Медіа-профспілка захищає журналістів, але до захисту Білозерської

Найголовніше треба не бояться і мати волю до захисту своїх прав. На перший погляд, ми живемо в авторитарній державі і ситуація безнадійна. Але це лише поверховий погляд

- Юрію, ви приїхали до Чернівців на семінар з журналістської безпеки. У нас знову проблемна ситуація з журналістикою?

- Кількість застосування фізичної агресії минулого року зросла втричі у порівнянні з попереднім роком – це лише один факт. Докладніше бажаючі можуть ознайомитися із статистикою із заяви медійних організацій за підсумками 2012 рокуhttp://nmpu.org.ua/2012/12/pidsumky-svoboda-slova-u-2012-rotsi/ 

Але небезпеку для журналістів становить не лише фізичні напади, але і встановлення цензури, сваволя власників і менеджменту по відношенню до найманих працівників – збільшується кількість тих, кого незаконно звільняють. Це викликано загальним погіршенням політичної ситуації –владна верхівка намагається встановити тотальний контроль над суспільством. Частково не без успіху. Крім того, вона ставиться до журналістів як до обслуги. 

- І як цьому протистояти?

- Ми якраз про це розповідали на семінарі. Найголовніше треба не бояться і мати волю до захисту своїх прав. На перший погляд, ми живемо в авторитарній державі і ситуація безнадійна. Але це лише поверховий погляд. Є цілий ряд методів від юридичних до політичних, які дозволяють журналістам відстоювати свої права. Медіа-профспілка дуже часто втручається і виграє справи в судах. Один з останніх, наприклад, справа харківського кореспондента ТРК «Україна» Ольги Вдовенко, яку незаконно звільнили з роботи. Ми виграли районний суд http://nmpu.org.ua/2012/12/telekanal-ahmetova-vyplatyt-zhurnalistu-425-tys-hrn-za-nezakonne-zvilnennnya/ – її відновили на посаді. Але програли апеляцію. Однак, порушення закону було настільки кричущим, що не доводиться сумніватися – вищу судову інстанцію виграємо, якщо, звісно, не буде політичного тиску. Якщо ж буде політичний тиск, то виграємо Європейський суд з прав людини.

- Але кажуть, що суди заангажовані.

- Це правда: на них тиснуть згори. Але це відбувається далеко не завжди. Ну, крім судових методів захисту, є ще політичні. Нагадаю, що українські журналісти на пострадянському просторі єдині, кому вдавалося організувати масові акції протесту на захист своїх прав. 2004 року була так звана журналістська революція, яка передувала помаранчевій. Вона була спрямована проти цензури. І торік були масові акції протесту проти так званого закону про наклеп – журналістська спільнота змусила можновладців відмовитися від запровадження ще одного інструменту тиску на ЗМІ.

- Яку роль відіграє у цих процесах профспілка?

- Журналістську революцію 2004 року організувала, власне, медіа-профспілка. Не під моїм керівництвом – я тоді був просто рядовим активістом. Торік профспілка грала ключову роль в організації разом з іншими медійними організаціями і рухами в проведенні масових акцій проти закону про наклеп.

Крім того, ми є членами Міжнародної федерації журналістів. У особливо брутальних випадках МФЖ виступає з політичними заявами на підтримку українських журналістів інформує міжнародну громадськість про те, що відбувається в Україні. 

Загалом я би сказав, що наші колеги дуже мало використовують такий інструмент, як профспілка. Вони звертаються до неї, коли смажений півень дзьобне. Так було, наприклад, з каналом ТВі. Лише коли почався конфлікт – журналісти створили осередок. І хто знає як би закінчилася вся ця історія, коли б там існував осередок раніше і журналісти діяли не спонтанно, а чітко знали б як захищати свої права.

Приклад протилежного характеру - інформагентство УНІАН. Менеджмент чи то через дурість, чи то через бажання догодити можновладцям фактично намагався знищити репутацію агентства, поширюючи в новинах брехливу інформацію. Але там був осередок профспілки, який почав протестувати проти такого становища. Грамотно використовував політичні і юридичні важелі впливу. І менеджмент мусив піти на переговори, змушений був виробляти правила гри. 

- Днями стався конфлікт навколо перемоги блогерки Олени Білозерської на конкурсі блогів «Німецької хвилі». Ліві діячі звинуватили Білозерську в фашизмі і надіслали до «Німецької хвилі» вимогу позбавити позбавити її перемоги. Ви написали блог на її захист. Профспілка буде її захищати?

- Ні. Профспілка тут ні до чого. Ліві активісти формально нічого не порушували. Тому претензій від організації до них бути не може. Це не конфлікт влади і журналіста або роботодавця і журналіста. Це конфлікт у журналістському середовищі. І я висловлював свою приватну точку зору. Інші члени профспілки можуть її не поділяти – це їхнє право.

Знаєте, ніде не написано, що не можна плюватися, колупатися в носі прилюдно, справляти на вулиці природні потреби тощо. Це не є порушенням законів. Це є порушенням неписаних правил. Так ось, на мій погляд, для журналіста має бути неписане правило: ніяких петицій щодо колег з вимогою вжити адміністративних заходів не має бути. Взагалі, мене і на Фейсбуці і в інших мережах дратують вимоги когось зняти, щось забанити, комусь до чогось перекрити доступ. Звідки це в журналістів? Ну сьогодні ви комусь рота закриєте, а завтра – вам. Невже це не зрозуміло? 

У журналіста є можливість впливати на громадську думку набагато більша, ніж в інших громадян. Тому вимоги вжити адміністративних заходів – виглядають дико. Я би хотів, щоб такі підходи стали правилом поганого тону в журналістиці. Саме тому я написав про Білозерську, яка не є бездоганною, але не є такою жахливою, як її зображують опоненти. Але захищав я не Білозерську. А сам принцип.

Ну і коли когось не влаштовують результати якогось конкурсу, то треба в ньому взяти участь і перемогти. Якщо ти дієш іншими методами, то ти інтелектуально неповносправний. Але докладно мою позицію все ж таки прочитайте у мене в блозі .http://www.blogs.telekritika.ua/?id=3276 

- Як ви взагалі оцінюєте стан сучасної журналістики в Україні.

- Що стосується телебачення, то це переважно жах. Тупа розважалівка домінує над інтелектуальною складовою. Хоча були винятки – той же канал ТВі. Втім, є й інші винятки – розслідування на деяких телеканалах.

А загалом вона, хоч і суперечливо, але розвивається. З одного боку, є певна професійна деградація, бо чимало ЗМІ поставлено під контроль і мусять тупо обслуговувати владу – а тут не до блиску інтелекту і професійного зростання. 

З іншого боку, українські журналісти не дали цілковито загнати себе в стійло. В них панує дух волі, дух спротиву. Попри контроль над ЗМІ, журналісти все одно проводять гучні розслідування, шукають інші теми. Освоюють сучасні методи журналістки, яка передбачає певний універсалізм – треба бути і пишучим, і радійником і телевізійником. Так що не все так погано, як дехто намагається зобразити.

- Ви керуєте профспілкою і в той же час працюєте журналістом. Як вам вдається поєднувати?

- Що стосується профспілки, то це питання команди – у нас є апарат, який виконує необхідні функції. В нас є комітет, члени якого відповідають за ті чи інші напрямки роботи. Треба лише задати напрямки руху и розвитку і координувати їх.

Ну а журналістом я не можу не бути – це справа мого життя. Я все життя займаюся журналістською діяльністю. Останнім часом переважно пишу колонки для різних видань. Хоча також займаюся розслідуванням у сфері прав людини. Пишу репортажі. 

Ось зараз кафедра журналістики Чернівецького університету , а навздогін іще й рівненського запросили мене дати майстер-клас з репортажу, який я рік тому давав для студентів Українського католицького університету. Тут у мене немалий досвід. Я писав з ліквідації аварії на ЧАЕС 1986 року, з Вірменії, коли там був страшний землетрус, з Грузії 2008 року, коли там була війна, з Москви після вибухів у метро, з Молдови, коли там палили президентську адміністрацію. Так що є чим поділитися. Всі без винятку учасники майстер класу в УКУ поставили мені якісь питання. З цього я роблю припущення, що зумів їх зацікавити. 

Так що сподіваюся, що незабаром приїду до Чернівців знову.

Інтерв`ю взяв Сергій ЗАРАЙСЬКИЙ, БукІнфо (с) 

Фото автора