Чому загострився конфлікт між СБУ та НАБУ? Яку роль у деградації спецслужби відіграв Іван Баканов, призначений Зеленським? Розповідь Романа Червінського про «вагнергейт», провалені операції, корупцію та відповідальність влади.
Баканов і «Вагнергейт»: як кумівство Зеленського опинилося на чолі СБУ
Від корупційних схем у спецслужбах до провалених спецоперацій, від кадрового кумівства до переслідування офіцерів, які знали надто багато. Розповідь Романа Червінського про деградацію СБУ ставить незручне запитання: чи не доводиться Україні сьогодні розплачуватися за роки безвідповідального управління власними спецслужбами?
Україна воює з Росією, але всередині державної системи розгортається протистояння, яке може бути не менш небезпечним за окремі удари противника. Служба безпеки України та Національне антикорупційне бюро опинилися по різні боки масштабного конфлікту. Обшуки, затримання, взаємні звинувачення, підозри в корупції та боротьба за контроль над чутливою інформацією оголили проблему, про яку давно говорили критики української правоохоронної системи: спецслужби, які повинні захищати державу, самі можуть стати частиною політичної та корупційної боротьби. І це вже не просто суперечка між двома відомствами. Це питання державної безпеки.
Особливої ваги в цьому контексті набуває розповідь Романа Червінського — колишнього офіцера українських спецслужб, контррозвідника, який має 27-річний досвід роботи. Його оцінки не можна автоматично сприймати як встановлені судом факти: частина озвучених ним тверджень є позицією учасника гострого протистояння із системою, а деякі епізоди залишаються предметом кримінальних і політичних суперечок. Але саме тому його свідчення потребують не замовчування, а ретельної перевірки.
У центрі цієї розмови — роки керівництва СБУ Іваном Бакановим, якого Володимир Зеленський привів на одну з найвідповідальніших посад у державі. Історія цього кадрового призначення сьогодні заслуговує на окремий аналіз.
Баканов: коли особиста довіра президента стала важливішою за професійну компетентність
Іван Баканов — одна з найбільш показових кадрових історій президентства Володимира Зеленського. До приходу у владу він не був кадровим контррозвідником, оперативником чи керівником правоохоронної структури. Його професійна біографія була пов'язана з юридичною діяльністю, бізнесом і керівництвом «Студією Квартал-95». Він також очолював партію «Слуга народу» та керував виборчим штабом Зеленського.
І ось ця людина 29 серпня 2019 року за поданням президента отримала посаду голови Служби безпеки України. За відповідне рішення проголосували 319 народних депутатів. Саме тут виникає принципове запитання: чи можна керувати однією з найважливіших спецслужб держави лише на підставі особистої довіри глави держави?
СБУ — це не політичний штаб, не телевізійна студія і не підприємство, яким можна керувати за правилами корпоративної лояльності. Це структура, від професіоналізму якої залежать контррозвідка, виявлення агентури противника, захист державної таємниці, протидія диверсіям і безпека військових операцій. Тому проблема призначення Баканова полягає не в його дружбі із Зеленським як такій. Проблема — у невідповідності між надзвичайною складністю посади та відсутністю в його попередній біографії досвіду керівництва професійною спецслужбою. Фактично президент поставив особисту довіру вище за очевидну потребу в спеціальній управлінській компетентності.
І наслідки такого кадрового рішення потрібно оцінювати не за політичними симпатіями, а за результатами роботи СБУ. 17 липня 2022 року Зеленський усунув Баканова від виконання обов'язків голови СБУ. Через два дні Верховна Рада проголосувала за його звільнення. Але відставка керівника не означає автоматичного зникнення проблем, які могли накопичуватися в системі роками.
Вагнергейт: питання, на яке досі потрібні повні відповіді
Один із найгучніших епізодів, пов'язаних із періодом керівництва Баканова, — історія спецоперації із затримання російських найманців, відомої як «Вагнергейт». Роман Червінський неодноразово заявляв, що операція готувалася за участю українських спецслужб і військових, а її зрив був наслідком рішень політичного керівництва.
Це не просто політична суперечка. Йдеться про операцію, в якій були задіяні українські розвідники, військові та джерела інформації, а її провал міг мати серйозні наслідки для людей, які працювали під прикриттям. Червінський покладає відповідальність за зрив операції на керівництво держави. Влада зі свого боку відкидала звинувачення в умисному зриві. Однак особливо важливою є інша обставина: сам Червінський стверджував, що політичне та службове керівництво намагалося відмежуватися від операції після того, як вона стала предметом публічного скандалу.
У розслідуванні «Української правди» 2023 року наводилися суперечливі свідчення щодо погодження операції та ролі різних посадовців. Сам Червінський наполягав, що діяв не самостійно, а за участю представників СБУ та Повітряних сил. Тут неможливо обмежитися політичними заявами. Потрібно встановити, хто санкціонував операцію, хто отримував доповіді, хто ухвалював рішення про її перенесення та чи були ці рішення обґрунтованими. Якщо держава не здатна дати суспільству переконливі відповіді на такі запитання, довіра до її спецслужб неминуче опиняється під загрозою.
Цемах: кого і якою ціною віддали під час великого обміну?
Ще один епізод, який потребує повернення в суспільну дискусію, — надання Володимиру Цемаху можливості опинитися серед звільнених під час обміну у вересні 2019 року. Цемах фігурував у розслідуванні катастрофи рейсу MH17 над Донбасом. Українська сторона передала його Росії в межах обміну утримуваними особами. Ця історія викликала серйозне занепокоєння, адже Цемах міг володіти важливою інформацією про обставини знищення малайзійського Boeing.
І тут постає питання не лише політичної доцільності обміну, а й того, наскільки повно були враховані інтереси міжнародного розслідування. Червінський розглядає цей епізод як один із прикладів небезпечних компромісів у сфері державної безпеки. Важливо не підміняти аналіз гаслами: обмін полоненими та утримуваними особами мав гуманітарну мету, але це не звільняє посадовців від необхідності пояснити, як ухвалювалися рішення щодо осіб, які могли бути важливими свідками міжнародних злочинів.
СБУ і НАБУ: коли антикорупційне розслідування перетворюється на силове протистояння
Тепер повернімося до подій листопада 2026 року. 4 листопада НАБУ і САП провели масштабні слідчі дії в межах операції «Карфаген». За версією слідства, йшлося про організовану групу, яка забезпечувала корупційний захист незаконного бізнесу через зв'язки з посадовцями правоохоронних органів. Серед напрямів діяльності, які розслідують антикорупційні органи, — шахрайські колцентри, незаконний обіг наркотиків, контрафактна продукція та інші кримінальні оборудки. У матеріалах НАБУ йдеться про можливу причетність представників СБУ, Національної поліції та Офісу генерального прокурора.
Особливу увагу привернула історія з обшуками у високопосадовців СБУ. За повідомленням НАБУ, один із посадовців перешкоджав проведенню слідчих дій, погрожував застосуванням вогнепальної зброї та не допускав детективів до місця обшуку. Слідчі дії проводилися на підставі судової ухвали. Це вже не просто конфлікт між відомствами. Це питання виконання судових рішень, недоторканності доказів і рівності всіх перед законом.
Якщо посадовець спецслужби справді перешкоджає законному обшуку, його посада не може бути виправданням. Якщо ж детективи НАБУ порушують закон, вони також повинні відповідати за свої дії. Ні СБУ, ні НАБУ не можуть бути державою в державі. Водночас не можна ігнорувати ризик, що міжвідомче протистояння може бути використане зацікавленими особами для дискредитації антикорупційних розслідувань або блокування їхніх результатів. Саме тому суспільство має бачити не взаємні інформаційні атаки, а конкретні докази, судові рішення та процесуальні результати.
Чому система не очистилася після Баканова?
У цьому й полягає найнеприємніше запитання до нинішньої та попередньої управлінських команд. Баканов залишив посаду ще 2022 року. Проте у 2026 році суспільство знову спостерігає за конфліктами між силовими структурами, затриманнями високопосадовців, розслідуваннями ймовірного корупційного прикриття незаконного бізнесу. Чи означає це, що всі проблеми виникли за Баканова? Ні. Було б неправильно приписувати одному керівникові всі системні вади СБУ, які формувалися десятиліттями. Але було б так само неправильно знімати з нього відповідальність за період, коли він очолював Службу безпеки під час масштабного проникнення російської агентури, підготовки повномасштабного вторгнення та перших місяців великої війни.
Питання відповідальності за кадрову політику, організацію роботи, внутрішню безпеку та стан контррозвідки залишається відкритим. І тут варто згадати ще один болючий аспект. Ще до 24 лютого 2022 року американська та британська розвідки публічно попереджали про високу ймовірність російського вторгнення. Пізніші журналістські розслідування описували, як українське політичне керівництво сприймало ці попередження.
Чому держава виявилася недостатньо підготовленою до такого розвитку подій? Які розвідувальні оцінки надходили керівництву? Чи були вони правильно опрацьовані? Хто відповідав за аналіз загроз? Ці питання не можна зводити лише до прізвища Баканова. Але і викреслювати його з розмови про відповідальність керівництва СБУ тих років було б неправильно.
Офіцери, які говорять про проблеми, чи люди, які мають відповідати перед судом?
Окремий вимір цієї історії — доля самих офіцерів спецслужб. Роман Червінський перебуває в центрі гострих юридичних і політичних суперечок. Його кримінальні провадження та звинувачення не можна автоматично трактувати як доказ переслідування за професійну діяльність. Але так само не можна відкидати його свідчення лише тому, що вони створюють незручності для влади.
Власне, це і є тест на демократичність держави: чи здатна вона забезпечити справедливе розслідування навіть тоді, коли йдеться про конфлікт між колишнім офіцером спецслужб і представниками найвищого керівництва? Чи отримує захист можливість повноцінно представляти свою позицію? Чи перевіряються свідчення всіх учасників? Чи не використовується кримінальне провадження як інструмент внутрішньовідомчої боротьби? Ці запитання однаково стосуються і Червінського, і керівництва СБУ, і НАБУ, і прокуратури.
Найбільша небезпека — не в конфлікті між СБУ та НАБУ, а в тому, хто їх очолює
Росія веде проти України не лише фронтову війну. Вона зацікавлена в ослабленні державних інституцій, взаємній недовірі, корупції та внутрішніх конфліктах. Коли спецслужби замість злагодженої роботи опиняються в ситуації публічного протистояння, це створює додаткові ризики для національної безпеки. Але вихід із цієї ситуації не може полягати в тому, щоб заборонити НАБУ розслідувати корупцію серед співробітників СБУ або надати спецслужбі імунітет від антикорупційного контролю. Навпаки: чим більші повноваження має структура, тим суворішим повинен бути контроль за їх використанням.
Історія Баканова — це нагадування про ціну кадрового кумівства у стратегічних державних структурах. Історія Червінського — привід перевірити, чи не перетворилися внутрішні конфлікти спецслужб на інструмент боротьби за вплив. Операція «Карфаген» — перевірка того, чи здатні антикорупційні органи доводити справи проти високопосадовців до справедливого судового результату. Зеленський має відповісти не лише за те, кого він призначав керувати СБУ, а й за те, які механізми контролю, відповідальності та професійного відбору існували в його системі управління. Бо спецслужба — це не приватна власність президента, а інструмент захисту держави. І якщо Україна хоче перемогти зовнішнього ворога, вона не може дозволити, щоб усередині країни закон, професіоналізм і державні інтереси поступалися особистій відданості, відомчим амбіціям та корупційним зв'язкам.
Джерела публікації: інтерв'ю Романа Червінського, наведене у вашому посиланні; матеріали Радіо Свобода про операцію з російським літаком; розслідування «Української правди» щодо «вагнергейту»; офіційні документи про призначення та звільнення Івана Баканова; повідомлення НАБУ і журналістські матеріали про операцію «Карфаген».
Редакційне застереження: звинувачення, оцінки Червінського та версії слідства в цій статті відокремлені від фактів, установлених судом.