Укрпошту продадуть шматочками?

Хоч копійка до держбюджету потрапить?

Знав я в Ялті наприкінці 90-х одного чоловіка, якого обізнані люди прозвали «вбивцею санаторіїв». Керівництво профспілок України (а більшість санаторіїв належала профспілкам), незважаючи на те що й до цього було багато питань, призначало цього діяча директором якогось санаторію. І хоча економічну освіту він здобув у бандитських структурах «Сейлема», для реалізації вигаданої схеми цього було достатньо.

А схема полягала в тому, щоб за кілька місяців підготувати санаторій до продажу. Усі ласі шматки та прибережні території терміново продавалися невідомим людям. Часто така ж доля спіткала й цілі корпуси. Санаторій у фінансовому плані доводився «до ручки», після чого продавався за безцінь «потрібним людям». Звісно, доплата «налом» у кілька разів перевищувала офіційну ціну.

Саме за такою схемою санаторії ім. Кірова та «Дніпро» придбав майбутній «герой» Новоросії Олег Царьов. Але мова про «вбивцю санаторіїв». Продавши один санаторій, він одразу отримував посаду директора іншого. І таким чином продав 7 чи 8 санаторіїв. Серед них — малокомфортний «Енергетик» у центрі Ялти, а також благополучний «Золотий пляж» поряд із Нижньою Ореандою.

Згадав я про нього через розмови про Укрпошту. Не хочу приєднуватися до хору критиків її керівника, хоча й з огидою сприймаю його визначення «як лохів» щодо всіх громадян, які отримують низьку зарплату. Я дивлюся на процес.

У ньому проглядається таке: є державна структура, вкрай збиткова, хоч і соціально значуща. Вона має близько 10 500 поштових відділень, що працюють. Загальна ж кількість нежитлових приміщень ще більша. Потенційно це золоте поле для діяльності таких «вбивць», про яких я згадав на початку.

І вже читаю в новинах, що Укрпошта продала «автометалобрухт» за копійки. Запевняю вас, що серед металу були й пристойні одиниці автотранспорту. Це відома методика — продавати все гуртом.

А ось під розмови про оптимізацію продано 20 нежитлових приміщень, зокрема й «історичне». І це вже не вперше. Потихеньку розпродаються тисячі цих об’єктів.

Ну гаразд, продається держмайно. Державі є користь? Хоч копійка до держбюджету потрапить? На жаль, усі кошти від таких продажів розчиняються в загальних збитках підприємства. Як під час будівництва «Дитячої лікарні майбутнього», коли всі зібрані кошти пішли на зарплати та повсякденні потреби, а лікарню так і не збудували. А тут — невичерпне джерело нерухомості, яка завжди в ціні.

І, на жаль, я не сумніваюся, що за кілька років більша частина державної власності зникне через продаж, а «знежирене» підприємство кинуть на приватизацію. За копійки. Так ми звикли господарювати. А ви все про радянське минуле!