Корупційні скандали, резонансні розслідування НАБУ та вимоги Європейського Союзу загострили питання перезавантаження української правоохоронної системи. Мартина Богуславець пропонує запровадити прозорі конкурси на керівництво Національної поліції та змінити процедуру призначення Генерального прокурора. Чи готовий Володимир Зеленський відмовитися від політичного контролю над силовими структурами та забезпечити реальну незалежність правоохоронних органів?
Вигівському — відставка, Зеленському — вибір
Голова Антикорупційного центру «Межа» і авторка та ведуча програми розслідувань «На межі» Мартина Богуславець пропонує президенту єдиний, на її думку, політичний вихід із корупційної кризи: невідкладно запустити прозорі конкурси на керівні посади в Національній поліції та реформувати процедуру призначення Генерального прокурора. Тепер питання не лише в кадрових рішеннях, а й у тому, чи готовий Володимир Зеленський зруйнувати систему, яка роками дозволяла зрощувати владу, силові структури та корупційні інтереси?
Україна опинилася перед черговим випробуванням на здатність держави очищувати саму себе. Нові матеріали антикорупційних розслідувань, резонансні записи НАБУ та звинувачення на адресу представників правоохоронних органів поставили під сумнів не просто доброчесність окремих посадовців. Під питанням опинилася сама модель управління силовим блоком, у якій політична лояльність нерідко важить більше за професіоналізм, незалежність і закон.
На цьому тлі особливо гостро звучить заява Мартини Богуславець, яка фактично поставила Володимира Зеленського перед політичним вибором: або президент починає реальне перезавантаження правоохоронної системи, або суспільство отримує чергове підтвердження того, що гучні обіцянки боротьби з корупцією так і залишаються деклараціями.
Два конкурси, які можуть стати початком перезавантаження
У своєму зверненні Богуславець пропонує президенту невідкладно ініціювати законодавчі зміни, які передбачатимуть два принципові кадрові рішення. Перше — відкритий конкурс на посаду керівника Національної поліції України. Йдеться не про чергову заміну одного керівника іншим за рішенням політичного центру. Не про кадрову рокіровку, не про призначення людини, зобов'язаної посадою особисто президенту. Йдеться про меритократичний принцип: посаду має отримати кандидат, який доведе свою професійну компетентність, доброчесність, управлінські здібності та незалежність від політичних груп впливу.
І це не просто вимога громадських активістів. Європейська комісія у звіті щодо України від 4 листопада 2026 року прямо вказала на відсутність прогресу у запровадженні меритократичних конкурсних процедур для керівництва Національної поліції. Брюссель рекомендує Україні законодавчо запровадити прозорий, конкурентний і заснований на професійних заслугах відбір керівництва Нацполіції, посилити перевірки доброчесності, дисциплінарні механізми та громадський контроль. Це принципова оцінка європейських партнерів. Адже Національна поліція — не приватна структура політичної команди. Це державний правоохоронний орган, який повинен служити суспільству, а не захищати чиїсь політичні та бізнесові інтереси.
Друге — докорінне переглядання процедури призначення Генерального прокурора. Тут питання ще складніше. Генеральний прокурор має бути не політичним виконавцем президентських рішень і не гарантом недоторканності впливових осіб, а незалежним керівником системи прокуратури, здатним забезпечити законність і невідворотність відповідальності. Європейська комісія у своєму звіті також наголосила на необхідності змінити процедури відбору та звільнення Генерального прокурора, зробивши їх прозорішими й заснованими на професійних критеріях. Окремо Брюссель вимагає запровадження конкурсного відбору на керівні посади в органах прокуратури.
Важливо розрізняти ці рекомендації: Єврокомісія прямо вимагає конкурсного й меритократичного відбору керівництва Нацполіції та управлінських прокурорів, а щодо Генерального прокурора — перегляду процедури призначення і звільнення. Саме Богуславець пропонує зробити наступний крок і винести кадрове питання на рівень відкритого конкурсу. І це цілком логічна вимога, якщо Україна справді прагне побудувати систему, в якій посади не розподіляються за принципом політичної довіри.
Плівки НАБУ: коли корупційні зв'язки стають загрозою державі
Однак кадрові конкурси — це лише частина проблеми. Справжній масштаб кризи проявляється тоді, коли матеріали антикорупційних розслідувань вказують на можливе переплетення інтересів правоохоронців, прокурорів, представників спецслужб і кримінального середовища. Події останніх днів лише посилили ці побоювання.
4 листопада 2026 року Європейська комісія оприлюднила черговий звіт щодо України. У ньому зафіксовано проблеми з незалежністю антикорупційних розслідувань, тиск на НАБУ і САП з боку правоохоронних та безпекових структур, а також необхідність системного реформування прокуратури й Національної поліції. А 4–5 листопада НАБУ оприлюднило нові подробиці операції «Карфаген». За версією слідства, йдеться про діяльність кримінальної мережі, до якої могли бути причетні високопосадовці СБУ та Національної поліції. Серед інкримінованих схем — прикриття шахрайських кол-центрів, незаконний обіг наркотичних речовин та виробництво контрафактної продукції. Трьом високопосадовцям повідомили про підозру. Звинувачення мають бути перевірені в установленому законом порядку.
Це вже не питання репутаційних втрат окремих чиновників. Якщо правоохоронні органи, покликані протидіяти організованій злочинності, самі виявляються фігурантами розслідувань про можливе прикриття кримінальних мереж, держава стикається з небезпечною інституційною проблемою. І саме тут виникає найважливіше запитання: хто контролює тих, кому доручено контролювати дотримання закону?
НАБУ і САП повинні мати можливість розслідувати корупцію незалежно від прізвищ, посад і політичних зв'язків фігурантів. Інакше будь-яка антикорупційна кампанія перетвориться на чергове політичне шоу з вибірковим правосуддям. Європейська комісія також звернула увагу на тиск на антикорупційні органи, який загрожує незалежності їхніх розслідувань і довірі до української правоохоронної системи.
Зеленський отримав попередження від Брюсселя
Особливість нинішньої ситуації полягає в тому, що вимоги громадянського суспільства збігаються з конкретними рекомендаціями Європейського Союзу. Звіт Єврокомісії від 4 листопада — це не чергова дипломатична формальність і не набір побажань, які можна відкласти до наступного політичного сезону. Україна претендує на членство в ЄС, а отже, повинна довести, що здатна забезпечити незалежність правоохоронних органів, прозорість кадрових рішень, невідворотність відповідальності та реальне верховенство права.
Брюссель прямо вказує на необхідність реформування Національної поліції, Державного бюро розслідувань, прокуратури та посилення незалежності антикорупційних інституцій. І тут уже не вийде відбутися черговою презентацією реформи, зміною назви департаменту або призначенням нового керівника з тієї самої системи політичних домовленостей.
Тарас Качка, віцепрем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, у коментарі щодо рекомендацій ЄС зауважив, що конкурсний відбір сам собою не є панацеєю. Важливо забезпечити професійність, доброчесність і реальну ефективність керівників. Із цим важко не погодитися. Але без прозорої процедури відбору навіть найкращі декларації ризикують залишитися на папері.
Пане Вигівський, питання вже не можна замовчувати
Окремий акцент у зверненні Мартини Богуславець стосується голови Національної поліції України Івана Вигівського. Її слова про необхідність його відставки — це не просто емоційна реакція на черговий скандал. Це політична й громадська оцінка відповідальності керівництва правоохоронної системи за ситуацію, яка склалася.
Звичайно, сама по собі публічна вимога відставки ще не доводить особистої причетності керівника Нацполіції до будь-яких незаконних дій. Але керівник такого рівня не може відмежуватися від системних проблем, посилаючись на те, що конкретні рішення ухвалювали підлеглі. Посада керівника Національної поліції передбачає не лише повноваження, а й відповідальність за кадрову політику, внутрішній контроль, дисципліну та довіру суспільства до відомства.
Якщо ж система не здатна гарантувати власну доброчесність, суспільство має повне право вимагати її перезавантаження. Іван Вигівський повинен дати публічні відповіді на питання щодо відповідальності керівництва поліції, кадрових рішень та забезпечення незалежності правоохоронців від стороннього впливу. Мовчання в такій ситуації лише поглиблюватиме кризу довіри.
Президентський вибір: реальне очищення чи збереження старої системи?
У своєму зверненні Мартина Богуславець формулює для Володимира Зеленського надзвичайно незручне запитання: на чиєму боці президент у цій боротьбі? Її попередження звучить жорстко: якщо влада не запровадить прозорих конкурсів і не змінить правила призначення керівників правоохоронних органів, це лише посилить підозри, що чинна система зацікавлена у збереженні власних корупційних механізмів.
Особливо небезпечним є те, що в інформаційному просторі з'являються твердження про можливі зв'язки фігурантів корупційних скандалів із російськими спецслужбами. Такі заяви потребують окремої перевірки, а не автоматичного сприйняття як установленого факту. Проте сама можливість проникнення ворожого впливу в українські правоохоронні структури робить питання їхньої незалежності та доброчесності справою національної безпеки. Росії не потрібно вигравати війну на полі бою, якщо вона зможе домогтися внутрішнього розкладання української держави, зруйнувати довіру до її інституцій і перетворити боротьбу з корупцією на інструмент міжкланової війни.
Але є й інша небезпека: під гаслом протидії російським провокаціям не можна прикривати реальні корупційні проблеми. Національна безпека не повинна ставати індульгенцією для посадовців, які зловживають владою. Україна захищається не лише зброєю. Вона захищається законом, довірою громадян і здатністю держави карати тих, хто використовує владні повноваження у власних інтересах. І саме тому пропозиція Богуславець щодо двох конкурсів заслуговує на серйозну суспільну дискусію.
Володимире Зеленський, час визначитися: хто зламає корупційну кругову поруку в силових структурах?
Президент має можливість продемонструвати, що антикорупційні розслідування не становлять загрози для держави, а є необхідною умовою її виживання. Що НАБУ і САП можуть працювати без політичного тиску. Що Національна поліція не є інструментом обслуговування владних інтересів. Що Генеральний прокурор має служити закону, а не політичному керівництву. Для цього потрібні не чергові телевізійні звернення, не обіцянки кадрових змін і не показові звільнення після гучних скандалів. Потрібні законодавчі рішення, незалежні конкурсні комісії, чіткі критерії доброчесності, прозорі процедури та реальна відповідальність.
І найголовніше — готовність влади допустити до керівництва державними інституціями людей, які не зобов'язані особистою відданістю президенту чи його політичному оточенню. Бо справжня незалежність правоохоронної системи починається саме там, де президент втрачає можливість використовувати її як власний політичний ресурс. Україна сьогодні платить надзвичайно високу ціну за право бути незалежною державою. І було б злочинною безвідповідальністю дозволити, щоб усередині країни її майбутнє визначали корупційні домовленості, кругова порука та страх перед викриттям.
Два конкурси можуть стати лише початком. Але саме зараз влада повинна довести, що європейський вибір України — це не декорація для міжнародних партнерів, а реальний принцип державного управління. Інакше питання, поставлене Мартиною Богуславець, залишатиметься дедалі болючішим: кого насправді захищає чинна правоохоронна система — українських громадян чи тих, хто навчився використовувати державу як власний бізнес-проєкт?
Редакційна примітка: стаття відображає позицію Мартини Богуславець та аналізує рекомендації Єврокомісії. Згадані підозри й звинувачення не є обвинувальними вироками. Відповідальність конкретних осіб має встановлюватися в законному судовому порядку.