В умовах
повномасштабної війни будівельна галузь в Україні давно перестала бути лише про
квадратні метри й строки здачі об’єктів. Сьогодні це про стійкість тилу,
відновлення критичної та енергетичної інфраструктури, про здатність держави
жити й працювати попри постійні удари й руйнування.
Саме тому
журналісти «Економічних новин» говорять не з тими, хто коментує процеси
здалеку, а з тими, хто працює там, де найважче.
Героїня цього
інтерв’ю - Світлана Рихальська, директорка ТОВ «СОДІ КОМ». Вона має
понад 25 років досвіду у будівельній галузі, пройшла весь професійний шлях від
інженера до керівника і добре знає галузь не з презентацій, а з реальної
роботи.
Компанія «СОДІ
КОМ», яку вона очолює, працює з 2005 року. За цей час реалізовано десятки
проєктів у різних регіонах України. А з 2022 року компанія зосередилася на
тому, що сьогодні має критичне значення – відновленні енергетичної та критичної
інфраструктури.
Фактично «СОДІ
КОМ» працює там, де зараз найскладніше: відновлює ТЕЦ і ГЕС, енергоблоки,
ремонтує трубопроводи й котли, монтує тимчасові захисні споруди. Це вже не
просто будівництво – це енергетична оборона країни. Завдяки роботі команди
людям у містах і громадах швидше повертають тепло й світло після атак.
Колектив
підприємства – близько 400 фахівців: інженерів, проєктувальників, будівельників,
керівників дільниць. Людей, на яких тримається тил.
Світлана
Рихальська в цьому інтерв’ю постає як приклад сучасної жінки-лідера – тієї, що приймає складні рішення, тримає команду і мислить не лише
категоріями сьогодення, а країни на роки вперед.
Далі повний
текст інтерв’ю, яке, на мою думку, варто прочитати уважно.
– Ви працюєте з
критичною та енергетичною інфраструктурою в умовах війни. Яке управлінське
рішення за останні роки було для Вас найскладнішим не технічно, а морально, і
чому?
– Це було рішення
продовжувати роботи на об’єктах критичної та енергетичної інфраструктури в
періоди, коли безпекова ситуація в країні була вкрай важкою. Технічно ми були
готові, але моральна складність полягала в іншому, а саме у відповідальності за
людей.
Як керівник, я
щодня зважувала два однаково важливі обов’язки. З одного боку як забезпечити
безперервність роботи об’єктів, від яких залежать лікарні, водопостачання,
енергопостачання громад. З іншого – принципово важливо не
наражати працівників на невиправданий ризик.
Коли навколо
руйнування, страх і втрати, ти маєш насамперед зібратися сама і сказати
колективу: «Ми продовжуємо працювати. Ми команда». Це не просто про роботу. Це
про довіру і про людей, які дивляться на тебе як на точку опори.
Я відчула,
зрозуміла, що керівник це не той, хто знає всі відповіді, а той, хто не боїться
бути поруч у найтемніші моменти. Це рішення вимагало внутрішньої чесності – визнати страх, але не дозволити йому керувати. Я не просто залишилася, я
стала сильнішою. І щодня пам’ятаю: управління – це не про владу, це про служіння.
«Будівництво – це
відповідальність за життя»
– Будівництво
сьогодні – це постійний баланс між швидкістю, безпекою та якістю. Де, на Ваш погляд,
проходить межа компромісів, які компанія не має права робити навіть під тиском
строків і обставин?
– Компроміси в будівництві
мають чітку межу, і це – безпека. Жодні строки й жоден тиск не можуть
виправдати рішень, які ставлять під загрозу життя людей.
У «СОДІ КОМ»
ми віримо: якість це не розкіш, а етика. Навіть у найскладніших умовах ми не дозволяємо
собі знижувати планку, бо кожен об’єкт, це чиясь надія і віра в майбутнє.
Ми навчилися
працювати швидко, але не поспішно. Кожен проєкт проходить внутрішню перевірку,
чи відповідає він не лише технічним нормам, а й людським цінностям. Бо
будівництво це не лише бетон і арматура, це відповідальність за життя.
– Після 2022
року багато будівельних компаній були змушені повністю переглянути свої
процеси. Який підхід у «СОДІ КОМ» виявився несподівано ефективним саме в
кризових умовах?
– Найефективнішою практикою
стало горизонтальне лідерство. Ми дали більше автономії командам, навчилися
слухати не лише зверху вниз, а й знизу вгору. Це дозволило швидко адаптуватися,
приймати рішення на місцях і бути гнучкими.
Коли кожен
відчуває відповідальність, народжується справжня сила. Ми також впровадили
принцип «відкритих дверей» – не лише фізично, а й ментально. Кожен співробітник
має право на голос, ініціативу і навіть на помилку. Саме це створює культуру,
де криза діє не як кінець, а як початок інновацій.
– Ви працюєте з
державними структурами, громадами та міжнародними партнерами. Яку ключову
помилку у взаємодії бізнесу й держави Ви бачите сьогодні?
– Ключова помилка – формальний підхід до партнерства. Коли сторони сприймають одна одну не як
союзників зі спільною метою, а як тимчасових контрагентів або опонентів.
У таких умовах
держава намагається перестрахуватися через надмірні процедури, а бізнес прагне
мінімізувати ризики, діючи строго в межах контракту без відповідальності за
загальний результат. Це виправляється не деклараціями, а практикою спільної
відповідальності. Дозволи, ліцензії, вимоги – все це має бути прозорим і
зрозумілим, і працювати на спільний добробут.
Системний
керівник, державник по духу має мислити не лише про об’єкт, а про наслідки. Ми
не просто будуємо об’єкти чи інфраструктуру, ми формуємо імідж країни у своїй
галузі, зокрема й на міжнародній арені. Тому, і я в цьому не сумніваюся, в
повоєнній Україні мають скластися нові, прозорі та взаємовигідні стосунки
держави та бізнесу, де всі разом працюють на суспільну користь.
Розвиток і
процвітання замість конфліктів
– Коли ми
говоримо про повоєнну відбудову України, що важливіше закласти вже зараз, ніж
просто звести об’єкти?
– Для мене відбудова – це не про кількість зведених об’єктів, а про якість рішень. Потрібно
закладати культуру відповідальності й довгострокового мислення.
Це означає
планувати інфраструктуру з урахуванням безпеки, енергоефективності, можливості
швидкого відновлення і адаптації до криз. І не менш важливий людський вимір – довіра між державою, бізнесом і громадами. Якщо об’єкти служать людям, а
не звітам, з’являється відчуття спільної справи.
Тому вже зараз
важливо закладати стандарти, які працюватимуть через 10, 20, 50 років. Довіра – це інституційний механізм. Коли правила створюються разом і виконуються
стабільно, бізнес починає інвестувати, а держава отримує розвиток і процвітання
замість конфліктів.
– Як змінилося
Ваше відчуття відповідальності за людей, коли Ви з інженерної ролі перейшли в
позицію керівника?
– Це трансформація
особистості. Ти більше не вирішуєш лише технічні задачі, ти береш
відповідальність за долі людей.
Я переконана,
що сила лідерства не має статі. Справжній авторитет народжується з
професіоналізму, системності та здатності приймати рішення у найскладніших
умовах. Моє відчуття відповідальності стало глибшим. Я відчуваю особливу місію – поєднувати силу й турботу, точність і людяність.
Життя навчило
мене бачити не лише креслення, а й очі людей, які чекають на результат. Кожне
рішення тепер має людське обличчя. Це не про статус. Це про служіння.
– І на
завершення. Що б Ви хотіли побажати Україні, колегам і партнерам у новому році?
– Я б хотіла побажати
найпростішого і водночас найціннішого – справедливого і стабільного
МИРУ, відчуття безпеки, яке дозволяє планувати не на тиждень, а на роки вперед.
Бажаю всім
українцям віри в завтрашній день і сил відновлювати своє життя. Бізнесу – стабільних і зрозумілих правил, партнерства замість протистояння і довіри,
без якої неможливі інвестиції та розвиток. А державі бажаю мудрих рішень і
відповідальності за майбутнє країни, яке ми будуємо вже сьогодні.
Колегам по
галузі хочу побажати не втрачати професійну гідність, тримати планку якості й
пам’ятати, що наша робота – це не лише про об’єкти, а про людей, які житимуть
поруч із ними.
За останні
місяці всі ми дуже втомилися. Але водночас стали сильнішими. І якщо ми
збережемо цю здатність працювати разом, чути одне одного і дивитися трохи далі
за сьогоднішній день, у нас усе вийде.
Адже після
війни на Україну чекає найбільший період відбудови. Це буде час нових
технологій, інвестицій і швидкого розвитку. Ми маємо шанс відродити і
побудувати країну на зовсім іншому рівні –
енергонезалежну, сучасну, стійку та готову до будь-яких викликів.
І я в це щиро
вірю.