Вертикаль саботажу: як «паралельні структури» гальмують реформу старшої школи

Асоціація міст України блокує реформу старшої школи і незаконно тисне на місцеві ради. АМУ гальмує освітні зміни, спонукаючи батьків платити так званий «податок на репетиторів" до 150 тис. щороку

Реформи в Україні зазвичай гинуть не через недосконалу реалізацію. Частіше вони потерпають від спротиву системи, що боїться втратити політичний вплив і гроші. Так було із земельною та адміністративною реформами. Саме такий сценарій сьогодні формується навколо трансформації старшої профільної школи.

До запуску нової шкільної моделі лишилося півтора року. 1 вересня 2027-го нинішні восьмикласники мають зайти у відокремлені академічні ліцеї і стати першим поколінням старшої профільної школи, інтегрованим у систему Нової української школи (НУШ).

Втім, замість концентрації зусиль і ресурсів на створенні сильних ліцеїв бачимо спроби політичних і лобістських груп зупинити реформу під виглядом відтермінування.

Однак просте перенесення термінів сьогодні неможливе. У нові ліцеї а 2027-му мають прийти випускники дев’ятих класів, які усі ці роки навчалися за стандартами НУШ. Якщо ці заклади не запрацюють, попередня траєкторія навчання сотень тисяч дітей втратить сенс, а реформа перетвориться на бутафорію.

Демографічна «математика», яку неможливо ігнорувати

Із початком повномасштабної війни демографічна ситуація в Україні перестала бути статистикою, ставши жорсткою реальністю. Ця реальність невблаганна і не лишає простору для маневру. У сьомих класах наразі навчається близько 420 тисяч дітей, тоді як до перших класів цього року прийшло лише близько 252 тисяч.

Протягом ближчих років шкільна мережа скоротиться приблизно на 40%. Ми за крок до ситуації, коли в окремих громадах кількість учителів перевищить кількість учнів.

Тому спроба «заморозити» мережу у нинішньому вигляді – це шлях до освітньої деградації. У громадах, де народжуваність впала до критичного рівня, отримаємо малокомплектні класи, де один учитель викладатиме кілька різних предметів, а діти будуть позбавлені конкуренції та повноцінної соціалізації.

Витрачати обмежений державний ресурс на утримання напівпорожніх будівель замість інвестування у потужні ліцеї з лабораторіями та фаховими викладачами – це не «захист громади». Це марна витрата податків і позбавлення дітей шансу на майбутнє.

Тому вибір країни сьогодні максимально чіткий: або трансформуємо мережу в освітні хаби, або вона обвалиться стихійно і поховає якість освіти для цілого покоління.

Інерційний опір системи

Важливо усвідомлювати, що реформа старшої школи є частиною євроінтеграційних процесів в Україні. Тож її саботаж – не просто українська внутрішня суперечка, а ризикова гра на довірі міжнародних партнерів, які підтримали розбудову в країні європейської системи освіти.

Відтак упродовж року має бути створено мережу ліцеїв, із потенціалом конкурувати за українську молодь з європейською освітньою системою. Інакше цю нашу боротьбу ми програємо без бою.

Головна загроза полягає не у нестачі ресурсів. Більш загрозливим чинником є управлінська інерція, яка поступово оформлюється у політичний спротив реформі.

Чимало очільників громад уникають непопулярних рішень, вдаючись до збереження шкільних стін ціною втрати освітніх сенсів. Їм простіше утримувати напівпорожні будівлі, де десятьох учнів навчають півтора десятка вчителів, аніж пояснювати батькам переваги 12-річного навчання у профільному ліцеї.

 «Вертикаль саботажу»: кейс АМУ

На місцях управлінська інерція здебільшого є пасивною. Але на національному рівні опір набуває ознак інституційної кампанії. Найпомітнішим модератором спротиву є Асоціація міст України.

Після попередньої , де ми звернули увагу на роль АМУ у гальмуванні реформи, експерт Асоціації Михайло Гончар заявив, що серед членів організації немає противників реформи. Втім, реальні дії АМУ свідчать про інше.

У мережі ФБ поширюються документи Сумського та Хмельницького регіональних відділень асоціації, які розкривають механіку цього спротиву. Регіональні офіси АМУ розсилають громадам готові проєкти рішень і буквально вимагають від місцевих рад голосувати за звернення до Президента, Голови ВРУ та Прем’єр-міністра з вимогою зупинити реформу. Крім того, вони закликають органи місцевого самоврядування підтримати петицію №41/009222-26еп із вимогою призупинити реформу.  Більше того, у цих листах АМУ встановлює дедлайни та зобов’язує громади звітувати перед Асоціацією про результати голосування, надсилаючи скан-копії прийнятих рішень.

У діях АМУ виникає очевидна суперечність: публічно заявляється підтримка реформи, але водночас просуваються інструменти її блокування. Такі дії виглядають відвертим адміністративним примусом. Самоврядні асоціації не наділені повноваженнями давати політичні вказівки місцевим радам або координувати ухвалення ними конкретних рішень.

Тож спроби АМУ впливати на формування порядку денного місцевих рад і лобіювати політичні рішення є очевидним перевищенням представницьких повноважень і мають ознаки незаконного втручання у справи громад. Фактично можна говорити про формування цією лобістською структурою вертикалі саботажу.

  Академічний фронт спротиву

Цікаво, що «вертикаль саботажу» не обмежується лише муніципальним рівнем. Інший фронт спротиву відкрила заява Спілки ректорів. Замість дискусії про якість абітурієнтів, частина очільників університетів вдалася до риторики 90-х, називаючи реформаторів «грантоїдами» та вимагаючи зупинити створення профільної школи.

Такі пасажі виглядають неприйнятними на тлі того, що вся українська освіта, включно з вищою, критично залежить від зовнішнього фінансування та іноземної допомоги. Непристойно називати «чужою» реформу, яку підтримують ті самі партнери, які забезпечують виплату зарплат в університетах.

Ректорську активність можна пояснити ірраціональним страхом втратити студента, якого система автоматично «засмоктує» на чотирирічний бакалаврат після 11 класу, незалежно від знань та вибору профілю. Безумовно, для низки складних спеціальностей (медичних, інженерних тощо) чотирирічна чи навіть довша підготовка є виправданою. Але спроба зберегти таку модель для всіх без винятку – відголосок боротьби за фінансування «стін», а не за вибір дитиною майбутнього.

 Петиція про «вбивство» реформи

Одним із ключових інструментів кампанії проти реформи стала петиція №41/009222-26еп із вимогою призупинити реформу старшої школи на час війни та у період відновлення.

З огляду на часові рамки реформи очевидно, що «призупинення» означає скасування. Адже у 2027 році до старшої школи мають прийти учні, які всі ці роки навчалися у системі НУШ. І раптом їм пропонують повернутися у систему, яку сама держава визнала застарілою. Такі дії зроблять із цих дітей заручників політичної інерції системи. Відтак, цю ініціативу складно назвати інакше, ніж петицією про вбивство реформи.

Показово, що в Уряді сприймають аргументи на користь реформи. У КМУ зазначили у відповіді на петицію, що Україна попри усі складності «остаточно відходить від радянської моделі освіти» і запроваджує «європейський стандарт 12-річної повної загальної середньої освіти».  

Коли демографія сильніша за політику

Часто аргументом противників реформи є твердження, що скорочення мережі ліцеїв нібито призведе до деградації освітньої інфраструктури у регіонах. Однак демографічні тенденції свідчать про протилежне. У багатьох громадах сьогодні народжується по 10-15 дітей на рік. У таких умовах намагання зберегти старшу школу в кожному населеному пункті приведуть до її ліквідації вже за кілька років. Проєктувати ліцеї для привидів – тупикова освітня стратегія.

Реформа як запобіжник від «податку на репетиторів»

Нинішня модель старшої школи є ілюзією безкоштовної освіти. Адже учні 10-11 класів одночасно вивчають до 20 предметів і змушені розпорошувати сили. Як наслідок, школа самоусувається від підготовки дитини до здачі НМТ, перекладаючи цей обов’язок на приватних репетиторів. Тобто батьки платять двічі: один раз – у вигляді податків на утримання неефективної системи, а другий – за додаткові уроки.

Математика репетиторських витрат для українських родин виглядає показово. При середній вартості години заняття у 450 гривень лише за один предмет батьки витрачають від 32 тисяч до 50 тисяч гривень упродовж навчального року.

У цих умовах старша профільна школа – реальний спосіб зменшити фінансовий тиск на родини. Концентрація на обраних предметах має повернути якісну підготовку у шкільні класи і зменшити залежність від репетиторів.

Ставка – майбутнє країни

Дискусія про старшу школу вийшла за межі освітньої політики. Йдеться вже про боротьбу за людський капітал. Кожен рік невизначеності означає втрату Україною десятків тисяч підлітків, які обирають навчання за кордоном. 

У ситуації глибокої демографічної кризи спроби політичних еліт та лобістських організацій уникнути змін є критичним сценарієм. Це вже не нейтралітет. Це – стратегія вимирання. Україні натомість потрібна стратегія виживання. Саме тому реформа старшої профільної школи – питання стратегічного майбутнього держави.