У народі вже давно
придумана приказка: хто всрався — кажуть, що невістка. Це хоч і грубо, але
точно. Саме за цим принципом сьогодні намагаються пояснити одну з найбільш
незручних для Константинопільської Матері-Церкви подій останнього часу —
добровільну появу екзарха Константинопольського Патріархату Михайла Аніщенка в
суді у справі Чернишова колишнього високопосадовця, обвинуваченого в масштабній
корупції.
Замість прямої
відповіді на запитання «навіщо» суспільству запропонували іншу рамку — версію
про нібито зовнішній тиск Служби безпеки України. Так, релігієзнавець і
богослов, експерт ДЕСС Юрій Чорноморець публічно заявив, що поява екзарха в
суді не була його власною ініціативою, а стала наслідком тиску з боку Служби
безпеки України.
Заява прозвучала гучно
і викликала широкий резонанс. Але в ній відсутнє ключове — факти. Немає жодних
оприлюднених доказів тиску. Немає заяв СБУ. Немає офіційної заяви самого
екзарха про примус. Є лише інтерпретація.
Єдине, що не викликає
сумнівів і підтверджено публічно: екзарх особисто був присутній у суді та
публічно висловив готовність узяти на поруки обвинуваченого у багатомільйонній
корупції в часи війни. Цей факт зафіксований. І саме він потребує пояснення.
Екзарх — не технічна
фігура і не людина без вибору. Це ієрарх із міжнародним статусом, досвідом і
повним розумінням того, як працює публічна відповідальність. Подібні кроки не
роблять «випадково» і не потребують підштовхування.
Саме тут у публічному
просторі виникає зручна версія про примус з боку СБУ. Вона дозволяє зробити
одразу кілька речей:
– не говорити про мотиви самого ієрарха;
– зняти з нього персональну відповідальність;
– перекласти фокус на державну інституцію.
Але без доказів така
версія не пояснює подію — вона її прикриває.
Голова
«Фонду пам’яті Блаженнішого митрополита Мефодія» Наталія Шевчук прокоментувала
відео з YouTube-каналу «ВІЧЕ»: «У народі для цього є проста формула: хто
всрався — кажуть, що невістка».
Коли замість
відповіді на запитання «навіщо ієрарх пішов у суд у корупційній справі»
з’являються історії про «тиск з боку СБУ», це виглядає саме так — як спроба
перекласти відповідальність.
Я кажу це як вірянка.
Для мене Церква — не ширма і не адвокатська контора. Переконана, що СБУ тут ні
до чого. Без доказів втягувати державу в церковний скандал — несправедливо і
небезпечно.
Найбільше запитань
викликає мовчання. Екзарх досі не зробив жодної публічної офіційної заяви.
Натомість ми чуємо спроби пояснити його дії за нього і відбілити його через
призму «потерпілого».
У цій історії
мовчання ієрарха — не другорядна деталь, а центральний елемент. Публічний
статус передбачає публічну відповідальність. Коли її немає, з’являються
легенди, які підміняють суть. І чим довше триває це мовчання, тим очевидніше:
проблема не в «тиску», а в самому рішенні, яке тепер намагаються
раціоналізувати заднім числом.
Це не історія про
СБУ. Це не історія про державу. Це історія про публічний вибір і небажання
взяти за нього відповідальність. І тут народна формула працює точніше за
будь-які складні пояснення. Хто всрався — той і шукає невістку. Але факти від
цього не змінюються.