— Оленко, ти одна з найперших
серед наших шахістів виїхала за кордон, одружившись з Мухамедом Боричем з
колишньої Югославії. Як пройшла твоя адаптація там?
— Я закохалась, дуже швидко вийшла заміж і
поїхала в Югославію. Для дівчини, яка грає в шахи, важливо, щоб її обранець
також грав в шахи. А Мухамед як і я грав захист Алехіна. Ну, це вже дійсно було
багато спільного! Ще й з родичами чоловіка мені пощастило. Веселі вечірні
посиденьки, пісні під гітару, келих вина, смішні анекдоти. Вітчим Мухамеда був
професором босанського язика і директором радіо-телевізії. Мову вивчила швидко.
Так, перед війною багато боснійців мусульман пили вино та їли свинину. Навіть
національність така була «мусульмани-словʼяни». Раніше боснієць міг сам вибрати
національність. Батько Мухамеда записав себе як хорват, а його рідний брат - як
серб. Потім була така національність «мусульманин». Зараз в Боснії живуть
бошняці. Взагалі балканці мають наш менталітет і мову схожу на українську.
— А шахове життя Києва і Європи,
відрізняються?
— Дуже! В Європі шаховий клуб — це
спільнота людей, які іноді зустрічаються, наприклад, в кафе, щоб пограти в
шахи. В Києві клуб — це приміщення, де не тільки грають в шахи, а й навчають
цій мудрій грі. Головний шаховий клуб Австрії знаходиться у Відні на стадіоні.
Це приміщення було збудовано для хуліганів, яких тут утримували під час
футбольних змагань. Там навіть решітки на вікнах залишились. В Австрії шахісти
- дійсно любителі, працюють чи вчаться, а в турнірах грають у вихідні та ще й
рано вранці. Це й зрозуміло. Якщо, наприклад, прибиральниця без освіти має
1500€ в місяць, то шахісту треба вкласти багато часу та праці, щоб виграти
такий приз, ще й кожного місяця. Тому в Європі шахи - це любов без взаємності.
— Проживши у Старому Світі багато
років ти вже під час війни повернулася в Україну з благополучної Австрії. Чому
так?
— Моя матуся має 86 років. Коли почалась
війна, ми з дочкою забрали її в Австрію, але мама дуже хотіла додому, сумувала.
Два роки назад ми з мамою повернулись до Києва. Київ дуже змінився за останні
роки. Це прекрасне сучасне місто. Я доглядаю за хворою мамою, але знаходжу час,
щоб піти в театр, музей, парк, на виставку, концерт чи просто прогулятись
вулицями рідного міста.
— Пригадую, ти подавала великі надії,
ставши в юному віці чемпіонкою України. Але гросмейстером так й не стала. Що
цьому завадило?
— Талант інколи може нашкодити. Коли все
дається легко, забуваєш, що треба працювати. В дитинстві я була амбіційна — в
16 років стала чемпіонкою України серед жінок, закінчила школу з золотою
медаллю, інститут. А в шахи я не грала, а гралась. Мені було цікаво. Маю
декілька норм для гросмейстера, мала рейтинг понад 2300 і 5-6 разів програвала
вирішальну партію в останньому турі. Думаю, що є такий жіночий феномен. Коли
жінка щаслива, в неї виростають крила, зʼявляється енергія, тоді легко грати,
виникає купа ідей. Наприклад, коли купила туфлі, про які мріяла, і прийшла на
партію, це як маєш на пів пішака більше. А якщо ще й сумочку до них… А от на
вирішальну партію приходиш така серйозна, а голова не працює.
— Тридцять років тому відбувся перший дивовижний
турнір «Різдвяні зустрічі шахових перлин».
Ти була серед учасниць де грали всі найсильніші українські шахістки. Ти іноді
згадуєш це яскраве шахове шоу? А що ти думаєш про сьогоднішні шахи, вплив на
них комп'ютерів, зокрема?
— Багато людей думають, що шахісти — це
зануди. Але це зовсім не так! Дівчата, які грають в шахи, розумні, цікаві,
красиві й гарно вдягаються. З ними приємно спілкуватися. Турнір «Різдвяні зустрічі шахових
перлин»
треба зробити традиційним. Компʼютери вбивають шахи як мистецтво, тому що
грають краще, ніж люди. Зʼявилося багато шахраїв. Тому в наш час популярні
швидкі шахи, тоді суперник не має часу побігти в туалет і підглянути в телефон
як краще зіграти.
— Незабаром стартує командний
чемпіонат Європи, де грати за нашу команду вчергове відмовилися лідери
національної збірної України сестри Музичук...
— Україні зараз як ніколи потрібна
підтримка. Але я не можу коментувати чи засуджувати Анну та Марічку, тому що не
знаю причини, чому дівчата не грають за збірну України. Через війну багато
українок виїхали за кордон, змінили спортивні федерації й будуть представляти
другі країни на чемпіонаті Європи.
— Ти дуже активна й патріотична у
Фейсбуці, де різними мовами розповідаєш що відбувається в нашій країні та
рідному Києві...
— Так, це дуже важливо розповідати, що
діється в Україні. У
мене буквально над головою літають бойові дрони і ракети. Я своїми очима бачу
знищені ворогом будинки, лікарні, дитячі садочки. Люди сплять в метро і
коридорах. Мертвих дітей і вагітних жінок дістають з-під завалів. Російські
дрони полюють на мирних людей. На кладовищі сотні свіжих могил, з фотографій
дивляться молоді гарні хлопці, яким ще б жити і жити але вони вибрали захищати
Україну і загинули як герої від навали орків, які як таргани лізуть на нашу
землю. А російські пропагандони брешуть на весь світ різними мовами так, що
Гебельс відпочиває. Але я вірю, що Україна вистоїть. Тому що в кінці добро
завжди перемагає зло. А якщо ні, то це ще не кінець. Тримаємось!
— А з ким із відомих шахістів ти
найбільше спілкуєшся, хто з них найактивніше підтримує Україну у цій
божевільній війні з фашистською росією?
— В приватних розмовах майже всі
підтримують Україну, але на офіційному рівні треба мати хоробрість виступити
проти проросійської ФІДЕ, як це робить тренер Магнуса гросмейстер Петер Гейне
Нільсен. Ось така «дуля в кармані» повʼязана з тим, що турніри ФІДЕ
спонсоруються російськими грошима. Президент ФІДЕ — відомий російський політик
Аркадій Дворкович, який працював з Путіним і Медведєвим і зараз працює для
кривавої Росії.
— А за кого ти вболівала в
українському фіналі за шахову корону чемпіона світу в матчі Руслан Пономарьов —
Василь Іванчук?..
— Вболівала за Руслана! Я тоді жила в
Боснії й мої батьки передали мені з Києва лічильник Гейгера через Пономарьова.
Моя мама тоді сказала Руслану: «Я за тебе помолюся і ти станеш чемпіоном світу»
Всі сміялися, а 18-річний Руслан Пономарьов став чемпіоном світу!
— Розстав за своєю симпатією цих
шахістів, починаючи від найулюбленішого: Штейн, Таль, Бронштейн, Карпов,
Корчной, Карлсен, Пономарьов, Каспаров, Іванчук, Фішер.
— Іванчук, Карлсен, Каспаров, Таль,
Пономарьов, Фішер, Бронштейн, Штейн, Корчной, Карпов. Давид Бронштейн — киянин,
був капітаном команди Київського Палацу піонерів за який я грала в Тбілісі в
1977.
Бліцанкета
1. Улюблена риса характеру в людині —
чесність і порядність.
2. Ваша домашня тварина — дуже люблю котів
та собак, але зараз не можу собі дозволити. Сумую за собачкою, яка залишилась в
Австрії з дочкою.
3. Чи вірите астрологічним прогнозам —
вірю, якщо прогноз мені подобається.
4. Улюблене чоловіче ім'я — Володимир. Так
звали мого батька. А ще Володимир Великий, Мономах, Кличко, Зеленський,
Ла-ла-ла…
5. Улюблене місце відпочинку — парк
Муромець.
6. Найкрасивіше місто світу — Рим, щоб
побачити. Париж, щоб прогулятися. Київ, щоб милуватися кожного дня.
7. Улюблені місця в Києві — Андріївський
узвіз та Пейзажна алея
8. Улюблений вид спорту — звісно шахи. В
шахах жінки на рівних грають з чоловіками і часто перемагають.
9. Улюблена телепередача — «Сніданок з
1+1» особливо після того, як побачила артистів наживо. Такі милі і позитивні.
10. Улюблений фільм — «The Bodyguard»
(Охоронець), «Pretty woman» (Красуня), «Groundhog Day» (День сурка)
11. Улюблені співак і співачка — Freddie
Mercury та Zaz. З українських співаків мені подобається Святослав Вакарчук.
Перший раз його побачила на шаховій Олімпіаді, коли він прийшов підтримати
українську збірну.
12. Улюблена пора року — літо. Сонце,
квіти, фрукти, яскравий одяг…
13. Улюблене свято — Новий рік. Він
приходить з подарунками, приносить надію на краще і його в нас завжди
святкували два рази.
14. Улюблені квіти — чорнобривці, як
символ української культури.
15. Театр чи кіно — беззаперечно театр.
Шанувальники театру не їдять попкорн під час вистави.
16. Улюблена страва — щось новеньке, тому
завжди замовляю спеціалітет ресторану або країни, в якій перебуваю. Наприклад в
Намібії їла мʼясо крокодила.
17. Улюблений напій — влітку квас, а
взимку компот із сухофруктів.
18. Улюблений стиль одягу — oversize та
анімалізм (леопардові лосини не вдягаю, хоча було діло…)
19. Улюблений колір пристрасті —
помаранчевий і всі відтінки сірого.
20. Які знаєте іноземні мови — сербську,
хорватську та російську. Англійською і німецькою можу спілкуватися.
21. Фунікулер чи річний трамвайчик —
фунікулер, часто ним користуюсь.
22. Улюблений вислів — «Не кажи «гоп»,
поки не переїдеш Чоп» «Дякую, боже, що взяв грошима».
23. Який ваш улюблений кумир — «не сотвори
собі кумира» Подобається Жужа Полгар, видатна шахістка, яка не тільки
монетизувала свій труд і талант, але має цікаве якісне суспільне та приватне
життя.
24. Ви щось колекціонуєте — полюбляю
купувати шарфики, але майже ніколи не ношу, тому можна сказати, що колекціоную.
25. Кава чи чай — вранці кава, потім
тільки фруктовий чай (чорний пʼю рідко і тільки з молоком).
26 Яка мелодія стоїть на вашому телефоні —
«By the seaside» aлe мій телефон майже
завжди на вібрації, щоб нікому не заважати.
27. Улюблений український політик —
Володимир Зеленський. Чесно, я за нього не голосувала. Але «на переправі коней
не міняють» Зараз він гідно представляє Україну.
28. Побажання нашим читачам — мирного неба
над головою й частіше посміхатися один одному.
29. Мрія на цей рік — щоб по всіх російських телеканалах показали «Лебедине
озеро».
30. Розкажіть свій улюблений анекдот —
Чому чоловіки люблять дівчат, які грають в шахи? Тому що вони годинами можуть
мовчати й слідкують за своїми фігурами!
Boric, Elena vs Moser, Eva
39th Olympiad Women · 2010 · Queen's pawn
(A40) · 1-0
1.d4 e6 2.Nf3 f5 3.c4 Nf6 4.Nc3 Bb4 5.Qc2
O-O 6.Bd2 b6 7.e3 Bb7 8.Bd3 Qe8 9.O-O-O a5 10.a3 Bxc3 11.Bxc3 d5 12.cxd5 Bxd5
13.Nd2 Bxg2 14.Rhg1 Bb7 15.d5 Ba6 16.dxe6 Bxd3 17.Qxd3 Qxe6 18.Nf3 Ne8 19.Rxg7+
Nxg7 20.Rg1 Re8 21.Rxg7+ Kf8 22.Ng5 1-0
Єва Мозер була чемпіонкою Австрії серед
чоловіків.
Дякую Оленка тобі за цю шикарну зустріч!
Хай твої мрії збуваються!
Вся Україна чекає на «Лебедине озеро» по всіх російських телеканалах...
Дмитро НАГОРНИЙ