Бережани:
коли святиня повертається до життя
У Бережанах зроблено
крок, який багато хто називає знаковим для всієї області. Комплекс монастиря
бернардинців XVII–XVIII століть передано в користування релігійній громаді
парафії Пратулинських мучеників Української Греко-Католицької Церкви.
Рішення визрівало роками:
погодження Міністерства культури, процедура обласної влади, юридична чистота
передачі. Тернопільська обласна військова адміністрація надала комплекс у
безоплатне користування строком на десять років.
Під час урочистостей
начальник ОВА Тарас Пастух передав сертифікат на право користування, а владика
Теодор Мартинюк очолив молебень за Україну.
У цьому жесті —
більше, ніж адміністративне рішення. Це відповідь на головне питання: що робити
зі спадщиною — берегти чи втрачати?
Очікується, що
монастир стане відкритим духовним осередком для громади, місцем молитви,
соціального служіння і культурного відродження. Саме так виглядає модель
співпраці Церкви, держави й суспільства, коли історія отримує шанс на майбутнє.
Червоногород:
історія, що стала символом занепаду
На цьому тлі особливо
різко звучить інша історія — Червоногородського замку та монастиря святих
апостолів Петра і Павла на території національного заповідника «Дністровський
каньйон».
Уже майже дев’ять
років довкола цієї святині тривають судові процеси, журналістські розслідування
та публічні дискусії. У відкритих джерелах і матеріалах ЗМІ стверджується, що
церковне майно було виведене через участь єпархіальних структур у комерційній
юридичній особі, після чого релігійна сторона втратила контроль над замком,
монастирем і гідроелектростанцією.
Наслідки видно неозброєним оком:
— роки запустіння історичного комплексу;
— відсутність регулярного духовного життя;
— руйнування пам’ятки національного значення;
— затяжні судові тяжби та кримінальні провадження, про які повідомляли медіа.
У центрі цієї історії публічно згадується керівник Тернопільсько-Бучацької
єпархії ПЦУ архієпископ Тихон (Петранюк), щодо якого, за повідомленнями
журналістів, відкривалися кримінальні провадження і тривають судові процеси.
Остаточні правові оцінки має визначити лише суд, однак суспільний резонанс цієї
справи вже став частиною новітньої історії регіону.
Йдеться не про
міжконфесійну суперечку. Йдеться про вибір. Одна модель — це відповідальність,
прозорість і служіння громаді. Інша — роки мовчання, руїни та судових пояснень.
Бережани і
Червоногород сьогодні існують як два символи одного питання: чи є святиня
місцем молитви — чи лише об’єктом майнових схем?
Історія завжди
розставляє акценти точніше, ніж будь-які заяви. Там, де звучить молитва,
відроджуються мури. Там, де панує байдужість, навіть камінь стає свідком
втрати.
Тернопільщина вже має
перед очима обидва приклади. І саме від цього вибору — між відродженням і
руїною — залежить, яку спадщину побачать наступні покоління.