Чому правосуддя безжальне до одних і поблажливе до мільйонерів
Валентину Молоду заарештували на 60 діб без права застави після скандалу в Петропавлівській Борщагівці. Тим часом фігуранти масштабних корупційних розслідувань виходять із СІЗО після внесення мільйонних застав. Але за гучними заголовками приховується значно небезпечніше питання: чи однаково українська Феміда застосовує закон до людей із різними можливостями, зв'язками та суспільним статусом?
В той час, як генпрокурор спокійно втік за кордон, там носій держтаємниці живе й не тужить, а жінку будуть тримати у буцигарні, бо, не дай Боже, втече. Це повна зневага до наших поліцейських та прикордонників, котрі «упустять» таку небезпечну особу. І чомусь на суді не розглядали, у яких умовах жили військові. Сором за нашу владу, бо ці хлопці повинні жити, хоча б у таких умовах, як живе очільник ТСК. Або у нього вдома. Бо під час участі в бою може то будуть останні їх дні на цьому світі, і треба надати їм людські умови.
Україна воює за свою незалежність, територіальну цілісність і право громадян жити у вільній державі. Але війна не може бути індульгенцією для чиновницького свавілля, безконтрольності силових структур або вибіркового правосуддя. Навпаки, саме під час війни вимоги до держави, її правоохоронних органів, судів та військового командування мають бути особливо високими.
Історія Валентини Молодої, затриманої після подій у Петропавлівській Борщагівці, стала черговим приводом для суспільної дискусії про межі державного примусу. 4 листопада 2026 року Солом'янський районний суд Києва відправив її до слідчого ізолятора на 60 діб без визначення застави. Аналогічне рішення ухвалили щодо ще однієї фігурантки конфлікту, а наступного дня під варту без альтернативи застави відправили водія автомобіля, на якому приїхала Молода.
Суспільство побачило жорстке судове рішення. Але чи отримало воно повну відповідь на головне запитання: що саме відбулося за дверима будинку на вулиці Сонячній, де перебував підрозділ Національної гвардії?
Борщагівка: між підозрою у провокації та питаннями до військового командування
2 листопада Петропавлівська Борщагівка перетворилася на місце масштабного конфлікту між цивільними та військовослужбовцями. У соціальних мережах почали поширювати повідомлення про нібито незаконне утримання в підвалі близько 40 чоловіків, катування, тяжкі травми та навіть загибель однієї людини. На місце приїхала Валентина Молода, яка представлялася медикинею та заявляла про необхідність огляду людей. Вона вела прямі трансляції, закликала приїжджати до будинку, а інформація про катівню швидко розійшлася соціальними мережами й Telegram-каналами.
Однак подальші журналістські розслідування суттєво змінили картину події. Як з'ясували «Українська правда», «Суспільне» та «Слідство.Інфо», будинок використовувався як тимчасовий пункт дислокації військового підрозділу 1-го корпусу Національної гвардії «Азов». Командувач НГУ Олександр Півненко пояснив, що там перебували 18 військовослужбовців, а також військові, затримані після самовільного залишення частини. За його словами, четверо затриманих мали травми й були направлені до госпіталю для обстеження. Водночас інформація про перелом хребта в одного з них не підтвердилася за заявою пресофіцера Нацгвардії. Це, однак, не скасовує необхідності з'ясувати походження травм, умови перебування військовослужбовців та законність усіх процедур щодо них.
Особливо важливо, що саме Державне бюро розслідувань відкрило провадження за фактом можливого перевищення військовою посадовою особою влади або службових повноважень. Отже, перевіряти необхідно не лише поведінку цивільних учасників конфлікту, а й дії представників військового підрозділу.
Журналісти «Суспільного» встановили, що Молода була пов'язана з кількома медичними компаніями, однак ліцензія клініки, де вона працювала, не передбачала медицину невідкладних станів. Ці обставини стали частиною аргументації слідства. Молодій повідомили про підозру в перешкоджанні законній діяльності Збройних сил та інших військових формувань, а також у поширенні інформації про розташування військового підрозділу. Проте підозра — це ще не вирок. І судове рішення про тримання під вартою не звільняє слідство від обов'язку довести кожне обвинувачення.
Російський слід і відповідальність українських інституцій
Окремого розгляду заслуговує інформаційний супровід борщагівського конфлікту. Центр протидії дезінформації при РНБО заявив про ознаки заздалегідь спланованої кампанії із зовнішнім втручанням. За його даними, перші публічні заклики приїхати до будинку з'явилися ще до масового поширення повідомлень про нібито 40 заручників. Далі почалася синхронна хвиля публікацій у соціальних мережах, а схожі повідомлення поширилися приблизно у 110 російських Telegram-каналах. Радіо Свобода оприлюднило цю хронологію, а «Суспільне» звернуло увагу на попередню активність фігурантів у соціальних мережах, зокрема на поширення закликів до протестів проти мобілізації та за мир із Росією.
Тут важливо не підміняти розслідування готовими висновками. Російська пропаганда справді могла використати ситуацію для дискредитації української армії. Але це не дає державним органам права приховувати будь-які порушення під прикриттям боротьби з ворожими інформаційними операціями. Якщо в місці дислокації військових були порушення прав людини, вони повинні отримати правову оцінку. Якщо ж цивільні свідомо організували провокацію, поширювали неправдиві відомості та розголошували військову інформацію, вони також мають відповідати за законом. Саме так працює правова держава: вона не обирає, кому дозволено порушувати закон, а кому ні.
І тут з'являється ще одна важлива обставина. 13 листопада стало відомо, що Національна гвардія завершила власне службове розслідування подій у Борщагівці та передасть матеріали ДБР для правової оцінки дій військовослужбовців. Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко повідомив, що правоохоронці ідентифікували понад 160 учасників події, а 13 особам уже повідомили про підозру. Це означає, що справа не зводиться до кримінального переслідування однієї жінки. Держава мусить встановити відповідальність кожного учасника, включно з тими, хто перебував по інший бік воріт.
Перевірка держави на людяність
Обставини Борщагівки не дають підстав стверджувати, що Валентина Молода здійснила доведений акт порятунку людей від катувань чи незаконного ув'язнення. Проте сама аналогія виводить на значно важливішу тему: що відбувається з державою, коли під час війни люди бояться не лише зовнішнього ворога, а й можливого свавілля власних інституцій? Українська армія має залишатися захисником громадян, а не об'єктом недоторканної критики. Але й військова форма не може бути щитом від правової відповідальності. Якщо військовослужбовець порушує закон, його дії мають розслідуватися. Якщо цивільна особа організовує провокацію, вона також повинна відповідати.
Необхідно встановити, що відбувалося в будинку на Сонячній, на яких підставах там перебували військові, чи були порушення щодо затриманих після СЗЧ, звідки взялися їхні травми та чи відповідали умови утримання вимогам закону. Так само необхідно довести до судових вироків корупційні справи, пов'язані з оборонними закупівлями, енергетикою та коштами переселенців. Не можна дозволяти, щоб багатомільйонні застави, нескінченні процесуальні перегляди й роки розслідувань перетворювалися на комфортний коридор уникнення відповідальності.
Власне, це і є головний тест українського правосуддя. Не те, скільки днів проведе у СІЗО одна резонансна підозрювана. І не те, скільки мільйонів хтось здатен внести за своє звільнення. А те, чи здатна держава однаково суворо вимагати дотримання закону від людини у формі, чиновника з владного кабінету, мільйонера з впливовими знайомствами та звичайного громадянина.
Бо якщо закон стає суворим лише до беззахисних і гнучким для впливових, країна поступово втрачає не тільки довіру до судів. Вона втрачає моральне право вимагати від своїх громадян безумовної довіри до держави. І тоді найбільша небезпека для України полягає не лише у зовнішній агресії. Вона полягає в тому, що правосуддя, яке мало б захищати суспільство, саме ризикує стати джерелом його розчарування.