«ПІАР НА ПОКІЙНИКАХ»

Нагадаємо, що 17 червня на сайті «Радіо Свобода» вийшов матеріал, присвячений діяльності Вищої ради юстиції у 1998-2014 роках. У ньому одіозний журналіст Сергій Андрушко, відомий скандалами за можливе ухилення від військової служби - https://zib.com.ua/ua/167023.html, опублікував статті про можливий вплив Андрія Портнова на роботу колегіального органу та процес добору суддів.

Володимир ЗАВАЛЬНЮК, член Вищої ради юстиції (02.04.2007-16.05.2013), Голова первинної профспілкової організації НУ «Одеська юридична академія», доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України

Як повідомляє доктор юридичних наук Володимир Завальнюк, котрий протягом 6 років здійснював повноваження члена ВРЮ, матеріал журналіста Сергія Андрушка містить значну кількість маніпулятивних та відверто вигаданих фактів, а «журналістське розслідування» проведено без жодної обізнаності у чинному на той час законодавстві та процедурах.

«Я був призначений членом Вищої ради юстиції у березні 2007 року, присягу склав на пленарному засіданні Верховної Ради України 02 квітня 2007 року. Щоб запобігти спекуляціям «псевдоекспертів», одразу запевняю, що не мав і не маю жодного відношення до Януковича чи Медведчука. З усіх кандидатів у члени ВРЮ я отримав найбільшу кількість голосів у Верховній Раді України, і мене підтримали представники різних, іноді навіть протилежних, політичних сил.

Я був очевидцем подій, про які йдеться у цьому мерзенному пасквілі. І можу об’єктивно запевнити, що більшість із опублікованого у статті є витвором уяви Андрушка, не відповідає дійсності та не підтверджуються жодними документами чи відомостями. Тези про існування у Вищій раді юстиції певного всемогутнього «ядра», котре якимось чином було пов’язане із Медведчуком, є спробою Андрушка вкотре зробити сенсацію там, де її немає.

Перш за все, як юрист, вчений, викладач та людина, у якій батьки виховали певні моральні орієнтири і чесноти, я не можу толерувати те, що Андрушко дозволяє собі робити «сенсації» на могилі покійного Андрія Портнова. Якою б він не був фігурою, і як би до нього не ставилась громадськість, спекулювати на його смерті – недопустимо для доброчесного журналіста.

Я розумію, що Андрій Портнов з об’єктивних причин більше не зможе захистити свою честь і гідність, виграти чергову справу проти «жовтих журналістів» та спростувати недостовірну інформацію, як він це неодноразово робив раніше… Але чому пан Андрушко не опублікував свій сюжет раніше: два місяці, рік, десять років тому. Адже стаття стосується сумнівних фактів 20-річної давнини. Архіви були закриті, натхнення не було, чи можливо Андрушко боявся нового позову?

Щодо процедури добору членів у Вищу раду юстиції, пересічному громадянину слід розуміти певний юридичний контекст. Відповідно до Конституції України Вища рада юстиції складалася з двадцяти членів. По три члени обирали Верховна Рада України, Президент України, з’їзд суддів України, з’їзд адвокатів України та з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. Ще двох обирала всеукраїнська конференція працівників прокуратури.

Від з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ завжди обирались видатні вчені-правники, які здійснили важливий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки та освіти. До прикладу, у 1998 році від цього з’їзду членами Вищої ради юстиції було обрано ректора Харківської юридичної академії Тація Василя Яковича, декана юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Василя Тимофійовича Нора та на той час ректора Одеської національної юридичної академії Сергія Васильовича Ківалова.

Лише цей факт доводить та наочно показує, що у з’їздах представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ брали участь та обирались видатні вчені зі всіх куточків України, дотримувалась пропорційність представництва різних юридичних шкіл, хоча це прямо не передбачалось у чинному на той час законодавстві.

Так відбулось і у 2009 році, коли Сергія Ківалова дійсно в черговий раз було обрано членом Вищої ради юстиції. Вказаний з’їзд проходив із суворим дотриманням вимог ст. 12 Закону України «Про Вищу раду юстиції» в редакції від 14.04.2006 року. Місцем з’їзду тоді у порядку черговості було обрано центр правової освіти Одеську національну юридичну академію. Жодних порушень порядку висування і призначення членів ВРЮ як тоді, 15 років тому, так і сьогодні, виявлено не було.

Дійсно, у 2009 році ініціативу організації та проведення з’їзду висунула Рада представників вищих юридичних закладів та наукових установ. Проте це не приватна установа, як стверджує Андрушко. До її складу входили декани юридичних факультетів, ректори, інші вчені-правники зі всієї України. Зокрема, і науковці київських, львівських, харківських та одеських університетів.

Звісно, були і опоненти, котрі бажали провести вибори членів ВРЮ в інших містах, зокрема у Харкові. «Всеукраїнське юридичне товариство», якраз і була невеликою приватною громадською організацією на чолі із паном Березюком, котрий виступив одним із таких опозиціонерів. Не зважаючи на те, що освітньо-науковою спільнотою було узгоджено місце та формат проведення з’їзду у місті Одесі, Березюк із декількома прибічниками вирішили скористатися колізією у законодавстві. Адже Закон того часу прямо не регулював, хто саме та у який спосіб організовує такі з’їзди.

При цьому, я вкрай здивований, що сьогодні, через стільки років, Олег Березюк вирішив «пустити крокодилячу сльозу», опустився до рівня Андрушка та взяв участь у написанні цього пасквілю.

Врешті решт, постановою Печерського районного суду від 03.11.2006 року було поставлено крапку у цьому питанні та чітко зазначено, що «скликання, організація і проведення Всеукраїнського з’їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України з питань призначення членів Вищої ради юстиції від юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ України відноситься до компетенції Ради юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ». Вказане судове рішення набрало законної сили та було залишено в силі судом апеляційної інстанції.

Щодо питання про наявність конфлікту інтересів у процесі складення Сергієм Ківаловим присяги члена ВРЮ, наголошую, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про Вищу раду юстиції» член Вищої ради юстиції перед вступом на посаду, але не пізніше двох місяців з дня призначення, складає на засіданні Верховної Ради України присягу. Таким чином, голова комітету Верховної Ради України з питань правосуддя у відповідності до норм тодішнього законодавства, не мав жодних дискреційних повноважень щодо призначення членів ВРЮ, обраних з’їздом представників юридичних вищих навчальних закладів. Тому ані потенційного, ані реального конфлікту інтересів у вказаних правовідносинах не існувало. Вимоги щодо несумісності зайняття посад відповідно до чинного на той час законодавства також порушені не були.

Стосовно тверджень Андрушка про призначення Сергієм Ківаловим «свого помічника» на посаду голови Окружного адміністративного суду міста Києва, варто відзначити наступне. У вересні 2010 року на засіданні Вищою радою юстиції було прийнято рішення про призначення Тертичного Віталія Григоровича – головою Львівського окружного адміністративного суду, Вовка Павла В’ячеславовича – Головою Окружного адміністративного суду міста Києва, Пасенюка Олександра Михайловича – Головою Вищого адміністративного суду України тощо. Тобто вказане рішення ВРЮ стосувалося не тільки призначення головою суду Павла Вовка, як на тому намагається зманіпулювати пан Андрушко.

Станом на день ухвалення ВРЮ вказаного рішення Павло Вовк майже чотири роки працював суддею Окружного адміністративного суду міста Києва та жодного відношення до депутатської роботи Сергія Ківалова не мав. Це було достатньо логічне зайняття Павлом Вовком адміністративної посади, особливо враховуючи, що у 2015 році його повторно обрали головою суду вже судді на зборах суду. Крім того, призначення на посади голів окружних адміністративних судів здійснювалось у той час ВРЮ колегіально, більшістю голосів; відводів Сергію Ківалову на засідання ніхто не заявляв і не міг заявити об’єктивно. Відповідно, жодних порушень антикорупційного законодавства того часу у процедурі призначення Павла Вовка на посаду голови Окружного адміністративного суду міста Києва не відбулося.

Щодо тверджень Василя Онопенка про нібито вплив Віктора Медведчука чи Віктора Януковича на обрання Лідії Ізовітової та Сергія Ківалов членами Вищої ради юстиції, у мене одне питання – де Андрушко знайшов цих «експертів» із розладами у пам’яті?! Адже саме пан Онопенко на засіданні Вищої ради юстиції у 2010 році рекомендував обрати Лідію Ізовітову головою органу. Можливо Онопенко якраз і є «людиною Медведчука»?

Про це свідчить зокрема і той факт, що саме Василь Онопенко був у першій пʼятірці списку Соціал-демократичної партії України разом із Віктором Медведчуком. Однак «журналіст» Андрушко чомусь вирішив не згадувати про цей факт, навішуючи ярлики на всіх інших.

Крім того, мене дивує обґрунтування Онопенка своєї тези. Він робить висновок, що нібито на Ківалова та Ізовітову впливав Медведчук тільки тому, що останній обирався із ними до ВРЮ в один час. А чому Онопенко тоді не стверджував, що Ківалов є людиною Кучми, Кравчука чи Ющенка? Вони теж довгий час працювали із Сергієм Ківаловим та неодноразово зустрічались із ним як із народним депутатом.

Я хочу наголосити, що такі псевдо-журналісти як Андрушко не вартують і сотої частини того, що зробив Сергій Ківалов. Він єдиний, хто за 27 років незалежності України лише відкривав, а не закривав університети, коледжі та школи. Він надав освіту та працевлаштував більше ста тисяч випускників, реалізував сотні соціальних проєктів – без зайвої реклами, гучних заголовків, фоторепортажів чи новинних сюжетів. Сергій Ківалов разом із своїми установами за період війни сплатили близько півмільярда гривень податками та ЄСВ до держбюджету!

Проте найголовніше – він не приділяє увагу андрушкам і Ко. Усім поміркованим читачам я нагадую приказку про собак і караван, а також золоті слова Бернарда Шоу: «Секрет успіху – у тому, щоб викликати обурення у якомога більшої кількості людей».