Півроку

Нижче – вражаюча статистика порушень свободи слова за перше півріччя 2013, у порівнянні з першим півріччям 2012. Цифри, наведені у таблиці, є даними моніторингу порушень прав журналістів, який проводить Інститут Масової Інформації. 

 

Різке погіршення свободи слова розпочалося в Україні у другій половині 2012 року, і тоді його пов’язували з парламентськими виборами. Однак, цифри свідчать, що у 2013 свобода слова продовжує лишатись на тому самому рівні, що й у 2012, хоча жодних виборів і пов’язаних з цим викликів у цьому році не було. 

У першому півріччі 2013 ми вже зафіксували 35 випадків фізичної агресії (нападів, побиттів, залякувань), майже втричі більше, ніж за такий самий період 2012 року (тоді було 12 таких випадків). Зростання фізичної агресії, та безкарність за напади, може свідчити про те, що політики, бізнесмени, і влада готові діяти жорстко щодо ЗМІ, не турбуючись, що їх за це буде покарано.

Влада вже навіть не приховує, що журналісти, свобода слова і права людини її просто дратують. Наприклад, 2 липня представники провладної Партії Регіонів та КПУ влаштували демарш і просто пішли з засідання тимчасової слідчої комісії з розслідування фактів нападу на представників ЗМІ 18 травня у Києві. В Інтернеті розплодилась купа «псевдожурналістів» які пишуть «матеріали» про те, який бідний та нещасний Тітушко, ну подумаєш, що тут такого - спортсмен побив кулаками дівчину. Влада намагається всіляко прикрити і виправдати протиправні дії таких титушків, з очевидною метою потім їх залучати до інших мітингів, у майбутньому. 

Ще один кричущий факт: майже втричі зросла кількість перешкоджань виконувати законні професійні обов’язки та кількість випадків цензури – з 37 за перше півріччя 2012 до 103 за перше півріччя 2012. 

Можливість поставити чиновнику питання є однією з базових передумов свободи слова. Як бачимо, в Україні з цим проблеми. Плюс, акредитація використовується як дозвільна система, існують прикормлені і закриті «пули», і на цьому всьому фоні - повністю закрита верхівка влади, яка і задає тон всій країні. Дуже показово, що українські журналісти не можуть задати питань Віктору Януковичу, що доступ до міністрів в Кабміні лишається проблемою, а щоб потрапити на засідання бюджетного комітету ВР, потрібно прориватись через охорону. 

Юридичний тиск на ЗМІ і журналістів зріс вп’ятеро (!) – 26 випадків за перше півріччя 2013 порівняно до всього 5 за перше півріччя 2012. З одного боку, краще нехай подають в суд ніж б’ють у голову в темному провулку. З іншого, судова влада перетворюється на інструмент цензури і тиску, особливо в руках місцевої влади. Чого вартий лише випадок з Запорізьким судом, який  заборонив журналісту газети «Субота Плюс» Богдану Василенку не просто виконувати свої професійні обов’язки, а і висловлювати свою особисту думку у приватних бесідах.  Залізноголові місцеві чиновники і судді виставили себе на посміховисько перед всією країною, але… Але це дуже сумнівне рішення суду відображає можливість громадян України захистити свої права, адже йдеться вже не просто про професійні права журналіста, а про права людини в цій країні.

Непрямий тиск на ЗМІ і журналістів, тобто, економічний і політичний тиск, який фіксується в основному на регіональному рівні (звільнення, перехоплення місцевою владою керівництва в ЗМІ) зріс майже вдвічі – з 14 у першому півріччі 2012 року і до 22 у першому півріччі 2013 року. 

2012 рік став найгіршим для свободи слова в Україні за останні 10 років, за даними Інститут Масової Інформації. За весь рік було зафіксовано 283 випадки різноманітних порушень (а разом з судовими позовами проти журналістів і ЗМІ - 332). За перші півроку 2013 ми вже зафіксували 186 порушень свободи слова. Якщо тенденція буде тривати, а поки що передумов для її припинення немає, то рівень порушень станом на кінець року може перевищити рекордний 2012 рік.

Що маємо в результаті? Внаслідок такого тиску, журналісти будуть чимдалі менше писати на суспільно-важливі теми. І тому, що ці матеріали ніде буде розмістити, внаслідок перетворення інформаційних програм на розважально-кримінальні та концентрації ЗМІ в одних провладних руках, і тому, що вони просто не зможуть отримати інформацію, і з міркувань особистої безпеки.  Таким чином, продовжить зростати прірва як між владою і народом, так і між Україною і європейськими цінностями загалом. 

Однак, при всьому цьому, є і позитивний аспект. Ще ніколи досі в Україні свобода слова не асоціювалась так тісно з демократією. Журналісти, фактично, поділились на дві групи – «громадянські журналісти», які протистоять агресії, викривають корупцію в розслідуваннях, і яких активно витісняють в Інтернет. І ті, які просто працюють на виробництві, заробляючи на свій кілограм сала, і не рипаючись – бо в сучасній економічній ситуації свідомому журналісту часто світить безробіття. Хтось наважується боротись, хтось не готовий ризикувати. 

Свобода слова – це завжди виклик для влади. Ті, хто можуть справитись із цим викликом, наближаються до високих стандартів, прийнятих, наприклад, у Фінляндії. Хто програє – перетворюється на варварів і стрімко падає у напрямку Туркменістану і Еритреї.  І в західній пресі тоді раптом трапляються ось такі символічні курйози.