Генерал СБУ повертається у велику політику?
Сергій Дука вийшов із СІЗО під оплески людей у балаклавах і тепер готовий розповісти депутатам свою версію подій. Але хто пояснить суспільству, як в Україні працює система, за якої фігурант масштабного антикорупційного розслідування отримує фінансову підтримку всередині власної спецслужби?
Історія з генерал-майором Служби безпеки України Сергієм Дукою набуває дедалі більшого політичного резонансу. Після виходу з київського слідчого ізолятора 13 листопада він не просто заявив про власну невинуватість і звинуватив антикорупційні органи в переслідуванні. Тепер його чекають у Верховній Раді.
Голова Тимчасової слідчої комісії парламенту з розслідування можливих порушень законодавства у сфері оборони Олексій Гончаренко повідомив, що генерал-майора запросили на засідання 18 листопада о 13:00. Офіційне письмове запрошення, за його словами, мають надіслати в понеділок. Причому ініціатива такого виступу, як стверджує Гончаренко, походить від самого Дуки. Після звільнення з-під варти генерал заявив про бажання прийти до депутатів і розповісти власне бачення того, що відбулося.
Здавалося б, нічого незвичайного: людина, яка вважає себе невинуватою, хоче публічно захиститися. Однак у цій історії є одна принципова обставина: йдеться не про пересічного громадянина, а про колишнього першого заступника начальника одного з департаментів СБУ, який опинився серед фігурантів масштабної операції НАБУ та САП.
І тепер суспільство має право запитати: що саме відбуватиметься в парламенті? Чи почують депутати конкретні пояснення щодо підозр, чи засідання перетвориться на політичну трибуну для звинувачень НАБУ? Адже розповісти власну версію подій — це право Дуки. Але переконати суспільство в її достовірності можна лише фактами. І тут починається найцікавіше.
«Карфаген»: правоохоронці підозрюють правоохоронців
4 листопада НАБУ і САП оприлюднили інформацію про викриття нової злочинної організації в межах операції «Карфаген». Масштаб оприлюднених матеріалів змушує поставитися до цієї справи як до одного з найсерйозніших випробувань для української правоохоронної системи. За версією слідства, до організації входили щонайменше 12 осіб, серед яких були високопосадовці СБУ, Офісу генерального прокурора, Національної поліції та представники кримінального середовища.
Йдеться не про якусь одну незаконну оборудку. За даними антикорупційних органів, під прикриттям правоохоронців функціонували шахрайські кол-центри, здійснювався продаж наркотичних засобів, організовувалося незаконне виробництво контрафактних цигарок і підробленої іноземної валюти.
Але є ще один епізод, який особливо важко сприймати в країні, що воює. НАБУ і САП повідомили про підозри в організації спланованих нападів, викрадень людей та завдання тілесних ушкоджень в інтересах злочинного угруповання. 5 листопада антикорупційні органи повідомили про підозру п'ятьом учасникам цієї організації. Серед них — перший заступник начальника одного з департаментів СБУ та керівник одного з департаментів Національної поліції. За версією слідства, окремі учасники забезпечували захист незаконного бізнесу від правоохоронного втручання, координували його діяльність і підтримували механізм неправомірної вигоди.
У матеріалах НАБУ фігурує щонайменше 12 підозрюваних у межах викритої організації. Це вже не історія про окремого нечистого на руку чиновника. Це питання можливого проникнення організованої злочинності безпосередньо в державні інституції, покликані їй протидіяти. Німецька Deutsche Welle також звернула увагу на масштаб операції та участь у викритій схемі представників СБУ, прокуратури й Національної поліції. Про це свідчить і міжнародний резонанс історії, яка виходить далеко за межі звичайної кримінальної хроніки.
65 мільйонів гривень: хто збирав гроші для генерала?
Однак найбільш резонансним епізодом після затримання Дуки стала історія з його заставою. 6 листопада Вищий антикорупційний суд обрав генералу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення 65 мільйонів гривень застави. Спочатку ця сума здавалася серйозною перешкодою для швидкого звільнення підозрюваного. Але вже 13 листопада стало відомо, що заставу внесено повністю.
За інформацією «Української правди», загалом надійшло 1612 платежів, а зібрана сума навіть перевищила встановлений судом розмір. І тут виникає питання, яке має цікавити не лише журналістів, а й керівництво СБУ. Звідки взялися ці гроші? Хто організував збір? Чи брали в ньому участь підлеглі генерала? Чи не було на них адміністративного або психологічного тиску?
Ще 7 листопада «Українська правда» повідомляла про поширення серед співробітників СБУ повідомлень із закликом долучитися до збору коштів на заставу. Згодом видання з посиланням на власні джерела написало, що в регіональних підрозділах нібито вимагали перераховувати гроші. Адвокат Дуки Юрій Сухов цю версію заперечив. За його словами, співробітники СБУ долучалися добровільно, а жодних команд щодо обов'язкового збору коштів не було. Це принципово важливе уточнення. Адже сам факт участі співробітників спецслужби у зборі грошей для колишнього керівника ще не доводить примусу.
Проте він породжує інше запитання: чому люди, які представляють державну спецслужбу, вважають за потрібне масово фінансувати заставу генерала, якого ця ж держава підозрює в причетності до злочинної організації? За повідомленням «Української правди», 10 листопада було внесено 44 мільйони гривень від понад 1100 платників. До 13 листопада сума досягла необхідних 65 мільйонів. І це вже не просто питання особистої лояльності до колишнього керівника. Це питання корпоративної солідарності всередині державної структури, яка повинна насамперед служити Україні, а не окремим генералам.
Балаклави, оплески і демонстрація сили
13 листопада Сергій Дука залишив слідчий ізолятор. Але сцена його виходу виявилася не менш промовистою, ніж сама історія із заставою. За повідомленнями українських ЗМІ, біля СІЗО на нього чекали десятки людей із закритими обличчями. Генерала зустрічали оплесками, а сам він подякував співробітникам СБУ, які допомогли зібрати кошти. Дука заявив, що не вчиняв злочинів, які йому інкримінують, і знову назвав справу проти себе помстою НАБУ. Він також пообіцяв, що суспільство побачить продовження цієї історії, натякаючи на нові викриття щодо антикорупційних органів.
Однак є величезна різниця між правом людини захищатися від підозр і демонстративним створенням навколо неї атмосфери сили та недоторканності. Хто ці люди в балаклавах? Чи мають вони стосунок до державних силових структур? Хто організував цю зустріч? Чи перевіряли правоохоронці обставини її проведення? Ці запитання залишаються відкритими.
Особливо тривожно, коли йдеться про країну, в якій військовослужбовці щодня ризикують життям на фронті, а суспільство очікує від тилових державних структур не показової сили, а законності, дисципліни та відповідальності. Зрештою, балаклава не є доказом злочину. Але й оплески біля СІЗО не є доказом невинуватості. І вже точно вони не можуть замінити відповіді на запитання слідства.
СБУ розпочала внутрішню перевірку. Але чи достатньо цього?
На тлі резонансу Служба безпеки України повідомила про початок внутрішньої перевірки за матеріалами НАБУ та САП. За інформацією проєкту «Схеми» Радіо Свобода, у відповіді на журналістський запит СБУ зазначила, що двох посадовців, які фігурували в розслідуванні, звільнено із займаних посад. Також розпочато внутрішню перевірку за обставинами, викладеними в матеріалах справи.
Але тут виникає цілком логічна проблема. Якщо слідство підозрює представників самої спецслужби в участі у злочинній організації, то наскільки незалежною може бути внутрішня перевірка, яку проводить ця ж структура? Звичайно, внутрішній контроль необхідний. Але він не може підміняти незалежне кримінальне розслідування. І головне — суспільство має отримати відповіді не лише щодо конкретних підозрюваних, а й щодо того, як вони могли використовувати службове становище, зв'язки та ресурси державної системи. Адже якщо версія НАБУ підтвердиться, йтиметься не просто про корупцію окремих посадовців. Ітиметься про використання державних повноважень для захисту незаконного бізнесу та придушення можливого опору.
Парламентська комісія: допит чи політична вистава?
Тепер історія переходить у парламентську площину. 18 листопада о 13:00 Сергій Дука має можливість виступити на засіданні Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради. За словами її голови Олексія Гончаренка, генерал сам висловив бажання розповісти депутатам свою версію подій. Але тут є одна обставина, яку не можна залишити поза увагою. ТСК створена для розслідування можливих порушень законодавства у сфері оборони. Справа «Карфаген» натомість стосується ймовірної злочинної організації, незаконного бізнесу та можливого залучення до нього представників правоохоронних органів. Тому виникає запитання: наскільки предметом діяльності цієї комісії є саме обставини кримінального провадження щодо Дуки?
Парламент має право заслуховувати людей, отримувати пояснення та перевіряти факти в межах своїх повноважень. Але ТСК не є судом і не може встановлювати кримінальну винуватість. Так само її засідання не повинно перетворитися на майданчик для дискредитації НАБУ та САП без належних доказів. І якщо генерал справді має інформацію про порушення з боку антикорупційних органів, він повинен її надати. Але тоді суспільство очікує не загальних звинувачень у помсті, а конкретних документів, прізвищ, дат і обставин. Саме за таким принципом повинні оцінюватися і дії Дуки, і дії НАБУ. Про виклик генерала до парламентської комісії повідомили UA.NEWS та Interfax-Україна.
Найстрашніше у цій історії — не 65 мільйонів
Справу «Карфаген» не можна розглядати ізольовано від загального стану української правоохоронної системи. Країна четвертий рік веде повномасштабну війну. Українці збирають кошти на дрони, автомобілі, обладнання, медикаменти та евакуацію поранених. Військові нерідко самотужки забезпечують те, що мала б забезпечувати держава. І на цьому тлі суспільство дізнається про 65 мільйонів гривень, зібраних для генерала спецслужби, який став фігурантом розслідування про можливу злочинну організацію.
Не сама застава є проблемою. Право на заставу передбачене законом, а рішення про її розмір ухвалює суд. Не можна вимагати позбавлення людини цього права лише через її посаду або суспільний резонанс справи. Проблема набагато глибша. Чому в державі, яка воює за власне існування, з'являється настільки небезпечний розрив між тим, чого суспільство очікує від силових структур, і тим, що воно бачить у публічних кримінальних розслідуваннях?
Якщо версія НАБУ про участь високопосадовців у злочинній організації підтвердиться, це буде не просто корупційний скандал. Це буде свідчення того, що окремі представники державної системи могли перетворити службові повноваження на інструмент обслуговування кримінальних інтересів. А якщо звинувачення виявляться необґрунтованими, відповідати за це також доведеться — і перед законом, і перед суспільством. Ніхто не повинен бути недоторканним. Але ніхто не повинен бути й засудженим наперед.
Що має відбутися 18 листопада?
Від майбутнього засідання парламентської комісії залежить значно більше, ніж можливість вислухати одного генерала. Суспільство очікує відповідей щонайменше на кілька принципових запитань:
— Чи надасть Сергій Дука конкретні докази своїх звинувачень на адресу НАБУ?
— Хто саме збирав 65 мільйонів гривень застави і чи були серед платників підлеглі генерала?
— Чи перевірятимуть обставини збору коштів на предмет можливого службового примусу?
— Якими були службові функції Дуки та його реальні повноваження у структурі СБУ?
— Чи перевіряються можливі зв'язки між посадовцями спецслужби, поліції та організаторами незаконного бізнесу?
— Які заходи вжито для того, щоб фігуранти справи не могли впливати на свідків, документи та подальший перебіг розслідування?
І найважливіше: чи готові керівники силових структур відповідати за можливе перетворення державних інституцій на інструмент приватних інтересів?
Парламентська комісія повинна не просто вислухати генерала. Вона має продемонструвати, що державні посади не дають права на особливе ставлення, а правоохоронні органи не можуть існувати за принципом корпоративної кругової поруки. Україні сьогодні потрібна не чергова демонстрація сили людей у балаклавах, не колективне збирання мільйонів для високопосадовців і не взаємні звинувачення між силовими відомствами. Їй потрібна держава, в якій закон однаковий для генерала, депутата, прокурора, поліцейського і звичайного громадянина. Бо якщо людина в погонах виявляється сильнішою за закон, якщо її колишні підлеглі збирають десятки мільйонів для її звільнення, а політичні інституції ризикують перетворитися на майданчики взаємного прикриття, то проблема вже давно не в одному генералі.
Проблема в системі. І саме тому справа «Карфаген» не повинна закінчитися виходом Сергія Дуки із СІЗО, його зустріччю під оплески чи виступом перед депутатами. Карфаген має впасти — але не в телевізійній картинці, не в політичних заявах і не в інформаційній війні між НАБУ та СБУ. Він має впасти в результаті повноцінного, незалежного розслідування, судового розгляду та реальної відповідальності всіх, чия вина буде доведена. Інакше наступний «Карфаген» буде лише питанням часу.