Куди приводять мрії: щодо небезпеки «прогнозного популізму» в економіці

Упродовж 2024–2025 років українська економічна політика балансувала між оптимізмом офіційних прогнозів і жорстокими реаліями цифр, що розходяться з риторикою влади.
Замість обіцяного значного уповільнення інфляції та потужного відновлення зростання ми спостерігаємо подвоєні очікування зростання цін і корекцію планів щодо ВВП. Ці розбіжності не залишаються поза увагою інвесторів і громадян: вони спричиняють відтік капіталу, дорожчання запозичень і втрату довіри до інституцій.
У квітні 2025 року Держстат зафіксував сплеск річної інфляції до 15,1%, найвищий показник за два роки. Водночас Національний банк у другому кварталі прогнозував уповільнення зростання цін до 8,7% наприкінці року, апелюючи до поліпшення врожаю й стабілізації енергетичного ринку. Та реальність виявилася значно суворішою: ціни продовжили стрімко зростати, що спровокувало нові раунди підвищення облікової ставки й посилило обмеження кредитування бізнесу та населення.
Схожа ситуація з прогнозами зростання ВВП: упродовж літа 2024 року урядова постанова № 780 заклала зростання реального ВВП на рівні 4,1% у 2025 році. Проте на початку 2025-го заступник міністра економіки Андрій Телюпа визнав, що реальні темпи навряд перевищать 2,7%, і такі корекції гальмують довіру міжнародних партнерів до економічної політики України.
Нарешті, в минулому році відбулася розбіжність бюджету з реальністю – бюджет-2024 спочатку планував дефіцит у 24,2% ВВП (≈ 1,3 трлн грн), однак фактичний показник знизився до 17,7% ВВП завдяки грантам на понад 470 млрд грн та вищим податковим надходженням. Проте без урахування донорської допомоги структура дефіциту наближалася б до 20% ВВП, вказуючи, що «успіх» бюджету зумовлений не економічним оздоровленням, а зовнішнім фінансуванням. На 2025 рік передбачено доходи в обсязі 2,327 трлн грн і видатки близько 3,929 трлн грн, що формує дефіцит у 1,602 трлн грн (~18,8% ВВП). Фінансування сподіваються забезпечити $38,4 млрд міжнародної допомоги й 579 млрд грн від продажу ОВДП, а також новий військовий збір у 5%.
Реакція ринків і суспільства не забарилася: у січні–лютому 2025-го притік прямих іноземних інвестицій склав лише $351 млн, що в 3,3 раза менше, ніж торік. Паралельно агенції S&P Global Ratings у серпні 2024-го понизили суверенний рейтинг України до рівня «SD», мотивувавши це ризиками несвоєчасного виконання боргових зобов’язань. Результатом стало здорожчання позик для держави й бізнесу.
Опитування громадської думки теж драматичні: понад 80% українців не довіряють державним інституціям, адже офіційні показники суперечать їхнім власним спостереженням за цінами та доходами. Такий розрив між офіційними заявами та реальністю посилює соціальну напругу та невдоволення урядом.
Ураховуючи наведені уроки криз інших країн, стає очевидною потреба в прозорості й об’єктивності макропланування. Саме впровадження єдиної системи прогнозування та незалежного аудиту дозволить Україні уникнути помилок «прогнозного популізму». Греція перед кризою 2010 року роками занижувала дефіцит коштів, прагнучи відповідати стандартам ЄС. При першому серйозному стресі виявилось, що реальний дефіцит 2010-го становив 13,6% ВВП, а держборг перевищив 115%, спричинивши багаторічну рецесію. Аргентина ж, маніпулюючи макроданими у 2018–2019 роках, дійшла до гіперінфляції з середньою ставкою понад 190% на рік і дев’ятого дефолту у 2020-х.
Обидва кейси демонструють: без об’єктивності в макроекономіці стабільність виявляється ілюзорною, а «правда цифр» — найкращий запобіжник кризам.