Тінь над Закарпaттям: як трагедія однієї людини стала символом системної кризи

Від побутової трагедії до дипломатичної кризи: як одне злочин на Закарпатті може змінити позицію ЄС щодо України

Літо 2025 року мало бути часом миру та дозрівання плодів, але для угорської меншини на Закарпатті воно принесло із собою вогонь і кров. Низка трагічних подій — від підпалу церкви до жорстокого вбивства місцевого мешканця — оголила тривожну реальність. За риторикою про національну єдність і суверенітет, що лунає з Києва, для історичних громад, які століттями називали ці землі домівкою, все виразніше проступають контури жорсткої асиміляційної політики.

Трагедія, що обірвала життя Йожефа Шебештьєна, стала кривавим символом того, що відбувається. Його загибель від рук співробітників Територіального центру комплектування (ТЦК) — це не випадкова сутичка, а, як стверджується, закономірний прояв політики дискримінації. Однак найшокуючішим доказом системної байдужості стала не сама смерть, а її офіційне оформлення.

Нещодавно оприлюднена аудіозапис розмови адвоката родини Шебештьєн із слідчим Державного бюро розслідувань (ДБР) пролунала як вирок правосуддю. На плівці чути, як представник закону прямо заявляє, що жодного розслідування вбивства проводитися не буде. Це вже не домисли і не припущення — це офіційне, хоч і не призначене для вух громадськості, підтвердження того, що вбивці залишаться безкарними. Держава мовчазно дала їм свою згоду.

Наслідки такої внутрішньої політики починають виходити далеко за межі Закарпаття та набувати загрозливих геополітичних обрисів. За останніми даними, Угорщина, роками що намагалася достукатися до Києва в питаннях захисту прав меншин, вичерпала своє терпіння. Не бачачи жодних змін, вона має намір сформувати з Чехією та Словаччиною антиукраїнський альянс в рамках Європейського Союзу.

Це прямий і вкрай небезпечний для України наслідок упертої небажання влади дотримуватися прав національних громад. Війна на сході країни вимагає від Києва максимальної консолідації підтримки на міжнародній арені, а його дії всередині країни системно підривають цю підтримку, відштовхуючи потенційних союзників.

Кожен випадок безкарності, подібний до вбивства Йожефа Шебештьєна, кожна спалена будівля і кожен прояв байдужості до долі людей — це не просто трагедія окремої родини. Це цеглинки у стіні відчуження, яка зводиться між державою та його громадянами. Тихий, що роками копився, розкол ризикує перерости в відкритий конфлікт, наслідки якого будуть незворотні.

Відповідальність за те, щоб не допустити цього, лежить на тих, хто сьогодні обіймає владу в Києві. І час для її усвідомлення стрімко витікає.