що б такого глянути в тиші вихідних
Почну свій блог тут з одного з улюблених моїх сучасних режисерів - данця Крістофера Бое.
Для скандинавського авторського кіно будь-яка таємниця, подана зовні як містично-хаотичне чергування подій, характерна і типова. Хоча, зараховувати таємницю в кіно до чогось типового - то дивна річ. Це так само, як, наприклад, типова смерть кількох старих людей: ось якихось двоє стариганів, начебто, померли своєю смертю, обставини смерті наче б і не відрізняються, але ніколи не знаєш, чи так вже однаково мерці "увійшли в той світ", чи так вже однаково стався їм той перехід.
Тим не менш, зазвичай скандинавське авторське кіно й впізнається саме завдяки присутності такої містичної таємниці.
Куди цікавіше, якщо у фільмі зникає будь-яка звична форма, яка б його "зібрала", і при тому він би не розвалювався, як купка розсипаного цукру, а, зв'язувався б воєдино чимось непоясненним, так ніби на ту купку цукру налили води і вона, розмокнувши, злилася в одне. Саме таке, абсолютно неструктуроване і при тому цілком собі зв'язне кіно знімає Крістофер Бое.
Найбільше люблю "Реконструкцію", першу його повнометражну роботу, яка 2003 року взяла золоту камеру в Каннах за найкращий повнометражний дебют.
Ми маємо, начебто, просту історію кохання, зради, любовний трикутник. Але, щоб зрозуміти всю простоту цього сюжету, треба пройти крізь такий наче лабіринт стежок, які раптом обриваються, і тебе відкидає назад, там де ти й був, щоб ти спробував піти іншою дорогою.
Фільм починається зі знайомства чоловіка з жінкою в барі, і навіть ця перша сценка вже розгалужується в декілька версій такого знайомства ("що було б, якби...?"). Подібне бачимо вже набагато пізніше в напів-голівудському "Містері Ніхто", де перед заледве не мертвим стариганом пробігає його життя у декількох версіях розвитку. Далі наш герой кидає свою дівчину на користь свого нового знайомства і з ним, наче покарання, починають відбуватися цілком містичні речі. Одного разу, піднявшись сходами нагору до своєї квартири, він бачить, що замість звичних дверей перед ним двері на горище, а поверх, де була його квартира, просто зник. Тоді його починають не впізнавати різні люди - від друзів до родичів. Пізніше нам підкидають ключ до цих таємниць - ці таємниці створює письменник, чоловік дівчини, з якої почався фільм. І наш розгублений герой раптово стає персонажем його писаного-переписаного роману. Але нас вже не цікавить розгадка, ми мчимо до кінця фільму цим чергуванням містичних подій.
Втім, одночасно з містикою, яка, можливо, далеко не усім до смаку, фільм неймовірно романтичний. Відеоряд з усіма можливими прийомами авторського кіно (фактично, за цим фільмом можна було б писати якийсь посібник з операторської роботи і не тільки), щемкі і милозвучні саундтреки роблять цей фільм якомога легшим і якомога обов`язковішим до перегляду. Щоправда, діалоги у цьому фільмі могли б бути й цікавіші, але щодо діалогів у нас є Вуді Аллен, про окремі фільми якого, сподіваюсь, теж колись напишу.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.