Роздрай в душі

Спостерігаємо та сподіваємось на нашу армію

Скільки слів сказано останніми днями про можливий мирний договір, що аж мозок витікає. Американський президент продовжує сіяти хаос, і віри йому давно нема. Але я дивлюся на це «кіно» з різних боків. Бо, крім того, що зараз живу життям пересічного громадянина країни, маю досвід і найвищих державних постів, і 23 роки військової служби. Крім того, я кримчанин у вигнанні.

І ці різні ракурси на все, що відбувається, просто роздирають мене на частини, і, напевно, таких як я, ще чимало.

З одного боку, як громадянин, я не можу допускати думки про здачу агресору наших територій. Три роки на смерть стояли, вистояли. А тепер нас волею американського бариги примушують до фактичної капітуляції.

Військовий досвід відкриває інший погляд. Зрозуміло, що більшість громадян сподіваються на нашу армію і глибоко переконані, що треба воювати до повної перемоги. Але при цьому і мобілізація відверто кульгає, і до вищого керівництва, і військового і цивільного ставлення не у всіх громадян однакове. Та й хлопці на нулі вже відверто втомилися.

Досвід державної служби говорить про те, що мало хто знає справжній стан державних фінансів, а значить не знають викликів, що стоять перед країною. У мемуарах потім хтось напише скільки разів за останні роки ми були «на межі».

Ще один ракурс погляду на все, що відбувається у мене, як у кримчанина, у якого батьки, а також їх батьки, лежать у кримській землі. Життя біля теплого моря у благословенній Ялті я залишив заради життя у демократичній Україні. А тепер мені кажуть: все не сподівайся на повернення. Крим віддаємо Росії. Хоча я краще за інших і набагато раніше знаю, що це за країна. Але тепер ніхто не поверне там житло. А у Києві житло, яке отримав як відставний офіцер, відібрали з відома авторитетного пана Татарова.

І ось коли дивишся на сьогоднішні перспективи розвитку подій, можна зрозуміти лише одне: наскільки важким для керівництва країни буде вихід із цієї війни. І не зрозуміло хто і де після неї опиниться.

Простим громадянам виходу нема. То ж просто спостерігаємо та сподіваємось на нашу армію. Добро переможе зло. Не може бути інакше.