Фотоілюстрацію взято з відкритих джерел
Поки Україна виживає в умовах надскладної зими, обстрілів, руйнування інфраструктури, без тепла та світла, не багатьом «зайде» тема про зміну парадигми щодо ставлення держави до дітей-сиріт...
Щоб спростити вам задачу, я поставлю одне конкретне питання, і батькам, і навіть якщо ви ще не стали ними:
– Скільки коштів на місяць ви витрачаєте на дитину? На власну дитину. На їжу, одяг, іграшки, взуття, ліки, зводити до перукаря, відвести на гуртки, зібрати до школи, купити квитки у кіно, комусь треба до психолога, а когось із зубками до ортодонта…. Цей список можна продовжувати безкінечно. То скільки? Дві, п’ять, десять тисяч? У всіх свої фінансові можливості, погоджуюсь. Але якщо у вас середньостатистичний дохід, то який відсоток свого сукупного бюджету ви виділяєте саме на своїх дітей?
За даними Держстату середня заробітна плата та доходи домогосподарств в Україні складали (за 2025 поки ще не оприлюднені): зарплата за підсумками 2024 року – 21 473 грн. Дохід домогосподарства (2023): у середньому становив близько 14 900 грн, для сімей з дітьми близько 25 920 грн. Звичайно, треба робити зважування на фах батьків, їхній рівень доходів, регіональні відмінності, бо найвищі доходи традиційно фіксують у Києві, найнижчі – у прифронтових регіонах та сільській місцевості.
І ще трохи статистики. У 2024 році на утримання 722 інтернатів держава витратила 11,4 млрд грн. В середньому це 37–50 тисяч гривень на місяць на одну дитину. Так, не дві, не п’ять, не десять, а від 35 до 50 тисяч гривень на місяць на одну дитину, яка перебуває на вихованні під опікою держави. Тільки всі ці кошти витрачаються у переважній більшості на утримання споруд, адмінперсонал, комунальні платежі, а на власне на сам розвиток дитини, на терапію травми та інші потреби йдуть десь 10-15%.
В Україні найвищий відсоток у Європі інституціалізації: понад 105 тисяч дітей (до 2022 року) перебувало в інтернатних установах. Станом на 2024–2025 роки кількість дітей-сиріт оцінюється у 61–67 тисяч, але проблема лише законсервувалася. Понад 11 700 дітей стали сиротами через бойові дії. І ці дані теж не остаточні, зважаючи на характер війни і її продовження.
Десь тут, на межі моралі і економіки, проблема дітей-сиріт затягується у страшний вузол: чи готові ми відкрито сказати, що саме зараз час прийняти рішення і змінити систему? Війна оголила проблему: ми будемо відновлювати інтернатні установи чи перейдемо до родинних форм виховання і крилатий вираз «гроші ходять за дитиною» стане аксіомою в Україні?
Кожна дитина повинна мати родину. Нам потрібен масовий і системний орієнтир на сімейні форми виховання та підтримку батьків-усиновителей, патронатні сім'ї. Першопроходцями могли би стати відомі та популярні люди, політики, бізнесмени. Прикладів, коли у сім’ях світових селебретіз виховують і біологічних, і прийомних дітей, маса.
Отже, нам потрібне буде спрощення процедур усиновлення, перейняти досвід фостерних сімей, розширити можливості для малих форм ДБСТ (дитбудинків сімейного типу, де одразу можуть бути брати та сестри), мати реєстр дітей, яких можна вже усиновлювати, розширити можливості для всебічної підготовки батьків, що готові всиновлювати…. І найголовніше питання: реальна грошова підтримки тих батьків, які наважаться взяти не одну, а троє-п’ятеро дітей.
Держава має припинити утримувати "стіни". Гроші мають йти на пряму підтримку прийомних батьків. Фінансування має йти не на "ліжко-місце" в інтернаті, а на конкретну дитину. Якщо дитина виховується в сім’ї – кошти мають покривати її розвиток, гуртки та реабілітацію. Якщо вона в прийомній родині – гроші отримує родина.
Цей матеріал має на меті дати вам інформацію та замислитися. Куди йдуть бюджетні гроші? Чи готові ви особисто взяти дитину у сім’ю? І найголовніше – чи готова Держава до реформи, де поняття «інтернат» зникне, як рудимент радянського методу виховання?
Про це і не тільки, я написала розлогий лонгрід з аналітикою. Загугліть і знайдете цю публікацію. Можливо хтось зважиться на крок і вже зараз. пройшовши см кіл пекла бюрократичної системи наважиться на усиновлення. Інформація усім – для роздумів. А владі – для рішень, іноді – складних і глобальних.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.