Путін готує нову ескалацію, а Трамп воює з географією
Росія знову розглядає посилення балістичних ударів по
Україні, переговорний трек фактично буксує, Херсон готують до можливих тривалих
перебоїв з електрикою та теплом. А президент США тим часом відкриває новий
фронт — цього разу проти Канади, перейменовуючи озеро Онтаріо на «озеро
Америка».
Контраст між реальністю російської війни та політичними пріоритетами
Білого дому дедалі більше нагадує небезпечний абсурд.
Поки Кремль готує ракети, Вашингтон перейменовує озера
Повідомлення Bloomberg про можливу нову хвилю
російської ескалації — не просто чергова тривожна новина. За інформацією
агентства, троє людей, близьких до Кремля, стверджують, що Москва розглядає
посилення ударів балістичними ракетами по Києву та критичній інфраструктурі
інших українських міст після того, як у Кремлі дійшли висновку про фактичний
глухий кут переговорів.
При цьому Bloomberg повідомляє і про дедалі частіші розмови російських
посадовців щодо можливого застосування тактичної ядерної зброї. Водночас
джерела не повідомляють про конкретні приготування до ядерного удару, а
експерти не бачать наразі безпосередньої причини для такого кроку.
Тобто ядерний сценарій поки залишається саме сценарієм, а не фактом. А
ось звичайна російська ескалація — цілком реальна. Вона вже
відбувається.
Херсон — не прогноз, а реальність
Поки світ обговорює, що може зробити Путін завтра,
Херсон, як і багато
інших міст України уже живуть
в умовах війни, яка не припинялася ні на день.
Після нових ударів російських військ по Херсонській ТЕЦ керівник ОВА
Олександр Прокудін закликав жителів, особливо родини з дітьми та літніх людей,
за можливості залишати місто. За його словами, пошкодження критичної
інфраструктури можуть призвести до тривалих перебоїв з електро- та
теплопостачанням.
Це дуже важлива деталь.
Росія не обов'язково повинна запускати ядерну ракету, щоб створити гуманітарну
катастрофу. Їй достатньо систематично бити по енергетиці, житлу, транспорту та
цивільній інфраструктурі.
І саме це Кремль робить роками.
Тому розмови про можливу «велику ескалацію» варто сприймати не як
фантазію про майбутнє, а як питання масштабу вже існуючої війни.
Трамп обіцяв мир — а отримав нову війну нервів
Дональд Трамп повернувся до Білого дому з гучною
обіцянкою завершити російсько-українську війну. Але
реальність виявилася набагато складнішою.
Переговорний процес не приніс очікуваного прориву. Росія не
продемонструвала готовності відмовитися від своїх максималістських вимог, а
тепер, за даними Bloomberg, у Кремлі дедалі більше схиляються до думки, що
бажаного результату можна домогтися силою.
І тут виникає головне питання до Трампа: що
саме отримав світ від його стратегії «миру через тиск»? Якщо
результатом стає нова загроза масованих ракетних ударів, а Росія не відчуває
достатньої ціни за продовження війни, то сама концепція американської політики
потребує серйозного перегляду.
Байден і Трамп: два різні підходи до України
За адміністрації Джо Байдена Вашингтон теж не зміг
припинити війну. Але США послідовно будували систему військової, фінансової та
розвідувальної підтримки України, намагалися координувати її із союзниками та
розглядали російську агресію як довгостроковий виклик європейській безпеці.
Трамп зробив ставку на швидку угоду. І саме тут,
на думку критиків його політики, виникла проблема. Коли
Вашингтон демонструє готовність домовлятися з Кремлем, але Москва продовжує
воювати, виникає небезпечний сигнал: час працює на Росію.
Кремль може вирішити, що треба просто перечекати черговий раунд
дипломатії, продовжувати бити по Україні й чекати, коли західна політична увага
переключиться на щось інше.
І поки Україна чекає ППО — Трамп свариться з Канадою
На цьому тлі особливо дивним виглядає інший пріоритет
американського президента.
27 серпня Трамп підписав указ про перейменування озера Онтаріо на Lake
America — «озеро Америка». Указ стосується офіційного використання назви
федеральними органами США; Канада це перейменування не визнає.
Це не просто курйоз.
США і Канада — найближчі союзники, сусіди та учасники одного з найбільш
інтегрованих економічних просторів світу. А тепер між ними триває серйозний
торговельний конфлікт із взаємними митами.
І замість того щоб шукати спосіб зменшити напруження з одним із
найближчих союзників, Білий дім додає до конфлікту ще й символічну війну за
географічну назву.
Канада відповіла просто: для неї це все одно Lake Ontario. І
це, мабуть, найменша з проблем Вашингтона.
Найгірше — не озеро. Найгірше — розкол Заходу
Саме тут критика Трампа стає значно серйознішою за
глузування з його указів.
Для України питання полягає не в тому, як називатиметься озеро. Проблема
в тому, що американська адміністрація одночасно створює напруження із
союзниками та намагається вести окремий діалог із Москвою.
Це може послаблювати саме ту систему союзницької єдності, яка
десятиліттями стримувала російську експансію. Трамп
фактично змушує Європу дедалі більше розраховувати на власні сили.
Парадокс полягає в тому, що це може мати і позитивний наслідок:
європейські держави починають швидше нарощувати оборонні можливості,
виробництво боєприпасів, ППО та далекобійної зброї. Але для
України ці зміни потрібні сьогодні, а не через п'ять чи десять років.
Чи
не став Вашингтон подарунком для Кремля?
Чи справді Трамп підіграє Путіну? Довести
навмисність такого курсу неможливо. І це принципово важливо. Немає
підстав стверджувати, що Дональд Трамп свідомо працює на інтереси Кремля. Але
політичний результат може бути важливішим за намір.
Якщо Сполучені Штати послаблюють тиск на Росію, сваряться з
європейськими союзниками, створюють конфлікти з Канадою, скорочують політичну увагу
до України, а Москва в цей час отримує можливість продовжувати війну —
об'єктивно це може грати на руку Путіну, незалежно від того, чи ставив Трамп
перед собою саме таку мету.
І Кремлю зовсім не потрібно, щоб американський президент був його
союзником. Йому
достатньо, щоб Захід був роз'єднаний.
Путін чудово розуміє ціну часу
Російський президент, схоже, зробив ставку саме на це. Переговори
можна затягувати.
Військове виробництво можна нарощувати. Мобілізаційний
ресурс можна використовувати.
Українські міста можна продовжувати атакувати. А Захід тим
часом може сперечатися між собою.
Саме тому повідомлення Bloomberg про можливе посилення ракетних ударів є
настільки важливим. Воно демонструє: Кремль не сприймає дипломатичний процес як
причину припинити війну. Він може сприймати його як ще один інструмент
боротьби.
Україні потрібна не американська риторика, а
американська сила
Для Києва принципово важливо не те, наскільки ефектно
звучать заяви Білого дому.
Україні потрібні ракети для ППО. Потрібні
боєприпаси.
Потрібні засоби далекого ураження. Потрібна
розвідка. Потрібні
санкції, які реально скорочують російські можливості вести війну.
І найголовніше — потрібне чітке розуміння Кремлем: продовження війни
буде дорожчим за її припинення.
Якщо цього сигналу немає, Путін отримує спокусу продовжувати.
Історична іронія Трампа
Дональд Трамп, очевидно, хоче залишити по собі слід в
американській історії.
Він змінює назви географічних об'єктів, переглядає політичні рішення
попередників, вступає у торговельні конфлікти та намагається продемонструвати
світові «сильну Америку».
Але справжня сила президента великої держави вимірюється не кількістю
перейменованих озер.
Вона вимірюється тим, наскільки безпечнішими стали його країна та
союзники.
І якщо наприкінці його президентського терміну Росія стане сміливішою,
Європа — більш роз'єднаною, Канада — більш віддаленою від Вашингтона, а Україна
— більш самотньою перед російськими ракетами, історичне питання звучатиме
зовсім не так, як хотілося б Трампу.
Не «що він перейменував?». А «що він дозволив Путіну зробити?» І
це вже питання не географії.
Це питання світового порядку.