Участь архієрея Тихона-Петранюка в церковному
святі викликала нову хвилю критики через його сумнівне минуле. У часи війни
віряни очікують від духовенства прозорості, а не мовчання у відповідь на гучні
звинувачення. Представники громадськості вимагають реакції на факти про
ймовірну співпрацю архієрея ПЦУ із сепаратистами.
Голова
ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталія Шевчук вважає, що
Українська Церква перебуває під тиском репутаційної кризи і в центрі її уваги
архієпископ із кримінальним шлейфом.
У час,
коли Україна веде криваву війну за своє майбутнє, питання морального авторитету
Української Церкви як духовного орієнтира суспільства набуває критичного
значення. Проте низка подій в Тернопільсько-Бучацькій єпархії Православної
Церкви України ставить перед суспільством незручні запитання: наскільки
прозорими є церковні кадрові рішення, і чи несуть відповідальність перед
вірянами декотрі духовні особи?
22
квітня 2025 року архієпископ Тернопільський і Бучацький Тихон (у миру — Тарас
Петранюк) взяв участь у святковому богослужінні в Гурбинському монастирі на
Рівненщині, яке зібрало представників духовенства з різних регіонів. Однак ця
публічна поява викликає обурення серед правозахисників та церковних аналітиків
— не через саму участь, а через постать архієрея, що має за собою, за
твердженнями громадських організацій, багаторічну тіньову репутацію.
Факти
та звинувачення
«Ми
роками документуємо факти, які вказують на зв’язки Тараса Петранюка з
кримінальними схемами, зловживанням церковним майном, участю у сумнівних схемах
з церковною землею, і навіть — на його співпрацю з представниками так званої
ЛДНР», — заявляє голова ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія»
Наталія Шевчук.
Голова
громадської організації оприлюднює роками докази, які, за її словами, мали б
давно стати підставою для внутрішньоцерковного розслідування або, принаймні,
призупинення повноважень архієрея. Проте, попри численні звернення, архієпископ
Тихон продовжує очолювати єпархію, активно бере участь у церковному та
державному житті і публічно позиціонує себе як духовного лідера.
Мовчання
Церкви і правоохоронців
Ці
обставини, на думку аналітиків і журналістів, сигналізують не лише про
репутаційний ризик для Православної Церкви України, яка протягом останніх років
здобуває міжнародне визнання, але й про глибшу кризу довіри всередині самої
церковної інституції.
«Коли
Церква покриває або ігнорує факти, що кидають тінь на її архієреїв, вона
втрачає свій моральний авторитет. Сьогодні мовчання Церкви — це не нейтралітет,
а фактична співучасть», — додає Шевчук.
Водночас,
на її думку, бездіяльність правоохоронних органів — ще один тривожний сигнал. В
умовах кривавої загарбницької війни, коли суспільство максимально чутливе до
проявів зради, корупції чи аморальності, образ архієрея з імовірним
кримінальним минулим, який спокійно бере участь у публічних заходах, виглядає
як провокація.
Моральна
дилема Помісної Церкви
Православна
Церква України, що постала як альтернатива структурі, пов’язаній із впливами
московського патріархату, покликана бути еталоном моральної чуйності та
духовної чесності. Її проголошене прагнення до очищення, прозорості та
відкритості зараз проходить серйозне випробування.
«Це не
лише питання однієї єпархії. Це питання про те, ким ми є як Церква —
спільнотою, де істина понад усе, чи корпорацією, де ряса може бути як
індульгенція, що позбавляє відповідальності за злочини», — підсумовує Наталія
Шевчук.
Суспільний
запит на правду, прозорість та моральну відповідальність в Україні зростає,
особливо у час війни. У цій ситуації мовчання стає формою позиції. І якщо
Церква не здатна самостійно реагувати на внутрішні виклики, то довіра вірян
буде втрачена не через зовнішніх ворогів, а через власну інституційну
слабкість.