Андріївська церква — не приватна юрисдикція

Аналіз ситуації навколо панахид в Андріївській церкві та меж відповідальності екзарха Вселенського Патріархату. Чому відмова у панахиді за Предстоятеля УАПЦ стала публічним викликом церковній послідовності. Фонд пам’яті Митрополита Мефодія ставить публічні запитання про прозорість рішень в Андріївській церкві.

14 грудня 2025 року в Андріївській церкві у Києві була звершена панахида за жертв грецької операції НКВС 1937–1938 років — одного з найтрагічніших епізодів сталінського «Великого терору». Богослужіння очолив єпископ Команський Михаїл (Аніщенко), екзарх Вселенського Патріархату в Україні, офіційний представник Патріарха Варфоломія. 

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія з повагою ставиться до вшанування жертв тоталітарних репресій та визнає важливість молитви за кожну невинно знищену людську долю. Водночас ця подія актуалізувала питання, яке виходить далеко за межі одного богослужіння і потребує публічного, фахового та канонічно виваженого пояснення. 

П’ять принципових акцентів, які не можна ігнорувати 

1. Один храм — різні рішення одного екзарха
Андріївська церква — це не приватний простір Екзарха. До створення ставропігії Вселенського Патріархату святиня Києва була кафедральним собором Української Автокефальної Православної Церкви. Саме в цьому храмі 15 років прослужив Блаженноспочилий Митрополит Київський і всієї України Мефодій (Кудряков) — Предстоятель УАПЦ у 2000–2015 роках.
Свого часу Фонд пам’яті офіційно звертався до екзарха Михаїла з проханням звершити панахиду за Митрополитом Мефодієм у цьому ж храмі. Відповідь була категоричною — відмова з формулюванням «доброго дня, на жаль, наразі це не є можливим».

Факт залишається незаперечним: в одному і тому самому храмі той самий екзарх дозволяє і очолює одну панахиду і забороняє іншу — без публічного пояснення причин.

2. Питання не в національностях, а в принципі управління пам’яттю
Пресслужба Фонду пам'яті Блаженнішого Митрополита Мефодія принципово наголошує: цей матеріал не про грецьку громаду, не про трагедію репресій і не про етнічні питання. Будь-які спроби звести дискусію до цього є маніпулятивними.
Йдеться про вибірковість у богослужбовій практиці, коли пам’ять про одних стає допустимою, а пам’ять про інших — забороненою. Це створює небезпечний прецедент: молитва перестає бути церковним правом і перетворюється на адміністративний дозвіл.

3. Екзарх — не автономна фігура
Єпископ Команський Михаїл Аніщенко діє не як незалежний ієрарх, а як екзарх Вселенського Патріархату, тобто представник Патріарха Варфоломія в Україні. Згідно з канонічною традицією, екзарх не здійснює самостійної політики, а реалізує делегований мандат.
Саме тому постає принципове питання, яке Фонд вважає абсолютно легітимним:
Чи було рішення про заборону панахиди в річницю смерті Митрополита Мефодія та дозвіл іншої панахиди узгоджені з Вселенським Патріархом?
Якщо так — на підставі яких канонів? Якщо ні — чому екзарх бере на себе повноваження, які виходять за межі представницької ролі? 

4. Контекст публічної довіри не може бути проігнорований
Ці запитання загострюються на тлі попередніх публічних дискусій навколо діяльності екзарха, зокрема його (УВАГА! БЕЗ ПОГОДЖЕННЯ ТА БЛАГОСЛОВІННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ) участі в резонансному судовому процесі у Вищому антикорупційному суді, що викликало значний суспільний резонанс.
Фонд не оцінює судові справи і не втручається в юридичні процеси. Але ми змушені зафіксувати: відсутність публічних пояснень після таких подій підриває довіру до подальших управлінських рішень, особливо коли вони стосуються національної святині та церковної пам’яті. 

5. Андріївська церква — святиня автокефальної традиції
В Андріївській церкві служили Патріархи та митрополити, молилися духовенство та віряни Автокефальної Церкви. Це не випадкові люди, а кістяк історії української автокефалії.
Будь-які рішення, які фактично викреслюють цю пам’ять із богослужбового життя храму, сприймаються нами як знецінення ролі Української Автокефальної Православної Церкви в історії сучасного українського православ’я.

Наталія Шевчук, голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія: «Нам не відмовили в події — нам відмовили в молитві за Предстоятеля у місці, яке було кафедральним собором Української Автокефальної Православної Церкви. Ми не просимо привілеїв і не ставимо під сумнів авторитет Вселенського Патріархату. Але ми маємо право знати, за яким принципом ухвалюються рішення, що стосуються пам’яті наших духовних провідників. Якщо екзарх представляє Патріарха Варфоломія, то його дії мають бути прозорими, послідовними і канонічно обґрунтованими. Інакше страждає не лише історія автокефалії — страждає довіра до самої інституції. Але відмова тоді була настільки особистою, що перестала виглядати церковною і тепер, на жаль, ми знаємо причини».

Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія наполягає: пам’ять Української Автокефальної Православної Церкви не може бути предметом вибіркових рішень. 

Якщо в Андріївській церкві звершуються панахиди — вони мають звершуватися і за тих, хто формував її як кафедральний собор української автокефальної традиції.

Це не конфлікт. Це публічне застереження. Бо Андріївська церква — не приватна юрисдикція. І історія автокефалії — не те, що можна тихо відсунути убік. 

Українська Автокефальна Православна Церква погодилася передати Андріївську церкву, а Українська Православна Церква Київського Патріархату сталибатну частину комплексу під ставропігію Вселенського Патріархату 2018. Це був жест довіри і надії, що історія української автокефалії не буде витіснена з власної святині.

Іноді публічне слово — це не напад. Це спроба зупинити людину, поки її публічна поведінка не стала системною.

Ми дуже хочемо щоб екзарх це почув. Бо історія української автокефалії — не той стілець, який можна хитати без наслідків.