Україна наближає перелом у війні з Росією, але Трамп допомагає Кремлю...

18 листопада 2026, 17:55
Власник сторінки
Журналист
0

Американські обмеження військових технологій і політичні сигнали з Вашингтона можуть стати вирішальною перешкодою


Стратегічна поразка Росії вже не виглядає недосяжним сценарієм. Українські безпілотники, далекобійні ракети, удари по нафтопереробній галузі та нарощування європейського виробництва озброєнь поступово змінюють баланс сил. Водночас повторні обмеження Starlink і Starshield, неоднозначна риторика американської адміністрації та прагнення Трампа домовитися з Путіним викликають питання щодо справжньої позиції Вашингтона. Чи отримає Україна необхідні ресурси для перемоги, чи її союзник перетвориться на головне джерело стратегічної невизначеності?

Україна все ще може здобути практичну поразку Росії до 2027 року. Це не максималістське бачення повної перемоги, а реалістичний, важко виборений результат, який докорінно змінить хід війни. Для цього необхідні системне виснаження російської армії, руйнування військової логістики, нарощування українського оборонного виробництва та стабільна підтримка Європи. Однак непослідовність Вашингтона, обмеження критично важливих супутникових систем і готовність Дональда Трампа до компромісів із Кремлем можуть зруйнувати передумови українського успіху. Чи стане 2027 рік роком стратегічної поразки Путіна — залежить і від політичного вибору Сполучених Штатів.

Цей аналіз було складено на основі низки шанованих аналізів, звітів та статей аналітичних центрів, включаючи оцінки HSToday/ISW, GIS Reports, US-Ukraine Foundation, Yahoo News, ORF, RAND, Modern Diplomacy, Foreign Policy, CSIS, HCSS, TSN, Business Insider, Euromaidan Press, UkrAgroConsult/WSJ, Meduza, Crisis24, The Telegraph, Eurasia, ACAPS та The National Interest.

Максималістська поразка означала б повне вигнання кожного російського солдата з усієї території України, включаючи Крим та райони, захоплені у 2014 році. Кожен серйозний аналітик вважає це надзвичайно малоймовірним без різкого якісного стрибка в українських військових можливостях або раптового внутрішнього колапсу всередині самої Росії.
Практична поразка — це щось інше, і вона досяжна. Вона означає, що Росія змушена припинити великі наступальні дії, погодитися на припинення вогню, яке заморожує або навіть скасовує її нещодавні територіальні здобутки, і зіткнеться з постійною, незворотною деградацією своєї здатності вести широкомасштабну війну. Українські та західні аналітики все частіше визначають це як реалістичну мету на 2026–2027 роки.

ЩО НАСПРАВДІ ВИМАГАТИМЕ ПРАКТИЧНА ПОРАЗКА

Військові та оперативні вимоги

Стійкі темпи виснаження російських військовослужбовців — особового складу та техніки — перевищують можливості Москви відшкодовувати втрати шляхом вербування та виробництва. Україна вже завдала величезних витрат. Оцінки кількості вбитих та поранених росіян перевищують 1-1,5 мільйона з 2022 року, причому щомісячні показники часто перевищують 30 000–40 000 протягом напружених періодів 2026 року. Росія поки що покрила ці втрати, але кумулятивне навантаження є реальним.
Ефективне розширення «зони ураження» за допомогою масованих безпілотників, барражуючих боєприпасів, високоточної артилерії та засобів радіоелектронної боротьби, щоб російська піхота та логістика не могли діяти в межах 30–40 км від фронту, не зазнаючи неприйнятних втрат.
Надійні можливості глибокого удару по російських логістичних вузлах, аеродромах, складах боєприпасів, нафтопереробних потужностях та об'єктах оборонно-промислового комплексу – у великих масштабах та з підтримкою протягом тривалого часу. Українські ракети серії FP та далекобійні безпілотники розвиваються, проте обсяги та здатність проникати через російські засоби протиповітряної оборони залишаються обмежувальними факторами.
Достатня кількість протиповітряної та протиракетної оборони для захисту українських міст, енергетичної інфраструктури та тилових районів від тривалих російських бомбардувань. Достатньо навчених особового складу та техніки для утримання лінії фронту під час проведення обмежених, ретельно підготовлених наступальних операцій. Чисте оборонне виснаження відбувається повільно; перетворення його на територіальне відновлення вимагає місцевої переваги в окремих секторах.

Промислові та логістичні вимоги

Масове, стійке виробництво — або надійна доставка — артилерійських снарядів, безпілотників, ракет, перехоплювачів ППО та бронетехніки. Європейські потужності калібру 155 мм значно зросли з 2022 року, але загальний обсяг виробництва на Заході все ще відстає від темпів споживання у високоінтенсивних війнах. Безпечне фінансування бюджету та збройних сил України також буде важливим.
Українські чиновники та незалежні оцінки на 2027 рік зазначають потреби в зовнішньому фінансуванні, що перевищують 52 мільярди доларів лише для державного бюджету (при цьому понад 32 мільярди доларів все ще не профінансовані наприкінці 2026 року), плюс додаткові десятки мільярдів для потреб сил оборони, які додаються до бюджетної підтримки — цифри, які зазвичай описуються в десятках мільярдів євро та доларів понад обіцяні наразі суми.⁠

Вимоги до зовнішньої підтримки

Подальша — і бажано збільшена — західна військова та фінансова допомога залишається важливою. Численні аналізи стверджують, що різке скорочення або припинення західної підтримки відкриє можливості для російського механізованого просування та може зруйнувати оборонну злагодженість України. Більш ефективне обмеження доходів від товарів подвійного використання, компонентів та енергоносіїв, які Китай та (меншою мірою) інші партнери досі постачають Росії, також є критично важливим; нинішні заходи збільшили витрати для Москви, але не зупинили потік.
Північнокорейські боєприпаси продовжують заповнювати критичні прогалини в арсеналі Росії, і будь-яка пов'язана з ними технічна підтримка посилює проблему; хоча повністю ліквідувати ці постачання складно, враховуючи закритий характер відносин, постійні дипломатичні та вторинні зусилля щодо зменшення їх обсягу ще більше посилять обмеження на російські операції.

Позитивні тенденції вже видно на 2027 рік

Низка конкретних подій має посилити структурний тиск на Росію. З 1 січня 2027 року набуває чинності повна заборона Європейського Союзу на імпорт російського скрапленого природного газу (СПГ). Протягом значної частини 2026 року Європа залишалася основним покупцем газу з проєкту «Ямал». Перенаправлення цих обсягів до Азії стикається із серйозними логістичними перешкодами. Триває робота над створенням європейської системи протиракетної оборони (FREYJA), що дозволить зменшити довгострокову залежність від дефіцитних американських протиракет Patriot.
Українські балістичні ракети великої дальності вже застосовуються в бойових умовах, а завдані ними численні удари тимчасово вивели з ладу 30% або більше російських нафтопереробних потужностей. Європейське оборонне виробництво продовжує нарощувати обсяги: зокрема, виробничі потужності країн НАТО в Європі щодо випуску 155-мм боєприпасів зросли вп’ятеро порівняно з 2022 роком.

Негативні тенденції

Перемога демократів на проміжних виборах у США не врятує Україну від зміни підходу адміністрації Трампа до Росії. Виділення значного нового фінансування для України з боку США стикнеться з надзвичайно високими політичними бар’єрами. Президент Трамп накладає вето на будь-який законопроєкт, що передбачає фінансування України. Для подолання президентського вето необхідна підтримка двох третин складу обох палат Конгресу — тобто 67 голосів у Сенаті та 290 голосів у Палаті представників. Демократи мають 54–55 місць у Сенаті й потенційно могли б схилити на свій бік 12–13 сенаторів-республіканців. Однак у Палаті представників для отримання двох третин голосів знадобилося б залучити 36 конгресменів-республіканців, що є вкрай малоймовірним.

Обмеження Starlink/Starshield: конкретні наслідки на полі бою

Реальна перемога залишається можливою лише за умови, що позитивні дії Заходу триватимуть, а негативні — не створюватимуть перешкод. Негативні кроки вже мають місце — найпомітнішим із них є періодичне обмеження швидкості (штучне сповільнення) роботи системи Starlink та її військової версії — Starshield. Ці системи мають критичне значення для української системи управління військами, застосування безпілотників, координації артилерії, логістики, а особливо — для роботи дронів-перехоплювачів, що протидіють російським атакам за допомогою реактивних безпілотників типу «Шахед». З 2022 року обмеження запроваджувалися щонайменше тричі, причому два окремі випадки припали на жовтень–листопад 2026 року.
У середині жовтня 2026 року було раптово введено обмеження швидкості (обмеження можливостей підключення для платформ, що рухаються зі швидкістю понад 160–161 км/год / 100 миль/год). За словами українських офіційних осіб, це зірвало виконання завдань дронами-перехоплювачами проти швидкісних «Шахедів», призвело до скасування низки операцій, ускладнило роботу протиповітряної оборони, а також погіршило зв’язок і логістику на лінії фронту. Близько 24 жовтня, після тиску на високому рівні, обмеження було знято, а швидкісні ліміти — відновлені до рівня понад 400 км/год. Компанія SpaceX (Ілон Маск) та представники уряду США перекладали відповідальність одне на одного. Маск заявив, що система Starshield контролюється урядом США, а рішення про будь-які обмеження приймають військові та, зрештою, президент. Водночас він звинуватив Україну в порушенні умов комерційного використання Starlink (через застосування системи для наступальних дій) — твердження, яке Київ відкинув, вказавши на фізичну неможливість використання комерційних терміналів для завдання ударів у глибокому тилу ворога.
На початку — в середині листопада 2026 року обмеження з’явилися знову. Президент Зеленський публічно заявив, що вздовж лінії фронту та над тимчасово окупованими територіями знову діють систематичні обмеження швидкості на рівні 161 км/год. Це, за його словами, унеможливлює, зокрема, «використання перехоплювачів проти реактивних «Шахедів». Він пов’язав це штучне обмеження швидкості безпосередньо зі збільшенням кількості російських дронів, що прориваються крізь оборону, підвищенням точності ворожих ударів, а також зростанням кількості загиблих серед українських військових і цивільних. У деяких звітах українських джерел зазначалося, що ситуація поступово погіршувалася. Представники влади припустили, що такий вибір часу був спрямований на здійснення тиску на Київ під час мирних переговорів. Станом на середину листопада обмеження, як повідомляється, продовжували діяти над окупованими територіями та на окремих ділянках фронту.
Йдеться не про абстрактні технічні проблеми. Вони послаблюють здатність України забезпечувати виснаження ворога та оборонну перевагу, необхідні для досягнення реальної поразки агресора — і це відбувається саме тоді, коли можливості Росії щодо поповнення ресурсів обмежені, а українські удари по глибокому тилу та інновації у сфері безпілотників починають створювати для Москви дедалі серйозніші проблеми.

Експансіоністська риторика, «доктрина Донро» та погляди Путіна

Ця картина стає чіткішою, якщо розглядати її на тлі риторики та політичних сигналів нинішньої адміністрації. У своїй промові в Афінах у жовтні 2026 року державний секретар Марко Рубіо простежив витоки американського характеру до Стародавньої Греції та Риму, вихваляючи якості, які «дозволили Александру завоювати весь відомий світ» і які згодом проявилися в Цезарі, Карлі Великому та Кортесі. Він охарактеризував цивілізацію Афін і Риму як таку, що «перетворила молоду прибережну республіку на континентальну імперію». Офіційні повідомлення Державного департаменту підсилили ці тези.
13 листопада 2026 року, виступаючи на національному з’їзді юристів «Федералістського товариства» (Federalist Society), Рубіо знову звернувся до римського прецеденту, процитувавши полководця Помпея Великого — «Перестаньте цитувати закони людям із мечами в руках», — водночас розкритикувавши «перетворення міжнародного права на зброю» з боку глобальних еліт та Міжнародного кримінального суду. Він представив американську історію як сповнену «прагненням до експансії, зростання, досліджень, завоювань і претензій на нові рубежі».
Президент Трамп просуває пов’язане з цим бачення для всієї півкулі, яке часто називають «доктриною Донро» — це відроджена й адаптована версія «доктрини Монро», що стверджує домінування США в Західній півкулі. Сюди входять неодноразові заклики до того, щоб Канада стала 51-м штатом; наполегливий тиск, що призвів до укладення у 2026 році безпекової угоди, яка розширила військовий доступ США та їхню присутність на базах у Гренландії (при цьому Трамп заявив, що Сполучені Штати фактично «отримали» цей острів); операція США в січні 2026 року, в результаті якої було захоплено лідера Венесуели Ніколаса Мадуро, що супроводжувалося заявами про встановлення американського контролю та укладенням великих нафтових угод; а також інші кроки, що стосуються Панамського каналу та інших регіональних об’єктів.
Водночас у своїх публічних коментарях щодо війни в Україні Трамп неодноразово наголошував на особистому порозумінні з Володимиром Путіним, у певних контекстах відгукувався про російського лідера в позитивному ключі, звинувачував українське керівництво в затягуванні конфлікту, пропонував територіальні зміни, внаслідок яких Україна набула б «дещо іншої конфігурації», а також намагався укласти енергетичні угоди з Москвою, водночас тиснучи на Київ з вимогою обмежити певні удари. Американські представники часом використовували щодо Путіна такі визначення, як «гуманітарний». Ці сигнали, у поєднанні з обмеженнями щодо системи Starshield, породжують цілком слушні запитання: чи не надає політика США перевагу досягненню домовленостей на вигідних для Росії умовах, замість того щоб сприяти реальним військовим успіхам України?
Експансія на захід супроводжувалася систематичним позбавленням корінних народів їхніх земель та їхнім винищенням. Унаслідок американо-мексиканської війни Мексика втратила половину своєї території. Гаваї, Філіппіни, Пуерто-Рико та Гуам були захоплені силою або анексовані. Згодом відбулися інтервенції в країнах Латинської Америки.

Що у підсумку...

Якщо така історія завоювань підноситься як прояв справжнього «американського духу», а концепція «сфер впливу» відкрито приймається, то виникає логічне запитання: чому адміністрація США не вважає імперський проєкт Росії в Україні чимось винятково нелегітимним? Це найважливіше питання, яке постає в нинішніх умовах. Повторювані обмеження роботи критично важливої для України системи зв’язку на полі бою, у поєднанні з відкритою глорифікацією історичних завоювань і сигналами про готовність до компромісів із Москвою, вимагають пильної та постійної уваги громадськості.

Для розуміння ситуації необхідно визнати як реальний тиск, який чинить Україна, так і структурні переваги, що досі дозволяють Росії продовжувати війну. Завдання завдати Росії реальної поразки — цілком здійсненне. Чи вдасться його реалізувати — залежить не стільки від хоробрості українців (яка вже не викликає жодних сумнівів), скільки від того, що оберуть партнери України, насамперед Сполучені Штати: чи підтримуватимуть вони умови, необхідні для перемоги, чи й далі вдаватимуться до дій і риторики, які ці умови підривають.

Silia CHADAN/Сілія ЧАДАН

Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.
РОЗДІЛ: События в Украине
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.