Охорона суду проти пенсіонерок: хто перетворив у Полтаві правосуддя на фортецю?

Юлія Петушинська б'є на сполох: у судах Полтави звичайні споживачі, які намагаються оскаржити дії «Полтаватеплоенерго», стикаються не лише з юридичними перешкодами, а й із посиленими кордонами судової охорони. Водночас є важлива документальна обставина: у справі № 440/10672/25 Юлія Петушинська домоглася визнання протиправним рішення Полтавської обласної ради про встановлення тарифів «Полтаватеплоенерго». 3 червня 2026 року апеляційний суд залишив це рішення в силі. Тобто її протистояння з комунальним підприємством має не лише протестний, а й конкретний судовий вимір. Після перемоги в тарифній справі активістка продовжує боротьбу. Чому присутність громадян у суді перетворюється на проблему безпеки, а питання захисту прав споживачів відходить на другий план?
У Полтаві розгортається історія, яка дедалі більше нагадує не звичайний судовий спір між комунальним підприємством і його споживачами, а протистояння громадян із цілою системою, де монополіст має штат юристів, судова установа — власну охорону, а звичайна людина, яка приходить відстоювати свої права, ризикує опинитися в ролі порушника громадського порядку. Саме на цю обставину звернула увагу громадська активістка Юлія Петушинська (Yuliya Petushynska) у своєму відеозверненні, опублікованому у Facebook.
«Так охороняють суддівські мантії від простих цивільних людей. Від звичайних жіночок, які захищаються від комунальної мафії в судах», — так вона характеризує побачене в полтавських судах. За словами Петушинської, подібна ситуація повторюється щоразу, коли громадяни приходять на судові засідання у справах, пов'язаних із «Полтаватеплоенерго». Її обурює не лише сама присутність численних співробітників судової охорони, а й питання, яке в цій історії неможливо обійти: за чиї кошти утримується ця система захисту судових установ і чи не перетворюється вона на психологічний бар'єр для громадян, які хочуть скористатися своїм правом на судовий захист?
«За наш рахунок утримуються цілі загони броньованої судової охорони», — наголошує активістка. Це емоційна оцінка Петушинської, однак за нею стоїть цілком конкретна суспільна проблема: суд має бути місцем, куди людина може прийти за захистом, а не установою, перед входом до якої вона почуватиметься небажаною.

Тарифна справа, у якій громадянка перемогла систему

Щоб зрозуміти причини конфлікту, потрібно повернутися до багаторічної боротьби полтавських споживачів із тарифною політикою «Полтаватеплоенерго». Юлія Петушинська послідовно виступає проти того, що вважає необґрунтованим формуванням тарифів, порушенням прав споживачів та бездіяльністю органів, які повинні контролювати діяльність комунального підприємства.
У своїй публікації від 3 січня 2026 року на сайті «Полтавщина» вона докладно виклала претензії до підприємства та Полтавської обласної ради. Активістка звертала увагу на те, що комунальне підприємство фактично формує тарифні розрахунки, тоді як орган, уповноважений затверджувати тарифи, не забезпечує, на її думку, належної перевірки їхньої економічної обґрунтованості. Вона також заявляла про неналежне реагування контролюючих органів, численні звернення громадян, які не дали очікуваного результату, та нерівність можливостей споживача й комунального монополіста в судовому процесі.
Але найважливіше в цій історії — не самі звинувачення, а судове рішення, яке підтвердило обґрунтованість принаймні однієї з ключових вимог Петушинської. Йдеться про справу № 440/10672/25. У січні 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд визнав протиправним і нечинним рішення Полтавської обласної ради № 854 від 30 серпня 2024 року щодо встановлення тарифів для «Полтаватеплоенерго». Обласна рада та комунальне підприємство не погодилися з таким рішенням і подали апеляційні скарги. Однак 3 червня 2026 року Другий апеляційний адміністративний суд залишив рішення першої інстанції без змін. Постанова набрала законної сили.
Серед правових аргументів, врахованих апеляційною інстанцією, — законодавчий мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та гарячу воду для населення в умовах воєнного стану, а також вимоги законності дій органів місцевого самоврядування. Це вже не просто громадський протест, не плакати під стінами адміністративних установ і не емоційні дописи в соціальних мережах. Це конкретний судовий результат, який продемонстрував: аргументи споживачів можуть бути юридично переконливими навіть у протистоянні з великим комунальним підприємством та органом місцевої влади. І саме тому виникає закономірне запитання: чому боротьба за права споживачів у Полтаві супроводжується настільки гострими конфліктами навколо доступу громадян до судових процесів?

Судова охорона: безпека чи стіна між судом і громадянами?

Окремим епізодом протистояння стала ситуація у Шевченківському районному суді Полтави. 16 червня 2026 року суд оприлюднив офіційне повідомлення про події 15 червня, коли група громадян на чолі з Юлією Петушинською намагалася потрапити до суду як вільні слухачі на розгляд цивільної справи проти «Полтаватеплоенерго».
Суд повідомив, що співробітники Служби судової охорони відмовили громадянам у допуску. Установа пояснила це дією тимчасових обмежень, запроваджених на період воєнного стану, та необхідністю забезпечення безпеки. Згідно з оприлюдненим роз'ясненням, слухачі могли бути допущені за дозволом головуючого судді, за наявності вільних місць та за відсутності безпекових ризиків.
Це офіційна позиція суду. Але вона не знімає іншого питання: наскільки прозоро та однаково застосовуються обмеження до всіх громадян і чи не стають вони перешкодою для громадського контролю над судочинством? Адже відкритість судового процесу — не подарунок судді громадськості, а важливий принцип правосуддя. Водночас воєнний стан справді допускає законні обмеження доступу з міркувань безпеки. Тому кожен конкретний випадок потребує перевірки: які саме правила діяли, хто ухвалював рішення про недопуск і чи були для цього належні підстави. Саме тут і проходить межа між необхідною охороною суду та неприпустимим обмеженням прав громадян.

Коли суддя заявляє про тиск, а активістка — про залякування

Ще гострішим став конфлікт навколо судді Шевченківського районного суду Полтави Володимира Бугрія. За інформацією, оприлюдненою 1 вересня 2026 року, Вища рада правосуддя звернулася до Офісу Генерального прокурора щодо розслідування повідомлення судді про можливе втручання в його діяльність.
За версією Володимира Бугрія, після того як 22 травня 2026 року він залишив без руху позов до «Полтаватеплоенерго», до суду прибула група громадян на чолі з Юлією Петушинською. Суддя заявив про відеофіксацію, вимоги надати особисті пояснення, погрози фізичною розправою та блокування доступу до службового кабінету й укриття під час повітряної тривоги. 4 червня поліція відкрила кримінальне провадження за частиною першою статті 376 Кримінального кодексу України — втручання в діяльність судових органів.
Служба судової охорони погодила з керівництвом суду посилення пропускного режиму та встановлення додаткових постів під час розгляду справ за участю Петушинської. Сама активістка категорично відкинула звинувачення. За її поясненням, відеозйомка та присутність громадян були формою публічного контролю, а не втручанням у правосуддя. Вона також заперечила блокування службових приміщень і наголосила, що дізналася про кримінальне провадження з повідомлень у засобах масової інформації.
Таким чином, маємо дві принципово різні версії подій. Суддя говорить про загрозу незалежності та безпеці правосуддя. Петушинська — про спробу придушити громадський контроль і залякати людей, які захищають права споживачів. Встановити істину в цій ситуації повинні правоохоронні органи на підставі доказів, а не публічних звинувачень будь-якої зі сторін.
Проте є обставина, яку не можна ігнорувати: конфлікт відбувається на тлі масштабної суспільної суперечки щодо тарифів, а його учасники — громадяни, комунальне підприємство та представники судової системи — повинні мати рівні можливості для захисту своїх прав.

Хто захищатиме споживача від монополіста?

У цій історії є ще один принциповий момент. «Полтаватеплоенерго» — не приватна крамниця, з якої незадоволений покупець може просто піти до конкурента. Йдеться про комунального постачальника тепла, послугами якого користуються мешканці цілої низки населених пунктів Полтавщини. Коли споживач отримує рахунок, із яким не погоджується, його можливості для захисту обмежені. Він може звертатися до підприємства, контролюючих органів, органів місцевого самоврядування та суду. Але кожен із цих механізмів повинен працювати не формально, а реально.
Петушинська у своїх публікаціях неодноразово наголошувала на нерівності сторін: з одного боку — комунальне підприємство з професійними юристами, з іншого — звичайні люди, які часто не мають ні юридичної освіти, ні коштів на професійний супровід судових процесів. За її оцінкою, саме ця нерівність дозволяє монополісту ефективніше відстоювати власні інтереси, тоді як споживачі нерідко навіть не знають, як правильно оскаржити судовий наказ чи рішення про стягнення заборгованості.
У своїй публікації вона також згадувала про заявлені керівництвом підприємства плани подати до суду близько 26 тисяч позовів. Ця цифра потребує окремої перевірки за офіційною статистикою, але сама перспектива масового стягнення заборгованості робить питання доступу громадян до правової допомоги особливо гострим. І ось тут виникає парадокс: коли комунальне підприємство захищає свої фінансові інтереси, воно користується всіма передбаченими законом інструментами. Коли ж громадяни намагаються колективно контролювати судовий процес, навколо цього виникають конфлікти, додаткові обмеження та посилені заходи охорони.
Звичайно, судді мають право на безпеку, а судові установи — на належний порядок. Ніхто не має права погрожувати суддям, перешкоджати роботі суду чи створювати небезпеку для інших відвідувачів. Але так само ніхто не повинен позбавляти громадян права на доступ до правосуддя, публічний контроль та законне висловлення незгоди.

Мантії під охороною, а довіра до правосуддя — під загрозою

Відеозвернення Yuliya Petushynska порушує питання, яке виходить далеко за межі Полтави. Скільки коштує суспільству утримання судової охорони? Які правила визначають кількість співробітників, залучених до забезпечення порядку під час конкретних засідань? Чи обґрунтовані додаткові пости охорони саме під час розгляду справ проти комунального підприємства? І чи не створює така практика враження, що громадяни, які домагаються перегляду комунальних нарахувань, становлять для судової системи більшу проблему, ніж сама якість розгляду їхніх позовів? Це питання не про протиставлення суддів громадянам. Це питання про призначення судової влади.
Суд не повинен бути фортецею, відгородженою від суспільства. Його авторитет визначається не кількістю охоронців біля дверей, не металодетекторами й не пропускним режимом. Його авторитет визначається справедливістю рішень, дотриманням закону, рівністю сторін та довірою людей. І якщо громадянка, яка вже домоглася скасування незаконного тарифного рішення в апеляційному суді, продовжує заявляти про перешкоди в інших справах, суспільство має право вимагати відповідей.
Необхідно оприлюднити чіткі правила допуску громадян до відкритих засідань, забезпечити прозорість рішень про обмеження доступу, перевірити обґрунтованість витрат на посилені заходи охорони та надати об'єктивну оцінку всім обставинам конфлікту між суддею і громадською активісткою. А головне — не дозволити, щоб боротьба за тарифи перетворилася на боротьбу громадян за саме право бути почутими. Бо судова мантія справді потребує захисту — але передусім захисту від недовіри, упередженості та зловживань. А звичайна людина повинна мати можливість зайти до суду не як небажаний гість, а як громадянин, чиї права гарантовані Конституцією України.