Проміжний аналіз так званої «справи Тимошенко» дозволяє говорити не стільки про кримінальне провадження у класичному розумінні, скільки про сукупність ознак політично вмотивованого процесу.
Ключовою проблемою справи є відсутність фактичної сторони інкримінованого діяння. Передача коштів, яка нібито лежить в основі обвинувачення, не підтверджена жодними належними та допустимими доказами. Більше того, матеріали провадження не містять беззаперечних свідчень самого факту отримання чи передачі неправомірної вигоди.
Експертні висновки, долучені до справи, підтверджують, що аудіозапис, який подається як ключовий доказ, був скомпільований, а отже не може вважатися автентичним джерелом інформації. У правовій державі цього було б достатньо для зняття обвинувачень або щонайменше для кардинального перегляду справи.
Процедурні порушення та упередженість суду
Окремої уваги заслуговує процесуальна сторона розгляду. Фіксуються системні порушення норм кримінального процесуального законодавства — від порядку збору доказів до рішень щодо запобіжного заходу. Розмір застави, визначений судом, є очевидно непропорційним тяжкості інкримінованого діяння, що суперечить принципу розумності та практиці Європейського суду з прав людини.
Поведінка судді у ході слухань, зокрема ігнорування аргументів захисту та вибірковий підхід до доказів сторін, створює стійке враження упередженості. За таких умов говорити про змагальність процесу та неупереджений суд не доводиться.
Свідки та роль «антикорупційних» органів
Головний свідок обвинувачення є фігурантом іншого провадження та перебуває у фактичній залежності від НАБУ. Такий статус автоматично ставить під сумнів його незаангажованість і достовірність свідчень. У поєднанні з вибірковою активністю антикорупційних органів це лише підсилює аргументи про керованість процесу.
Політичний контекст справи
Сукупність наведених факторів — від слабкої доказової бази до процесуальних аномалій — дозволяє говорити про наявність ознак політичного замовлення. Часовий контекст напередодні виборів лише посилює ці підозри.
Юлія Тимошенко протягом багатьох років залишається послідовним опонентом політики розпродажу національних ресурсів. Її позиція щодо землі, надр, стратегічних підприємств і ключових корпорацій прямо суперечить інтересам великих міжнародних гравців, які навіть в умовах війни прагнуть отримати контроль над найціннішими активами України.
У цьому сенсі «справа Тимошенко» виглядає не як боротьба з корупцією, а як боротьба з політичним опонентом на передодні можливих виборів Президента України. Якщо ці тенденції не отримають належної правової та суспільної оцінки, під загрозою опиниться довіра до проведення демократичних виборчих перегонів не тільки у громадян України, а й у наших західних партнерів.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.