«Вінницький обласний художній музей
розташований на території архітектурного комплексу XVII-XVIII століття «Мури»
Художній музей у Вінниці було засновано в 1919 році,
біля витоків його стояли художники В. Ф. Коренєв, Г. В. Брілінг. Основу
картинної галереї складала приватна колекція художника, педагога і колекціонера
В’ячеслава Федоровича Коренєва. Вінницький обласний художній музей перетворився
на культурну установу, відому нині не тільки в Україні, а й за кордоном,
завдяки наполегливій ініціативі новопризначеного директора – Іллі Васильовича
Безбаха. У музейній збірці Вінницького обласного художнього музею 7 315
експонатів XVII-XX століть. Постійно діюча експозиція музею, що була створена в
2005 році, представлена шістьма залами, які демонструють відвідувачам близько
300 експонатів. У Картинній галереї знаходяться живописні твори західноєвропейського
мистецтва XVII-XIX століть, українського та російського мистецтва XVIII-XX ст.,
а також скульптура, меблі, вироби із слонової кістки, срібла, бронзи».
Джерело:
Оксана Яремчук, головний зберігач Вінницького
обласного художнього музею
Відзнявши програми
у Вінницькому обласному художньому музеї, ми зайшли до кафедрального собору, що
розташований поруч, помолитися та поставити свічку. А вийшовши із собору,
зустріли на зупинці громадського транспорту Оксану Яремчук, з якою тільки-но
відзняли програму. Випадкова зустріч, під час якої ми продовжили наш діалог,
адже, як і завжди, знімального часу так не вистачає, щоб наговоритися з героями
програм, щоб роздивитися душу навпроти.
Під час спілкування в
музеї вражений витворами мистецтва, котрі мені випало щастя побачити там, я з
цікавістю слухав розповідь пані Оксани про музей, про творчість, про
досягнення, творчі плани та перспективи музею, а також про людей, котрі працюють
заради того, щоб ми могли бачити та відчувати мистецтво.
І, зачарований
розповіддю та експозицією, я навіть не помітив, як промайнув час. А спілкуючись
вже поза камерою, я зрозумів, що, засліплений красою мистецтва, я так і не зміг
побачити всю глибину та красу душі неймовірної українки, з якою мені випала
нагода поспілкуватися.
В мене перехоплювало
подих від поривів пронизливого осіннього вітру та від її сильних, чесних фраз. Вона
говорила щиро, переконано, жорстко. В ній було стільки генетичної непримиренності
та сили нашої Нації. Дивлячись крізь ці слова та краплини дощу на мою
співрозмовницю, я дякував Господу за те, що Він дав змогу мені по-справжньому
почути цю українську душу.
В музеї, як справжній
натхненний, закоханий у свою справу професіонал, Оксана розповідала про
творчість, про митців, а також розповіла нам багато цікаво про життя музею. Вона
забуває про себе, розчиняється у своїй праці й так щиро насолоджується
мистецтвом, що вона б просто не змогла говорити про себе, замість розповіді про
всю цю красу навколо.
Й мені було дуже
цікаво слухати її. В мене досі збереглося трохи дитяче ставлення до творчості,
як колись зовсім хлопчиськом я дивився на картини чи читав книги й повністю
поринав у створений світ, а нестримна дитяча фантазія вже малювала пригоди, що
могли б відбутися у цій намальованій чи описаній частинці авторського світу.
Я ніколи не був і
вже, мабуть, не стану знавцем живопису, просто відчуваю, як щось в моїй душі
відзивається на частинку душі майстра, вкладену в роботу. Тому в музеї, забувши
про все, відчував, як душа напивається красою. Мабуть, через те, що розмова про
душу Нації, що знайшла своє відображення у творчості, вийшла настільки цікавою
та захоплюючою, що я так не зумів одразу побачити, почути душу моєї неймовірної
співрозмовниці.
Та, на щастя, Господь
подарував нам ще одну зустріч біля стін кафедрального собору. І тепер це вже
була розмова не з професіоналом, а зі щирою, глибокою, красивою українкою,
котра всією душею любить свою країну. Такі справжні, глибокі діалоги зазвичай
залишаються за кадром, а більшість з нас взагалі не звикли висловлювати словами
власні почуття, але те, що вони все ж таки відбуваються раз у раз закохує мене
в українство все сильніше.
Посеред красивого,
затишного українського міста українська Берегиня говорила про нашу Батьківщину.
І в цьому було щось сильне, віддане і водночас тендітне. Ми попрощалися, а я ще
раз подякував Господу за те, що Він дав мені змогу почути цю людину не тільки
як професіонала, а як українку, як патріота. Я йшов красивим містом, омитим
краплями осіннього дощу, а в руках був український хліб. Гарячий, ароматний,
пухкий. Закортіло гарячого чаю, тиші та молитви.
Відчуття втоми
межувало з гордістю від гарно виконаної роботи. Ми відзняли Вінницький цикл «Сповіді».
Скільки ж любові, краси та віри подарувало нам Поділля! І скільки СПРАВЖНІХ душ
живе в цьому неймовірному краю! Які ж ми, українці, неймовірні!
Авторська програма Олега
Володарського«СПОВІДЬ». Герой програми – Оксана Яремчук, Головний зберігач Вінницького обласного художнього музею