Журналіст і воїн Володимир Бойко
відкрив архіви з передової — з перших днів повномасштабної війни до
демобілізації. Ветеран російсько-української війни розповів, чому три роки
приховував свою службу, і чому більше не буде мовчати. Відомий журналіст розпочав
публічну серію спогадів зі служби в ЗСУ — про життя без піару, старі телефони і
бойове братство.
За три роки два місяці й п'ять днів
військової служби я не тільки не викладав у соцмережах ніяких своїх фотографій,
а, взагалі, розповів, що я з перших днів війни на фронті, лише в 2024 році – у
зв'язку з викриттям мною ухилянта Шабуніна, який з кінця лютого 2022 року й до
початку листопада 2023 року фіктивно рахувався на службі в моїй бригаді. Я
вважав, що розповідати про себе – це нескромно, що всі повинні захищати
Батьківщину й нема нічого особливого в тому, що я добровільно відправився на
війну в 57 років.
Але зараз, звільнившись з
військової служби в зв'язку з досягненням граничного віку, я подумав: хіба я
робив щось погане, що про це не можна розповісти? Чи, може, моє прізвище Жадан,
Вакарчук, Шабунін або Кіпіані, що мені треба соромитись свого чесно отриманого
статусу учасника бойових дій? Тому я завів рубрику , де час від часу
викладаю свої військові фотографії. Щоправда, їх небагато – на фронті було не
до фотосесій.
Кому цікаво – заходьте по посиланню
та переглядайте.
Рубрика буде регулярно поповнюватись...
Травень 2022 року. Взводний опорний
пункт 1 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7375
неподалік села Прибузьке Миколаївської області.
Військових цифрових рацій у нас
тоді ще не було, у межах свого ВОПу ми користувались невеличкими аналоговими
раціями, які самі ж купляли або отримували від волонтерів, а для зв’язку з
іншими взводами та командним пунктом роти були протягнуті телефонні кабелі з
апаратами ТАИ-43 1943 року випуску.
Фотографії зроблені в точці з
координатами 46°46'22.0"N,
32°01'28.4"E.