Історичний злочин російської імперії, який не вдалося приховати
Історія Вишгородської ікони Богородиці, яку Москва перетворила на символ власної державності. Як викрадена ікона перетворилася на центр чужої сакральності. Чому історія ікони залишається болючим нагадуванням про привласнення.
Російська державна міфологія починається не з величі, а з привласнення. Не з творення, а з крадіжки. Один із її головних символів — так звана «Владимирская» ікона Божої Матері — насправді є Вишгородською святинею Києва, насильно вирваною з української землі ще у XII столітті.
Цю ікону написали у Константинополі та подарували саме Києву — духовному центру тодішньої Русі. Вона перебувала у Вишгороді, княжій резиденції над Дніпром, і була частиною київського сакрального простору. Москва ж у той час навіть не існувала як значущий центр, а майбутня «великодержавність» півночі ще тільки шукала собі чуже коріння.
У 1155 році князь Андрій Боголюбський зробив те, що сьогодні назвали б церковним мародерством: таємно викрав ікону з Вишгорода й перевіз її до Володимира-на-Клязьмі. Без благословення. Без дозволу. Як злодій, що розумів — сакральність неможливо створити швидко, її можна лише присвоїти.
Через кілька років той самий князь організував нищівний напад на Київ. У 1169-му місто було спалене, храми розграбовані, святині вивезені. Це був не просто військовий похід — це була демонстративна спроба знищити центр, щоб легше було проголосити себе новим.
Відтоді викрадена ікона почала жити іншим, чужим життям. Її перейменували, включили в імперський канон, перетворили на символ держави, яка століттями будувала свою ідентичність на запереченні київського першоджерела.
Сьогодні вона зберігається в Москві як «головна святиня» країни, що продовжує війну проти України. Перед нею моляться про перемогу, не згадуючи, що сама ця переможна символіка виросла з акту насильства й привласнення.
Бо правда проста й незручна: святиня, здобута крадіжкою, не стає своєю. Історія, переписана силою, не перестає пам’ятати правду. А те, що було відірване від свого кореня, завжди повертається до нього — якщо не фізично, то принаймні в історичній пам’яті.
Вишгородська ікона Божої Матері — це не лише реліквія. Це свідчення того, як імперії починаються з привласнення чужого. І нагадування, що жодна крадіжка не може тривати вічно.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.