Стаття є, а захисту немає: чому Кримінальний кодекс не рятує український бізнес?

Усе як завжди: красиві норми закону — і нульовий результат на практиці.

Ви тільки подивіться, яка прекрасна стаття 206 є в нашому Кримінальному кодексі. На папері — майже ідеальний інструмент захисту підприємців.

У ній прямо сказано: протиправна вимога припинити господарську діяльність, обмежити її, змусити укласти або не виконувати угоду, якщо це може завдати матеріальної шкоди чи обмежити законні права підприємця, поєднана з погрозами, пошкодженням майна або захопленням майнових комплексів, — карається великим штрафом і навіть позбавленням права обіймати певні посади.

Звучить серйозно. Навіть переконливо.

А тепер нехай кожен підприємець чесно відповість собі на просте запитання: скільки разів у житті йому доводилося стикатися із самодурством посадових осіб, адміністративним тиском і відвертими погрозами? І скільки збитків було завдано такими «управлінськими рішеннями»?

Начебто все просто. Є закон — звертайся до правоохоронців. Кілька гучних справ, кілька вироків — і бажання тиснути на бізнес швидко зникне. Покарають гривнею, «уславлять» у ЗМІ — і інші чиновники десять разів подумають.

Але є одна проблема.

Хто має довести цю саму «протидію законній господарській діяльності»?

Розслідувати такі справи повинна поліція. Але наші правоохоронці навідріз відмовляються ними займатися. У результаті маємо парадокс: стаття в кодексі є, а судової практики майже немає. Хоча підприємці могли б навести десятки, а то й сотні прикладів подібних правопорушень.

Усе як завжди: красиві норми закону — і нульовий результат на практиці.

Чому так? Та відповідь доволі проста. Якщо цю статтю почнуть застосовувати реально, то скільки справ одразу з’явиться проти чиновників, керівників комунальних служб, начальників ЖЕКів, голів ОСББ та інших «маленьких начальників», які звикли розпоряджатися чужим бізнесом як власним?

А ця публіка вміє захищати свої інтереси. І робить це дуже ефективно. Тому правильна, по суті, стаття так і залишається мертвою нормою.

Те саме ми спостерігаємо і з ідеєю суду присяжних. Знову лунають красиві розмови, презентації, концепції. Але правдива відповідь проста: повноцінних судів присяжних у нас не буде ще дуже довго.

Бо чиновництво категорично проти. Та й владі це невигідно.

Одному судді ще можна «пояснити», яке рішення є «правильним». А от із присяжними так не працює. Серед них завжди знайдеться хоча б один, хто раптом запитає: «Хлопці, а що ми взагалі робимо?»

І тоді вся система раптом починає давати збої.

На жаль, сьогодні правоохоронна і судова системи занадто часто спрямовують свої зусилля не на захист законних інтересів громадян, а навпаки — проти них.

Звичайно, можна і «за законом». Але, як кажуть, за окрему плату.

Так і живемо.