Наприкінці листопада 2023 року бойове зведення з фронту затьмарив «вибух» інформаційної бомби на антикорупційній передовій: НАБУ і САП повідомили про викриття в один день відразу трьох топ-корупц
Наприкінці листопада 2023 року бойове зведення з фронту затьмарив «вибух» інформаційної бомби на антикорупційній передовій: НАБУ і САП повідомили про викриття в один день відразу трьох топ-корупціонерів (двох нардепів та підприємця). Вони намагалися підкупити непідкупних (як виявилося) віце-прем’єр-міністра з відновлення України – міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександра Кубракова та голову Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури Мустафу Найєма.
Вибуховості цим подіям додало те, що викриття вказаних зловмисників відбулося за безпосереднього сприяння та участі Кубракова і Найєма. Вперше в історії незалежної України викривачем виступив не просто державний діяч, а один з очільників уряду. Вище, як то кажуть, уже нікуди.
До віце-прем’єра Кубракова найвищим за рангом викривачем, що регулярно постачав НАБУ викривальною інформацією, був голова Фонду держмайна Дмитро Сенниченко. Зрештою з викривача він перетворився на підозрюваного в організації злочинного угрупування, яке заволоділо 500 млн грн, та подався у закордонні біга.
Справи, що виникли «за сприяння та участі» Кубракова та Найєма, після «швидкого, повного та всебічного» розслідування пішли до суду. Серед них і справа підприємця–забудовника, якого НАБУ «здав» особисто віце-прем’єр Кубраков.
Розгляд цієї справи Вищим антикорупційним судом виявив чимало цікавих навколоюридичних ноу-хау, застосованих детективами НАБУ, прокурорами САП та слідчими суддями ВАКС на стадії її досудового розслідування. Це: і проведення слідчих дій ще до офіційного початку досудового розслідування; і внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань як підозрюваної та обвинуваченої особи, яка не мала жодного відношення до інкримінованого злочину; примушування підозрюваного до самовикриття; привласнення детективами НАБУ функцій суду; ставлення обвинуваченим у вину фактів, заякими раніше провадження було закрито; заборона підозрюваним спілкуватися «з усіма на світі». І багато ще чого іншого…
Але ми розглянемо лише одне з таких ноу–хау. Це – юридичне визнання викривачем особи, яка такою не є ні фактично, ні за законом. Йдеться про віце-прем’єр-міністра Олександра Кубракова (наразі вже колишнього).
Зважаючи на креативність досудового слідства та й особливу роль самого «викривача», ця історія варта не просто статті, а талановитої екранізації або хоча б яскравого коміксу. Тим більше, що вже на нинішньому етапі судового розгляду впевнено замаячив цілком несподіваний фінал цієї юркомедії.
«Кажуть, цар – не справжній! »
Коли на судовому засіданні заходилися досліджувати документи про викривачів, сторона захисту «збунтувалась». Голосно та аргументовано заявивши, що номінований стороною обвинувачення на статус VIP-викривача колишній віце-прем’єр Кубраков – ніякий не викривач. А звичайний самозванець…
У цій справі запропонована стороною обвинувачення винагорода викривача становить 8 580 607, 40 грн. Але це саме той рідкісний випадок, коли зовсім не у грошах справа. 8,5 млн. грн для громадянина, в кабінеті якого півпарламенту та іншого нашого бомонду зайвого напатякало і через звільнення якого публічно і показово ридма ридала просто-таки рекордна кількість представників «держав-партнерів», – це, щиро кажучи, несерйозна сума. Вона вочевидь неспівмірна з тими мільярдами, які проходили через очолювані ним структури (Укравтодор, Мінінфраструктури).
Сеанс викриття в судовому засіданні фіктивної ролі викривача Кубракова почалося з аналізу, здавалося би, зовсім непримітного документа – повідомлення детектива НАБУ Романа Догойди Національному агентству з питань запобігання корупції про досудове розслідування за участю викривача (віце-прем’єр-міністра О. Кубракова).
Якщо коротко підсумувати висловлені стороною захисту сумніви, то сухою офіційною мовою вони зводяться до того, що заява пана Кубракова про скоєння злочину – надумана та безпідставна, а вказане повідомлення детектива Догойди – недостовірне і незаконне. Але скільки пристрастей, винахідливості, підступності та інших вад антикорупціонерів стоїть за цими безбарвними словами.
Увагу відразу привернуло те, що детектив НАБУ відправив повідомлення до НАЗК не протягом 24 годин з моменту внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, як того вимагає закон, а майже через чотири місяці по тому. Крім того, у повідомленні він вказав не про “початок досудового розслідування за участю викривача»(знову ж таки, як це передбачає закон), а про «досудове розслідування за участю викривача»,що у юридичному плані зовсім не одне і те ж саме.
Для того, щоби оцінити красу гри детективів НАБУ та прокурорів САП, варто почати з коротенької довідки.
Хто такий викривач? Закон «Про запобігання корупції »вказує, що це фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, вчинених іншою особою.
Може скластися враження, що як би не дізнався про чужі гріхи, тебе радо вислухають, але це не зовсім так, принаймні, якщо говорити про теорію.
Викривачем у розумінні закону може бути особа, переконана,що її інформація є достовірною; інформація має містити факти, що доводять можливе вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення і їх можна перевірити; ця інформація стала відома викривачеві у зв’язку з його трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходження нею служби чи навчання. Як зазначається у роз’ясненнях НАЗК, повідомлення викривача має відповідатипринципу персональності інформації – інформація, повідомлена викривачем правоохоронному органу, повинна походити від його особистої обізнаності, а також не бути відомою правоохоронному органу з інших джерел.
У тому разі, якщо бодай однієї умови не дотримано, високого звання викривача людина не гідна і все, на що може претендувати така особа – бути заявником. Комусь різниця може видатися несуттєвою, але свою десятину від суми викритого заявник не отримає, на відміну від викривача.
Втім, повернімося до головних героїв. Перший з них, безперечно, такий собі пан Догойда. Як то кажуть, гадки не мали, що то за пан, але за викривача унього – сам віце-прем’єр-міністр з відновлення України, міністр розвиткугромад, територій та інфраструктури!
Втім, правильніше сказати «був би», «майже був» або «ще трохи і став би».
Бо декілька юридичних формальностей вщент розбивають цю нетривіальну історію бравого пана Догойди та особливо відповідальної персони (віце-прем’єра), яка, схоже, опинилася у складній життєвій ситуації і в пошуках виходу з неї згодилася допомагати слідству. В міру своїх можливостей, що несподівано виявилися неочікувано скромними і такими, що не вписуються у закон…
За принципом – «одна баба сказала»
Річ у тім, що названий викривачем Кубраков насправді не був першоджерелом інформації про нібито висловлення пропозиції щодо надання йому неправомірної винагороди. Як би прикро йому, можливо, не було, але факт залишається фактом: йому особисто ніхто такої пропозиції не висловлював.
Звідси випливає сумний висновок, що достовірно інформацією він не володів.
Хоча це і не завадило йому «поділитися» такою інформацією з директором НАБУ С. Кривоносом. Позаяк не мав нічого, цим «нічого» і поділився: у своїй заяві Кубраков не навів жодної конкретної особи, яка начебто запропонувала йому неправомірну вигоду, не вказав на жодну ознаку предмету начебто запропонованої йому неправомірної вигоди, не зазначив місця, часу та способу пропонування йому неправомірної вигоди. Ну уявіть собі, одна з найвищих посадових осіб держави турбує іншу не останню посадову особу вдержаві, а тоді наче партизан на допиті – не наводить жодного конкретного факту, що підтверджував би можливе вчинення кимось корупційного правопорушення!
Чим же поділився? По суті – інформацією під грифом «ОБС» – «одна баба сказала». Кубраков у загальних рисах переповідає мутну історію, яку нібито розповів йому підлеглий. Баба не баба, але йшлося про директора департаменту управління об’єктами державної власності таекономічного планування Мінінфраструктури О. Доценка. У свою чергу Доценко напередодні звернувся до того ж детектива НАБУ Догойди (звичайно, за простим збігом обставин) із заявою про начебто висловлену «інвесторами» («фактичними контролерами» чи «бенефеціарними власниками»?) ТОВ «Сітігазсервіс» пропозицію надати віце-прем’єр-міністру Кубракову неправомірну вигоду.
І у своєму повідомленні до НАЗК старший детектив НАБУ Догойда нарік Кубракова викривачем. Пізніше цей статус Кубракова підтвердила прокурорка САП Єлена Дроботова в обвинувальному акті, який вона разом із Догойдою підписала, затвердила та подала до суду з пропозицією виплатити «викривачу» Кубракову з держбюджету 8,5 млн.
Байдуже, що цей викривач зі слів іншої особи переповів у вільному стилі оповідання, що не містить жодної юридично значущої конкретики, і достовірність якого нічим не підтверджена. Ще й історія, так би мовити, не першої свіжості, адже її раніше вже розповів НАБУ пан Доценко. Мало того, вона посіла належне місце в ЄРДР та по ній розпочато досудове розслідування за заявою Доценка!
Отже, якщо повернутися до вимог закону щодо статусу викривача, то Кубраков таким аж ніяк не є.
По-перше, повідомлена ним інформація не має жодної процесуальної цінності, по-друге (і це принципово важливо), така інформація уже була відома НАБУ і на її підставі було розпочато та повним ходом уже йшло розслідування включно з проведенням негласних слідчих дій.
У цей процес уже на повну включалися майже 100 детективів НАБУ та група прокурорів САП.
До речі, такої ж позиції щодо вказаного критерію визначення особи викривачем дотримується НАЗК, а також судді та науковці. На засіданні суду було наведено позицію судді Вищого антикорупційного суду, кандидата юридичних наук Віри Михайленко, яку вона висловила у науковій публікації під назвою «Викривач у кримінальному провадженні: прогалини процесуального статусу». У ній пані Михайленко однозначно констатує, що для визнання особи викривачем повідомлена ним інформація має «не бути відомоюправоохоронному органу з інших джерел». Тобто, і за законом, і за офіційною позицією НАЗК, і за критеріями правників–науковців та практиків Кубраков аж ніяк не підпадає під законодавче визначення «викривач».
Пікантності цій ситуації надає той факт, що суддя Вищого антикорупційного суду, кандидат юридичних наук Віра Михайленко є головуючою у цій кримінальній справі. А, відтак, вона опинилася на своєрідній «розтяжці», адже саме їй доведеться вирішувати, питання правомірності надання НАБУ і САП Кубракову статусу викривача. Погодьтесь: одна справа теоретизувати про проблему загалом у науковій статті і зовсім інша – вирішувати її на практиці з відповідними юридичними наслідками.
«Безпритульна» заява Кубракова
Показовими в плані визнання Кубракова викривачем є юридичне ігнорування його заяви детективами НАБУ та прокурорами САП, а також констатована ними процесуальна непотрібність його показань. Як це не парадоксально, але все це насправді так і було і воно підтверджено документально.
Для порівняння: заява згаданого вище чиновника Мінінфраструктури Доценка, яку він 3 серпня 2023 року в усній формі висловив детективу Догойді, була просто миттєво реалізована детективами НАБУ. Відразу ж (усього за 6 хвилин!) на протоколі про її прийняття з’явилися резолюції чотирьох керівників НАБУ! Детектив Догойда негайно вніс відповідні відомості до ЄРДР і ще до цього розпочав допит Доценка як заявника, хоча закон забороняє проведення слідчих дій до початку розслідування. У цей же день керівник САП створює групу прокурорів у кримінальному провадженні, розпочатому за заявою Доценка.
Тобто на повну були включені усі механізми НАБУ і САП.
У той час заява Кубракова довго «блукала» коридорами НАБУ, не викликаючи інтересу у детективів НАБУ (з Догойдою включно) попри формальні резолюції самого директора НАБУ Кривоноса та його першого заступника Углави, і зрештою залишилась безрезультатною. Судячи з доступних даних, її навіть невнесли до ЄРДР, а про самого «викривача» взагалі забули – його навіть для проформи не допитали.
Цікаво, що, крім усього іншого, рішення по заяві Кубракова було прийнято лише на 4-й день, замість 24 годин, передбачених законом. Точніше – навіть не прийнято, а накладено стосовно неї резолюцію чергового керівника, яка детективом-виконавцем була проігнорована, як і три інші резолюції найвищого керівництва НАБУ. У якій ще справі таке було, щоб звичайний детектив так відверто ігнорував вказівки своїх найвищих керівників? Бо чудовознав, що вони «дуті» і даються лише для того, щоб хоч якось офіційно притягнути Кубракова до конфіденційної участі у цій справі, формалізувавши його в статусі викривача?
Це вже звучить наче поганий анекдот, але самого «заявника–викривача Кубракова О. М. » детективи НАБУ допитали аж через вісім місяців після подання ним заяви іза тиждень до завершення досудового розслідування у цій справі – 5 квітня 2024 року.
Зважаючи на статус заявника, очевидно, в НАБУ нервово визначалися, як же бути з такою «юридично неординарною» заявою міністра Кубракова. Реакція НАБУ і САП на заяву віце-прем’єр-міністра, адресовану самому директору НАБУ, була разюче відмінною від реакції на заяву не першої величиничиновника, які від нього прийняв рядовий детектив. Закономірно постає запитання: чому?
Тут можна дійти двох висновків: по-перше, показання цього заявника–викривача не мали для розслідування анінайменшої процесуальної цінності, по-друге, роль Кубракова в цьому спектаклі була явно не викривальною. По суті його взагалі там не мало бути. Очевидно, що його у цю справу спеціально ввели, як припускає сторона захисту, щоб таким чином досягти триєдиної мети: легалізувати у такий спосіб конфіденційне співробітництво Кубракова із НАБУ, яке, навіть за публічним повідомленням багатьох джерел, вірогідно розпочалося ще задовго до подання ним цієї заяви; зробити з нього активно діючого «живця», залучивши його до вочевидь провокативних дій; створити штучні підстави для підслідності цієї справи за НАБУ.
Сам же Кубраков, певно, не міг відмовитися від такої ролі та від конфіденційної співпраці з НАБУ, оскільки, як писали поінформовані ЗМІ (з посиланням на певні документи та оприлюднені показання конкретних осіб), за півроку до цього НАБУ почало працювати по ньому самому в аспекті його участі у розпилюванні фінансових потоків з держбюджету. Якщо це так, то у нього практично не було вибору, бо за такої ситуація або «ти сам», або «ти – когось».
Юридична неповноцінність міністра Кубракова як викривача.
Очевидно, і сам Кубраков, і ті, хто, імовірно, допомагав йому реалізовувати «викривальну інформацію, давали собі звіт у юридичній неповноцінності цього урядовця як викривача. Інакше не було б намагання надати ваги пустопорожньому папірцю такими собі дещо дитячими, втім, не безневинними, способами.
Заява віце-прем’єр-міністра з відновлення України, міністра Кубракова була надрукована на офіційному бланку Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України! Водночас на ній відсутні вихідний реєстраційний номер вказаного міністерства та дата реєстрації цього документа у міністерстві. Тобто міністром Кубраковим офіційний бланк міністерства було використано з порушенням встановленого порядку. Не кажучи вже про те, для чого він взагалі схопив офіційний бланкміністерства для своєї заяви? Для солідності?
Те, що заявник із нього ніякий, ясна річ, чудово розуміло слідство, а тому не інформувало Кубракова щодо просування справи, як це передбачено законом щодо заявника.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні було розпочато не за його заявою. Так що особливо відповідальна персона Кубраков тут буквально ні до чого.
Найсмішніше, що Кубраков, як би його не волочили, «не тягне», не тільки на викривача. Він навіть простим заявником не є! Його заява не містить конкретних даних про вчинення кримінального правопорушення. Повідомлене ним бознащо так і не було процесуально реалізоване відповідно до закону.
Немає відомостей про те, що його було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення. На відміну від того ж Доценка.
Подавши на ім’я директора НАБУ Кривоноса заяву про нібито висловлену йому пропозицію неправомірної вигоди, Кубраков, всупереч закону, не отримав від НАБУ документ, що підтверджує прийняття і реєстрацію його заяви, витяг з ЄРДР та інформацію про стан досудового розслідування, що мало було розпочатись за його заявою. Водночас Доценко, звернувшись із заявою до звичайного детектива НАБУ, того ж дня (!) був повідомлений про внесення відомостей до ЄРДР та кваліфікацію правопорушення. Не часто побачиш таке яскраве свідчення незалежності антикорупціонерів – так затято ігнорувати віце-прем’єра з його писаниною на офіційному урядовому бланку!
Отже, Кубраков не мав що розповісти (не був носієм викривальної інформації) і був ніким, якщо мати на увазі процесуальний статус в рамках цієї справи.
Максимум, чого він міг досягти у своєму пориві сприяння правосуддю в контексті вказаного провадження, це виступити… як свідок. Такий собі свідок не знати чого, якому від його підлеглого Доценка стали відомі певні обставини. Однак детективи НАБУ не робили цього із Кубраковим аж до моменту фактичного завершення досудового розслідування – 5 квітня 2024 року. Саме тоді Кубракова допитали вперше і лише один раз. Допитали «пакетом»: і як викривача, і як заявника, і як свідка обставин, що стали йому відомі у період з серпня 2023 року по 5 квітня 2024 року, зваливши все докупи.
До речі, його, на відміну того ж Доценка, не допитували про участь у проведенні негласних слідчих дій, у процесі яких він під запис детективів НАБУ спілкувався з майбутніми підозрюваними, направляючи розмову у «правильне» русло і чітко розставляючи потрібні акценти. Чомусь його показання також не були потрібні слідству, яке максимально використовувало ці записи як доказову базу.
Просто якась дивина з першим викривачем такого рівня!
Отже, міністр Кубраков подав свою заяву уже після початку досудового розслідування у кримінальному провадженні. У детективів НАБУ не було ніяких законних підстав повідомляти НАЗК про початок досудового розслідування «за участі викривача Кубракова О.М. » , оскільки вказанедосудове розслідування почалось без його участі. Та і ніякої іншої ролі, не те, що викривача, а навіть весільного генерала, Кубраков у цій справі насправді не відігравав. Тоді ж якою насправді була його роль?
Це ключове для справи питання мав би з’ясувати суд.
А поки що при дослідження доказів сторона захисту звернулась до суду з клопотанням визнати недопустимими доказами саму заяву Кубракова, резолюції керівників НАБУ стосовно неї, повідомлення детектива Догойди про досудове розслідування за участі викривача Кубракова.
Крім іншого, сторона захисту побачила в останньому документі ознаки службового підроблення, оскільки детектив НАБУ повідомив НАЗК неправдиву інформацію про Кубракова як викривача. З усього виглядає, що воно десь так і є.
Один із обвинувачених у судовому засіданні прямо заявив, що з урахуванням того, що в обвинувальному акті, підписаному старшим детективом НАБУ Догойдою та прокуроркою САП Дроботовою, передбачено виплату Кубракову як викривачу понад 8,5 млн гривень з державного бюджету, то про направлення фіктивного повідомлення до НАЗК про Кубракова як викривача можна говорити ще й як підготовку до протиправного заволодіння державними коштами у вказаному розмірі.І висловив сподівання, що суд, а тим більше Вищий антикорупційний суд, не може допустити, щоб за його допомогою відбулося заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах за відсутності законних підстав для виплати та з використанням підробленого офіційного документа.
У будь-якому разі ця справа може стати хрестоматійною (інша справа –у позитивному чи негативному сенсі для правозастосовної практики) в контексті розуміння того, хто насправді є викривачем та яку роль йому переважно відводять у виявленні та розслідуванні корупційних злочинів – отриманні юридично значущої викривальної інформації чи використанні як інструменту для здійснення провокацій.
Взагалі ж у цій справі з викривачами відбуваються якісь непорозуміння та містика: один є недавнім випускником академії державного управління при президенті росії, другий – яскраво засвітившись на початку процесу, дивним чином «випав» з нього по ходу розслідування, а третій – виявся суцільно фіктивним.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.