Операція «Велес»: росіяни готували підземний прорив та потрапили у власну пастку

«Хартія» показала, як російські окупанти ведуть цивільних на Куп’янщині через газогін

«27 вересня розвідувальні дрони 2-го корпусу НГУ «Хартія» зафіксували, як російські військові виводять цивільних із Куп’янської громади на Харківщині. Корпус веде контрнаступальні дії, і окупанти тікають, ховаючись за мирними жителями», — повідомили у корпусі.
У колоні з дев’яти людей були діти, люди старшого віку, з милицами, а також чоловіки в цивільному — ймовірно, окупанти.

«Людей провели з Куп’янська через село Голубівка до газогону «Шебелинка — Острогозьк» і завели всередину труби. Цей газогін окупанти використовують, щоб непомітно завести в місто своїх штурмовиків. Тепер тією самою трубою вони викрадають цивільних. Дітям і літнім людям доведеться пройти в ній понад 10 кілометрів. Труба виходить у ліс, і звідти людей, імовірно, вивезуть на окуповану територію. Усю дорогу росіяни знімали їх на камеру», — зазначили у «Хартії».

Росіяни готували підземний прорив, але українці випередили їх

Війна Росії проти України давно перестала бути протистоянням лише танків, артилерії та піхоти. Українські захисники щодня доводять, що на сучасному полі бою вирішальну роль відіграють не тільки кількість озброєння, а й нестандартне мислення, технології, розвідка та здатність випереджати противника.
Черговим прикладом стала операція «Велес», подробиці якої 22 жовтня 2026 року оприлюднив 2-й корпус Національної гвардії України «Хартія». За повідомленням військових, українські підрозділи пройшли понад 15 кілометрів підземними комунікаціями на Куп’янському напрямку, проникли в тил російських військ та скоординували свої дії з наступом на поверхні й ударами безпілотників.
Особливість операції полягала в тому, що російське командування раніше саме розраховувало використовувати газопроводи для прихованого просування. Проте українські військові вивчили тактику противника та вирішили діяти на випередження.
Командир корпусу «Хартія» бригадний генерал Ігор Оболєнський пояснив, що його підрозділи спостерігали за використанням росіянами підземних маршрутів, аналізували їхні можливості й готували власну операцію. Замість того щоб лише перекривати підземні шляхи ворога, українці перехопили ініціативу.
Російські окупанти розраховували непомітно зайти в тил української оборони, але самі опинилися перед загрозою удару з несподіваного напрямку.

Понад 15 кілометрів у темряві: операція, що вимагала виняткової підготовки

Підземного просування — 15 км, росіян узято в полон — 30, заявлені втрати ворога — 100. Ці результати за повідомленням 2-го корпусу НГУ «Хартія», оприлюдненим 22 жовтня 2026 року. Незалежного підтвердження всіх цифр поки немає.
Просування підземними комунікаціями це не звичайний піхотний марш. У вузьких трубах і тунелях відсутнє природне освітлення, ускладнені орієнтування та зв’язок, а замкнений простір створює додаткове психологічне навантаження. Як повідомляє спеціалізоване видання «Мілітарний», перед операцією українські військові проходили фізичну та психологічну підготовку. До роботи залучили саперів, інженерів і підрозділи забезпечення.
Важливу роль відігравали технологічні рішення, необхідні для підтримання зв’язку, навігації та життєзабезпечення під землею. За інформацією «Хартії», наступ синхронізували з діями наземних підрозділів і безпілотної авіації. До операції залучалися, зокрема, 23-й штурмовий полк «Р.У.Г», підрозділи ГУР, полк безпілотних систем «Лава» та бригада «Ахіллес».
У результаті російські підрозділи зіткнулися з одночасним тиском із різних напрямків. Це була не просто демонстрація відваги окремих бійців, а складна міжпідроздільна операція, у якій кожен елемент мав працювати узгоджено.

Російська підземна тактика обернулася проти самих окупантів

Використання трубопроводів російськими військами не стало несподіванкою для українського командування. За повідомленням BILD, окупанти раніше облаштовували всередині великих труб діаметром близько 1,2 метра кулеметні позиції, загородження з мішків із піском і навіть місця для тривалого перебування особового складу.
Спочатку українські військові намагалися руйнувати такі маршрути артилерійськими й авіаційними ударами. Однак росіяни шукали нові підземні проходи. Саме тому українські командири вирішили змінити підхід: не лише протидіяти використанню підземної інфраструктури, а й перетворити її на власну тактичну перевагу.
Видання The Kyiv Independent, яке 22 жовтня повідомило про операцію, наголосило, що українські сили використали газопроводи для проникнення в російський тил поблизу Куп’янська. Таким чином, російська тактика, задумана для обходу українських оборонних позицій, стала одним із чинників, що дозволили українцям провести контрнаступальний маневр. Там, де окупанти сподівалися знайти прихований шлях до українських позицій, вони зіткнулися з підготовленою відповіддю Сил оборони.

Бої всередині газопроводу: те, чого раніше майже не бачили на фронті

Нові подробиці операції оприлюднила «Українська правда» 22 жовтня з посиланням на джерело в «Хартії». За інформацією видання, українським військовим довелося вести безпосередні бої всередині магістрального газопроводу діаметром приблизно 1,2 метра. Мета полягала, зокрема, у тому, щоб не дозволити російським військам використовувати підземний маршрут для проникнення на правий берег Осколу.
Росіяни застосовували газопровід Шебелинка — Острогозьк для прихованого переміщення особового складу. Українські підрозділи намагалися позбавити їх цієї можливості. За словами співрозмовника журналістів, частину труби вдалося зачистити від окупантів. Одночасно українські сили ліквідовували російські підрозділи, які раніше скористалися цим маршрутом і закріпилися на поверхні. Ця інформація дозволяє краще зрозуміти складність операції.
Йшлося не лише про приховане пересування під землею, а й про безпосереднє бойове зіткнення в надзвичайно обмеженому просторі. Саме тому успіх «Велеса» важливий не тільки з погляду просування військ. Він демонструє здатність українських підрозділів знаходити рішення в умовах, коли традиційні методи ведення бойових дій виявляються недостатніми.

Від Суджі до Куп’янська: як газопроводи стали частиною війни

Використання підземної інфраструктури для прихованих військових операцій має свою передісторію. У березні 2025 року російські підрозділи спробували проникнути в тил українських військ поблизу Суджі в Курській області через недіючий газопровід. Про цю операцію повідомляли Reuters, Associated Press та Euronews.
За даними російських військових блогерів, окупанти подолали трубопроводом близько 15 кілометрів. Український Генеральний штаб підтвердив факт використання противником газопроводу та повідомив, що російські групи були виявлені й атаковані. Водночас незалежно підтвердити всі заяви сторін про результати того рейду міжнародним журналістам не вдалося.
У вересні 2025 року український аналітичний проєкт DeepState повідомляв про використання росіянами газопроводу для проникнення до району Куп’янська. Тоді Генштаб ЗСУ наголошував, що контролює вихід із трубопроводу, а сама труба не веде безпосередньо до міста. Таким чином, операція «Велес» стала відповіддю на загрозу, яка формувалася протягом тривалого часу.
Українські командири не просто повторили російський прийом. Вони використали знання про нього для власного контрнаступального задуму.

«Коли поле бою стало прозорим, війна пішла під землю»

Цю думку, озвучену корпусом «Хартія», можна вважати одним із найвлучніших пояснень змін, які відбуваються на сучасному фронті. Безпілотники дедалі частіше виявляють пересування військ, техніки та постачання. Відкриті маршрути стають небезпечними, а концентрація великих підрозділів привертає увагу розвідки. У таких умовах обидві армії шукають нові способи прихованого маневру. Підземні комунікації стають одним із них.
Однак операція «Велес» продемонструвала, що сам по собі незвичайний маршрут не гарантує успіху. Вирішальними залишаються планування, підготовка особового складу, інженерне забезпечення, розвідка та взаємодія між підрозділами.
24 жовтня Українське радіо оприлюднило коментар командира роти безпілотних систем «Хартії» з позивним «Друїд». Він наголосив, що результат операції став наслідком ретельної підготовки й технологічної переваги української сторони. І це принципово важливо.
Адже героїзм українського солдата не повинен підмінятися уявленням, ніби перемоги досягаються лише завдяки відчайдушному ризику. За успішними операціями стоять професіоналізм, командна робота та здатність українського війська навчатися швидше за противника.

Куп’янськ: чому ця операція має стратегічне значення

Куп’янський напрямок залишається одним із важливих районів бойових дій на Харківщині. Російські війська намагаються створити загрозу українській обороні, використовуючи особливості місцевості, річку Оскіл та наявну інфраструктуру. Контроль над підземними маршрутами має значення, оскільки дозволяє обмежувати можливості противника для прихованого перекидання особового складу.
За повідомленням «Хартії», операція «Велес» допомогла позбавити російські підрозділи можливості використовувати частину таких шляхів для проникнення в тил українських сил. Водночас було створено умови для подальших дій Сил оборони на Харківщині. Проте не варто перебільшувати масштаб результату.
Успішна підземна операція не означає автоматичного звільнення всього Куп’янського району або остаточного припинення російських наступальних дій. Війна триває, і противник зберігає можливості для нових атак. Але українські військові продемонстрували, що навіть у складних умовах можуть не лише стримувати російську армію, а й перехоплювати ініціативу.

«Велес» — не просто військовий успіх, а доказ здатності України змінювати правила бою

Росія розпочала повномасштабне вторгнення, розраховуючи на перевагу у військовій силі, техніці та ресурсах. Однак майже п’ять років війни показали, що чисельність не завжди визначає результат. Українські військові навчилися поєднувати безпілотні системи, розвідку, високоточні удари та нестандартні способи маневру. Операція «Велес» стала черговим прикладом цієї адаптації.
Її учасники змогли перетворити підземну інфраструктуру, яку противник розглядав як власну перевагу, на інструмент українського контрнаступу. При цьому командування «Хартії» називає «Велес» першою у світі підземною контрнаступальною операцією такого типу. Це формулювання належить українській стороні: історія воєн знає численні приклади підземних бойових дій, тому твердження про абсолютну світову першість потребує окремої історичної оцінки.
Та навіть без гучних визначень значення операції не стає меншим. Понад 15 кілометрів підземного просування, десятки полонених і зірвані плани противника — це результат, про який українські військові мають підстави говорити з гордістю. А головне — це нагадування, що українська армія не припиняє шукати способи захищати свою землю навіть там, де противник вважав себе господарем становища.
Російські окупанти хотіли використати українську землю і все, що приховано під нею, для нового наступу. Але «Велес» показав: навіть під землею вони не можуть почуватися недосяжними для українських захисників.

Джерела матеріалу: повідомлення 2-го корпусу НГУ «Хартія» від 22 жовтня 2026 року, публікації «Мілітарного», «Суспільного», «Української правди», The Kyiv Independent, АрміяInform, Українського радіо, а також попередні повідомлення Reuters і Associated Press про використання газопроводів у бойових діях.