Позивний «Мішаня»

Прийшов час діяти!!

Шановні активісти незалежного профспілкового руху України та всі друзі Всеукраїнської Незалежної професійної спілки «Захист праці». Йде 4 рік російсько-української війни, 4 рік відчайдушного опору всього українського трудового народу російській імперіалістичній навалі. Багато наших профспілковців «Захисту праці» гідно та мужньо боронять незалежність України на фронті.

На жаль, героїчно загинули та відійшли у вічність наші профспілкові активісти Олександр Агафонов (член Профспілкового Комітету Первинної Профспілкової Організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» на Відокремленому підрозділі «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля») та Валентин Меделян (член Профспілкового Комітету “Захисту праці” на Житньому ринку міста Києва). Поблизу населеного пункту Шевченко на Покровському напрямку зник безвісті у грудні 2024 року боєць 155-ої окремої механізованої бригади та член Профспілкового комітету «Захисту праці» на Калуському підприємстві «Карпатнафтохім» Михайло Петрів. Й досі невідома нам доля кількох активістів нашої шахтарської первинки «Захисту праці» на Державному підприємстві «Селидів-Вугілля». Наша профспілка пишається усіма нашими героями і ми тримаємо кулачкі за всіх профспілковців нашої незалежної профспілки, що боронять нашу незалежність та само право нашого українського народу на своє самовизначення та самостійний розвиток.

Вже зараз ми почали збирати унікальну інформацію від наших профспілковців з фронту, фіксувати їх спогади та думки. Історія незалежного профспілкового руху України, зокрема, пишеться й на фронті, пишеться пересічними людьми, пишеться справжніми героями нашого народу. І як справжні герої вони напрочуд сором’язливі, від них не отримуєш купу фото з фронту, їх спогади та розмови дуже стислі та небагатослівні…  

Один з таких наших мужніх героїв-профспілковців  – старший сержант 28-ої Окремої механізованої бригади ЗСУ, активіст Первинної Профспілкової Організації «Захисту праці» на Львівському Комунальному підприємстві «Львівелектротранс» Михайло Семенович Вовк. На фронті він – з червня 2022 року.

Записано у травні 2023 року, Головою Первинної Профспілкової Організації «Захисту праці» на Львівському Комунальному підприємстві «Львівелектротранс» Володимиром Порошиним під час перебування Михайла Вовка  у короткій відпустці.

***

«Перед моєю відпусткою, десь приблизно числа 28 квітня /прим. 2023 року/, на моїй позиції розірвався снаряд від танка і уламок пробив каску, але впав вниз і навіть носа не зачепив.

На «нулі» моя черга триває 7 -10 діб, тоді зміна.

Працюю кулеметником – є кулемет та короби з набоями, інша зброя. Замінив вже 2 стволи. А ще тримаю 2 ящики гранат. Із ними почуваюсь впевненіше.

Зараз /прим. – розповідь у травні 2023 року/ на позиції я тимчасово лишився один, бо тут мало хто хоче бути – ворог кулеметну позицію намагається як найперше знищити.

А до цього у мене було два напарники – «дєд» і «москалик»-пацаньонок. Вони загинули – коли я був у відпустці, в наш бліндаж влетів снаряд від танка чи ПТРК.

 З пацаньонком тим така історія – це був полонений з Волгограда, 18 років. Не став його вбивати, дав свій сухпай, воду і запасний комплект одягу. Потім він прийняв присягу Україні і далі був кулеметником.

На позиції темно, ходити туди і назад можна хіба що по мітках фосфорних на деревах. І то ризик – в тепляк тебе бачать за 2 км.

Бувало, що в темноті ворожі солдати забрідають на мою позицію і я змушений їх вбивати.

На «нулі» з комфортом – так-собі: вночі шурхотять миші, а якщо не візьмеш із собою вологі салфетки, щоби ними обтиратись, то кидаються «безхребетні”. Води завжди бракує.

В минулому році на Бахмутському напрямку був хаос. Мене поранило в плече. В Краматорській лікарні відмовились приймати, бо 28-ма бригада «не мала договору». То я стріляв у стелю, щоби мені витягнули кулю. Але уламок кістки лишився, плече болить, рука не піднімається.

/ примітка: за поранення гроші Михайлу з його слів так і не виплатили/

На зміні після «нуля» живемо в квартирі в одного діда в Костянтинівці, на 2-й лінії. 6000 гривень за місяць (1 тисяча на одного). Якось дід запропонував записати хату не мене, щоби не відступав. Але мені не треба, я і так стою.

За останній місяць кинули на карту 130 тисяч гривень.

Батько мене питає: «Чому ти весь час матюкаєшся?» А я кажу: «Так там інакше не розмовляють, тільки таку мову і розуміють».

Молоді приходять /прим. – поповнення /.  Я їм пояснюю: «так і так», бо я досвідчений воїн. Хто прислухався – вижив. Але були, що не слухали.

Над позицією «хрущі» ворожі постійно літають, а вночі  висять – їх вогники світять замість зірок.

Ворожі солдати йдуть на штурм як «зомбі». Мабудь п’ють воду з якоюсь наркотою. Ще було кілька раз, що ворог залучав до атак молодих дівчат 19-20 років. Їх вбивають.

Ротний любить постріляти з кулемета довгими чергами. Але потім треба чистити за ним.

Маскую свою кулеметну позицію так, щоби навіть вогонь зі ствола не було видно вночі.

Мізки засрані – зауважив раз коли вийшов з позиції і став розряджати автомат, то забув зняти із запобіжника – так і клацав затвором, не виходило вийняти патрон зі ствола.

Номер мого мобільника раз вичислили «підари» – СМС-ки приходили з погрозами.

Чи тримає ще хребет? Та ще тримає і бронік 20 кг і ще 18 – інше.»

Михайло Вовк

P.S. Зараз Михайло Вовк продовжує воювати з російськими загарбниками на Сході України на Краматорському напрямку. Тримайся Михайле! І перемоги, однієї на всіх!