Про корпорації монстрів, собак, і псевдоновини

Якщо порівнювати ЗМІ з собаками, то є породисті благородні пси, а є дворняжки, безпородні блохасті монстри, які жиріють на чутках, людських страхах, та прихованій рекламі. Цікаво, що дворняжки часто є частинами великих медіа-корпорацій, в той час як породисті пси - здебільшого незалежні. 

Причина такого поділу криється в стратегії розвитку і відповідному ставленні до аудиторії. Корпоративні ЗМІ націлені на отримання прибутку будь-яким шляхом. На сьогодні, цей шлях полягає, в основному, в ретельному уникненні зайвих зусиль по дотриманню журналістських стандартів, в експлуатації всіх тих жахів, які живуть у підсвідомості кожної людини, та в популяризації чуток і дріб’язкових псевдоновин. В результаті такого підходу, виховується аудиторія, яка приймає на віру найбезглуздіші і найдивовижніші припущення. Такою аудиторією легко керувати, її легко гіпнотизувати і використовувати. Низькоякісні ЗМІ не зацікавлені в думаючих читачах, адже їм так просто не скормиш неперевірену чи незбалансовану інформацію, вони легко відрізнять пропаганду – економічну чи політичну  - від справжнього журналістського матеріалу.  Думаюча аудиторія – це зайве ускладнення на і без того тернистому шляху заробляння грошей. 

Корпорації монстрів культивують і розповсюджують в країні низькоумність, яка потім засідає в парламенті і приймає закони, настільки ж продумані, як бур’ян при дорозі, або йде до виконавчої влади і являє світу чудеса дерибану. Побічним ефектом, в умовах щоденного нагнітання страху, є зростання в суспільстві рівня насильства, безвідповідальності, і баранських патерналістських настроїв – недо-особистості, яких недо-ЗМІ зупинили в розвитку, лише ремигають в загонах час від часу, чекаючи кінця світу. 

На перший погляд, ЗМІ - це бізнес, який має приносити прибуток. В Україні, як мінімум, протягом останніх 10 років ринок ЗМІ будувався і розвивався на основі замовних матеріалів і дотацій, в результаті чого маємо лояльні і залежні новини, а редакційну політику визначають люди, націлені виключно на заробляння грошей і грошей. В Європі зараз наростає прямо протилежна тенденція анти-прибутковості ЗМІ. Наприклад, Арне Кьоніг, президент Європейської Федерації Журналістів, вважає, що ЗМІ повинно трохи більше ніж самоокупатись, бо журналісти - не автомобілі, які можна продати і вимагати від них високого прибутку. Це дуже специфічний бізнес, в центрі якого має бути не прибуток, а людина, відповідальність, поклик душі. Яскравим прикладом такого підходу є суспільне телебачення, якого в Україні, до речі, так і не було створено. У Франції суспільне телебачення недавно приватизувала відома пивна компанія Хайнекен, і у багатьох медіа-експертів зараз виникають питання щодо того, наскільки менеджери нового власника розуміють, що хороша журналістика зовсім не означає присутність на роботі з 9 до 18 і штампування новин, які треба переглядати з попкорном.

 

У нас розуміння, що таке хороша журналістика, практично нема, а всю вину за низьку якість контенту перекладають на зовнішні фактори – на редакційну політику, яку визначають не журналісти, а менеджери, на виживання за рахунок замовних матеріалів, на групову динаміку і стан ринку в цілому. Насправді, найбільша проблема - в головах, і в розумінні свого впливу на громадську думку, у здатності кинути виклик владі і корупції. Якщо завтра зненацька всі ЗМІ стануть прибутковими, все одно у нас не буде прекрасних незалежних і якісних джерел інформації, які нестимуть в маси добре та вічне. Тому що для цього їм треба усвідомити, що саме вони собою являють, свою силу і потужність. Зробити вибір для себе - ви гроші чи ви все-таки четверта влада? Це у нас все ще попереду.