані та поранені, 80-річна черниця, яка сиділа поруч із вибухівкою, від отриманих ран померла в лікарні. Було пошкоджено церковного майна на понад 400 000 грн. На місці вибуху було виявлено частини каструлі з кришкою, електронного годинника марки «VST», дротів, пальчикових батарейок типу ААА, батарейок типу «Крона» та інших елементів саморобного вибухового пристрою.
Справа була набула розголосу, адже не пригадується, щоби в нас у церквах ставалися вибухи. Міліція повідомила, що серед версій, які розглядаються, був і теракт. Аналітики його пов’язували з візитом до України того дня Патріарха Кірілла. Правоохоронці навіть перевірили всі запорізькі храми на наявність вибухових пристроїв.
Наступного після вибуху дня Віктор Янукович у прямому ефірі телебачення віддав наказ тодішньому міністру внутрішніх справ Анатолію Могильову, тодішньому генеральному прокуророві Олександрові Медведьку негайно розкрити цей злочин і «з’ясувати природу цього злочину, що бандити хотіли сказати цим». Генпрокурор Медведько пообіцяв тележурналістам розкрити цю справу протягом семи днів. ЗМІ повідомляли, що таке саме доручення отримав тодішній голова СБУ Валерій Хорошковський.
6 серпня міністр МВС Анатолій Могильов так само в прямому ефірі доповів Віктору Януковичу, що злочин розкрито, трьох осіб заарештовано за рішенням суду. Могильов сказав, що чи не вперше за десятки років роботи в міліції він побачив таку співпрацю МВС, СБУ та Генпрокуратури. Він додав, що показаннями свідків і речовими доказами вину заарештованих доведено. Відео.
Максим Іванович від СБУ
Розкриту ще на початку серпня 2010 року справу до суду було передано в жовтні. На переконання старшого слідчого управління ГУ МВС України в Запорізькій області Олександра Єремєєва, який підписав обвинувальний висновок, події розвивалися так: Антон Харитонов був звільнений зі Свято-Покровського храму, де він служив паламарем, через незаконне здійснення обряду і крадіжку грошей. Антон уважав, що звільнення протизаконне. Його старший братСергій Дьомін, «який керувався почуттям помсти за несправедливе, на його думку, звільнення з посади паламаря Свято-Покровського храму його брата, вступив з ним в злочинну змову».
Вони домовилися влаштувати в храмі вибух. Дьомін придбав у невстановленої особи саморобний вибуховий пристрій. 27 липня він передав його братові Антону Харитонову. Той, у свою чергу, передав цей пристрій паламареві храму – своєму приятелеві Євгену Федорченку. Останній теж нібито був незадоволений ситуацією в церкві, тому і погодився допомогти. Серед речей, які прихожани залишають для незаможних, він знайшов спортивну сумку і заховав туди вибухівку. Запустив годинниковий механізм з відтермінуванням на шість годин. Сумку заховав у бібліотеці храму. А потім переніс її сам храм. Далі стався вибух.
Мати обвинувачених Антона і Сергія Ольга Дьоміна розповідає, що 29 липня 2010 року близько 12:00 Антону Харитонову на його мобільний зателефонував незнайомий чоловік, який назвався працівником СБУ Максимом Івановичем і попросив призначити йому зустріч, сказав, що це з приводу вибуху в церкві – вони опитують усіх прихожан, а номер Антона йому дали в церкві священики.
Зустріч з Максимом Івановичем відбулася прямо в парку «Дубова роща» того самого дня в обід. Зустріч тривала години зо дві, сбушник розпитував Антона про ситуацію в церкві. «Наступного дня вранці троє співробітників міліції знайшли нас у банку, – розповідає Ольга Дьоміна, – і запросили до міського відділу міліції, попросивши Антона переглянути деякі фотографії. Там нас розвели по різних кімнатах. Мене тримали десь до дев’ятої вечора, ставлячи необов’язкові запитання.Коли я, врешті, почала вимагати, щоб мені показали сина, то мене відвели до нього в кімнату. Я побачила його і жахнулася – у нього зі штанів були зрізані кишені, а на самих штанях виднілися величезні дірки. Антон був страшенноналяканий».
Ольга Дьоміна вважає, що штани порізали на Антоні. У такий спосіб на нього психологічно тиснули – міліціонери-оперативники Куковінець і Дудченко погрожували відрізати Антону статеві органи, якщо він не підпише їм явки з повинною про те, що це начебто саме він та його брат підірвали храм. Ці штани з відрізаними кишенями зафіксовано на відео, яке робилося під час відтворення злочину. Його показували в суді. Дірки на штанях чітко видно на відео нічного допиту Харитонова та очної ставки зі свідком Лизогубенко:
Всі допитані в суді міліціонери заявили, що не пам’ятають, чому у Харитонова штани були в такому стані. Слідча Л. Багайлюк, яка нині вже не працює в МВС, в суді сказала, що їй байдуже, як одягнуті і який вигляд мають затримані.
Старшого сина Сергія Дьоміна заарештували за два дні. Він стверджує, що його били і змусили підписати явку з повинною. Внаслідок побиття він ледь бачить на одне око. Ольга Дьоміна заявляє, що лупцював її сина працівник міськвідділу міліції Олександр Рябуха.
Всі троє обвинувачуваних відмовилися в суді визнавати себе винними і заявили, що явку з повинною вони написали під тиском.
Працівник міліції Олександр Рябуха, якому закидають побиття свідків і тиск на них, сказав авторові цих рядків, що він уже на пенсії, від справи відійшов і нічого не пам’ятає.
Низка заяв і скарги про катування затриманого Харитонова без будь-яких пояснень поверталися з Генеральної прокуратури до прокуратури Запорізької області.
Купив чи зробив?
Свідок, безробітний громадянин Олександр Стенін, сказав, що правоохоронці працювали з усіма, чиї номери знайшли в мобільнику Дьоміна. Вона вивчала особистості цих людей, щоб мати можливість підігнати їх під справу. За його словами, один спільний знайомий, який володіє достатніми знаннями, щоб виготовити вибухівку, досі переховується в Москві – боїться, що йому «пришиють» справу.
На попередньому слідстві Олександр Стенін заявляв, що він сконструював і передав своєму приятелеві обвинувачуваному Сергієві Дьоміну детонатор для встановлення у вибуховому пристрої. На суді він відмовився від своїх показань, заявивши, що свідчення з нього вибили. Він нібито дав такі показання і потім рік переховувався в іншому місті, адже боявся, що він опиниться на лаві підсудних разом з Сергієм. З підпілля вийшов лише після початку суду.
Втім, хоч чи би як він відмовлявся від своїх свідчень, вони виглядали б цілковитим абсурдом. На це звертає увагу юрист Олег Веремієнко. Слідство спершу намагалося довести версію про те, що обвинувачувані самі виготовили пристрій. Є відеовідтворення злочину, де Сергій Дьомін невпевнено розповідає про те, як він виготовляв цей пристрій. Однак, згідно з висновком судової експертизи, конструкція вибухового пристрою, запропонована Дьоміним під час допитів, не відповідає конструкції саморобного вибухового пристрою, який був використаний 28 липня 2010 року і взагалі вона неробоча.
«Оскільки від версії виготовлення вибухівки міліціонерам довелося відмовитися через те, що вона не витримувала щонайменшої критики, то виходить, що Сергій Дьомін сам на себе звів наклеп, адже версію вибудовували на його явці з повинною і показаннях під час відтворення злочину, – каже захисник Олег Веремієнко. – А чому раптом людина на себе бере злочин? Зрозуміло, під тиском. Внаслідок застосування недозволених методів ведення слідства. У всіх трьохзаарештованих є стовідсоткове алібі, але ні слідство, ні суд на них не зважають. Роздруківки «азимутів» місцезнаходження підсудних напередодні вибуху взагалі ігнорують».
Зрештою слідство побудувало своє звинувачення на версії, що вибухівка була куплена у невідомої особи на ринку. «Якби Олександр Стенін продовжував розповідати, що він надав детонатор Дьоміну, то це суперечило б обвинувальному висновку, – каже адвокат Олег Веремієнко. – Але в обвинувальному висновку серед свідчень є і попередня версія, яка не відповідає остаточній. Справа ніяк не тримається купи. Немає жодного матеріального доказу, який би свідчив про вину обвинувачених. Лише явки з повинними, отримані внаслідок застосування міліцією протизаконних методів ведення слідства. Від цих зізнань підсудні відмовилися на суді, коли в них згодом з’явилися нормальні порядні і досвідчені адвокати: Юрій Климентійович Шуляков, пані Алла Подколзіна, пан Валентин Наливайко. А явка на досудовому слідстві явно вибивалася у незаконний спосіб, в присутності «міліцейських» адвокатів».
Слідчий Олександр Єремеєв заявив автору цих рядків, що він пояснень не даватиме, адже справа вже у суді, а зібрані докази оцінить саме він.
Версія ціною в мільйон, яку не розглянули
Поруч зі знаменитим запорізьким обкомом КПУ, де встановили бюст Сталіну, є аж ніяк не примітна земельна ділянка зі слідами початку будівництва. Щоправда, помітно, що воно заморожене. На цій ділянці за адресою Героїв Сталінграду, 23 Покровська релігійна громада, якій належить Свято-Покровський храм, мала намір будувати церковні споруди. Але потім її очільники вирішили її продати одній донецькій фірмі, яка має мережу супермаркетів у Запоріжжі, за 8 000 000 грн. Фірма зробила передоплату 1 000 000 грн. Але потім Покровська громада передумала. Справа дійшла до суду ,який вирішив, що угоду купівлі-продажу об’єкта незавершеного будівництва фундаменту має бути розірвано, а земельна ділянка має залишитися у власності Покровської релігійної громади, водночас суд постановив, що релігійна громада має повернути 1 млн грн покупцеві – торговельній мережі супермаркетів.
На запит автора цих рядків Державна виконавча служба повідомила, що у неї був наказ про стягнення 1 млн грн з релігійної громади на користь донецької фірми, але остання відкликала свою заяву в жовтні 2010 року. Ймовірно, тому, що на той час у громади не лишилося відповідного майна, адже вона передала згадану ділянку в дар іншій релігійній громаді – УПЦ МП Свято-Андріївського собору, про що красномовно свідчить рішення судді Азізбекян Т.А. з Господарського суду Запорізької області. Отже, донецька фірма піймала облизня. Покровська релігійна громада, якій належить Свято-Покровський храм, 1 млн грн так і не повернула своєму кредиторові. Хіба це не мотив для помсти?
До речі, вибух стався рівно за один рік, день в день в річницю ухвалення рішення Господарського суду про стягнення з боржника – Покровської релігійної громади 1 млн грн. Цікавий збіг, чи не так?
«Найвище керівництво країни віддало команду місцевим запорізьким силовикам негайно впіймати злочинців, – каже юрист Олег Веремієнко, – а служаки в погонах відповіли «Слухаюсь!». На місце події 4 серпня 2010 року на літаку прилетів тодішній перший заступник міністра МВС Леонід Зима, щоб особисто переконатися, що доручення глави держави буде виконано. І замість того, щоб провести повноцінне розслідування, замість відпущених законом двох місяців слідство менш ніж за сім днів забезпечило виконання наказу. Фактично слідство обрало шлях найменшого спротиву – призначення цапів-відбувайлів. Інші ймовірні та цілком вірогідні версії вибуху, які серед іншого включають у себе терористичний акт (зокрема, теракт із політичних мотивів), земельна війна з донецькою торговельною мережею, фінансова-господарська діяльність Покровської релігійної громади – власника підірваного храму (зокрема, борги перед кредиторами), внутрішньоцерковні розборки серед керівників Запорізької єпархії УПЦ МП тощо слідство навіть не розглядало, не перевіряло».
Фото Дмитра Купріяна.
Розслідування здійснене за підтримки Центру інформації з прав людин.
Український тиждень.
Сайт автора.