Володимир Козюк
встановив чотирнадцять Національних рекордів України, має найвагомішу колекцію
старої листівки і народної ікони Поділля в Україні. Автор книги «Вінниця –
погляд в минуле» і фотоальбомів «Вінниччина – серце України», «Всі ми діти твої,
Україно», «Хата під стріхою». Учасник і автор більше
ста восьмидесяти
художніх заходів обласного, всеукраїнського та міжнародного рівнів, більшість
яких проходили з благодійною метою. Володимир любить подорожувати і відвідав понад шістдесят
країн світу. Його роботи знаходяться в національних музеях, в приватних
колекціях президентів України: Петра Порошенка, Віктора Ющенка, Леоніда Кучми,
а також у багатьох відомих людей політики, бізнесу, культури України та світу.
Саме роботи Володимира Козюка нині представлені в Маріїнському палаці де
проходять урочисті державні події — нагородження, прийоми, вручення вірчих
грамот послами іноземних держав, саміти і зустрічі офіційних делегацій на
найвищому рівні. Розробив ряд проектів як державотворчого
так міжнародного значення,
що мають вплив на світову культуру.
Знакові події останніх років:
—
Презентація фото проекту «Хата» у Національному культурно-мистецькому та
музейному комплексі «Мистецький Арсенал» (Київ, 2016 р.);
—
Представляв Україну на міжнародному форумі в Дунхуань (Китай, 2016 р.);
—
Участь в проекті «Шовковий шлях» (Національний художній музей України (2016
р.);
—
Виставка у французькій галереї Jose Art Gallery «Гори моїх мрій» (2016 р.);
—
Участь у міжнародному пленері «Українська імпресіоністи в Парижі», (Нормандія,
2017);
—
Персональні виставки «Краса твоя, Україно» (Вашингтон, 2017 р.);
—
Проект «Усі ми діти твої, Україно» (2017 р.);
—
Виставка живопису та світлин «Барви духовного простору» в Центрі сучасного
мистецтва «М17» (Київ, 2017 р.);
—
Міжнародний проект «Краса заради добра» (Київ, 2017);
—
Всеукраїнський пленер-конкурс «Кращий художник» (Вінниця, 2017);
—
Виставка живопису «Імпресіонізм: українська версія» в Українському культурному
центрі (Париж, 2017 р.);
—
Проект «Краса твоя, Україно» у Галереї «ХХІ СТОЛІТТЯ» (Вінниця, 2017 р.).
—
Голова делегації від України в Китай на Форумі «Один пояс-один шлях» в місті
Іву;
—
Участь у виставках в Абу-Дабі і Дубай (2017-2018 рр.);
—
Проект «Хата під стріхою» (2018 р.);
—
Мистецька виставка китайських та українських митців «Чарівний Китай» (Київ,
2018 р.);
—
Організатор міжнародного пленеру-конкурсу «Кращий художник – 2018» за участі
митців з 8 країн (Вінниця, 2018 р.);
—
Персональна виставка «Країни світу» у Палаці Потоцьких (Тульчин, 2019 р.);
—
Організатор міжнародного пленеру-конкурсу «Кращий художник – 2019» за участі
тридцяти митців з 6 країн (Вінниця, 2019 р.);
—
Персональна виставка «Краса планети Земля» Національний музей Київська картинна
галерея» 2019 р.
—
«Виставка сучасного українського мистецтва «The Horizon of Convergence». м.
Суджоу КНР грудень 2019- лютий 2020
(участь 8 робіт)
—
Виставка живопису «Країни моїх мрій» Музей української діаспори, м. Київ
грудень 2019 –лютий 2020рр.
—
Один із організаторів найпотужнішої виставки в історії Україна- Китай, «Хань
Юйчень — Мистецтво Тибету» Національний музей «Київська картинна галерея».
Лютий 2020
—
Організатор проекту «Духовні скарби Поділля. Історія врятування» Вінницький
обласний художній музей. Грудень2019- січень 2020рр.
—
Організатор проекту Студ-Арт-Движ -2020
—
Організатор відкритого регіонального конкурсу «Обличчя Вінниччини — 2020»
—
Організатор міжнародного пленеру-конкурсу «Кращий художник – 2020» за участі
митців з 18 країн (Вінниця, 2020 р.);
—
Всеукраїнський конкурс «Малюємо разом» (Київ, 2020);
У
2018 році саме Володимиру Козюку випала честь в рамках «Днів української
культури в Китаї», представив Україну на міжнародному форумі в Дунхуань (Китай)
і в Національному музеї «Гугун», імператорський палац, Пекін трьома проєктами.
Володимир Козюк Народний художник
України, меценат, колекціонер, голова правління ГО «Кращий художник The Best Artist»
Як же часто ми за формою не здатні
розгледіти суть. Ми
почали втрачати цю здатність. Саме тому нами так легко маніпулювати та
нав’язувати нам штучно створені наративи. Через те, що за зовнішнім не бачимо внутрішнє, ми так
часто помиляємося: обираючи страви на обід, товари та послуги, політиків чи
навіть чоловіка або жінку. Але
душа прагне відчувати суть речей і наша нездатність до цього спричиняє те, що
життя втрачає зміст та смак.
Саме тому наша душа завмирає, коли бачимо
витвір мистецтва, котрий прекрасний не тільки своєю формою, а й часточкою душі
митця, котра вкладена нього. Так,
дивлячись на картину, наші очі бачать форми, барви, а щось глибинне в нас
сприймає всю ту гамму переживань, райдугу прагнень, висоту усвідомленості того,
хто тримав пензель, відтворюючи все це на полотні. І усвідомлюючи це чи ні, в такі миті ми стаємо кращими,
глибшими, натхненнішими. Коли вдалося це відчути, ми повільно йдемо з виставки,
намагаючись не розплескати в собі це відчуття.
Кожен митець, чиї роботи представляють на
широкий загал, уважно дивиться на публіку, котра прийшла подивитися на його
творіння і прагне переконатися, що своєю творчістю йому вдалося доторкнутися
бодай до чиєїсь душі. А
потім, щасливий, що йому це вдалося, повертається в майстерню творити красу
кінчиком пензля, словом, різьбленням по дереву, вишивкою… не важливо чим, головне – душею.
Мені доводилося спілкуватися, знімати
«Сповідь» з багатьма творчими людьми, але Володимир Козюк відкрив мені світ
мистецтва таким, яким я його не бачив і навіть не уявляв. Ми гуляли вуличками такого рідного
для нього міста й розмовляли про пережите, побачене, усвідомлене та не
зрозуміле. Він
допомагав побачити. Почути. Пізнати. Володимир
говорив про Україну,
як про щось до болю рідне. Я,
мабуть, один з небагатьох, кого він запрошував до своєї майстерні.
Простий хлопчина із простої сім’ї, він
власною працею, розумом та талантом досяг неабияких висот та визнання. Але не дав себе засліпити промінню
слави, не забув,
хто він є і на якій землі народився. Тому вже багато років в його діяльності та
творчості Україна понад усе. Ми
говорили з ним наче хлопчаки після вдалої вилазки за яблуками до сусідського саду. Було неймовірне відчуття того, що
ми різні, але схожі, що хоча
йдемо різними шляхами, але займаємося схожою справою. Наче два герої Марка Твена, такі щирі
та безтурботні у своєму захопленні цим дивовижним світом.
Так рідко, але буває. Коли вперше
зустрічаєш людину, а здається, що ви знайомі вже багато років. Настільки легко
вам говорити, розповідати, жартувати. Я не втримався і запитав:
– Навіщо ти пішов звідти?
– Знаєш, – якось неохоче відповів Володимир,
– мені там тісно, сумно і не комфортно. Я звик до свободи. Звик вільно думати,
писати, говорити та вчиняти.
Він нещодавно надіслав мені ґрунтовний та
не простий матеріал про взаємозв’язок мистецтва і соціальних настроїв. Ця людина
складна. Він живе в декількох вимірах спілкується та співпрацює на багатьох
щаблях, з кардинально різними людьми має численні різнопланові проекти,
починання й здобутки. За ним складно встигати. Але завдяки нашим з ним схожостям та
відмінностям нам вдалося потоваришувати. Він додав неймовірні барви до нашої мандрівки
Поділлям.
Володимир
радів, наче дитина, коли нам вдавалося знайти спільну мову з персонажами та
персоналіями, котрими він так захоплюється. Про кожного митця, котрого
рекомендував для програми «Сповідь», він розповідав з такою турботою, ніби про
дитя, котрим я маю захоплюватися і котре мені ні за яких обставин не можна
ображати.
Та
після знайомства з цими людьми я зумів повністю усвідомити та розділити
захоплення та турботу Володимира про надзвичайно душевних й талановитих
майстрів Поділля.
Володимир Козюк живе Україною. І
українська культура, його творчість
– невіддільна складова тієї України, котру він так обожнює. Конкурси, виставки, планери… Він розвиває,
допомагає, підтримує, надихає. Він чує, бачить, відчуває дух тієї спадщини
предків, глибина якої сягає тисяч років. Сьогодні не так багато є тих, хто так
потужно й глибоко усвідомлює нашу українську культуру. Але він ніколи не піде в
політику й не стане міністром культури. Не вміє красти. Не навчений
кланятися. Тісно
йому з ними. Не зручно. Задушливо. 
А «вони»… Постійно намагаються використовувати
нашу генетичну культуру у своїх корисливих політиканських інтересах. І одразу
після їх досягнення забувають про неї, наче її й не існує. Йому це неймовірно болить. Він не
може на це спокійно дивитися. Вибухає.
Говорить правду в обличчя. Сумує. Ось таким я побачив Володимира. І вирішив просто та чесно про це
написати. Можливо,
ми саме тому і потоваришували, що в нас з ним такі схожі «захворювання» – прагнення
волі, свободи, незалежності та справедливості. І категоричне неприйняття того, хто
брудними руками чи брудними намірами намагається доторкнутися до святинь рідної
землі.
Зустрічаючись з людиною, яка живе
Україною, вкотре переконуюсь, що ворог робить все можливе, щоб такі люди відчували себе самотніми,
щоб раз у раз розчаровувалися. Щоб такі, люди, котрих на теренах нашої країни
так багато, не об’єдналися, а були розділені, ізольовані одне від одного. Пасіонарії.
Пророки. Етнархи…. Вони побачивши, що суспільство зайняте нав’язаною метушнею,
не здатне їх почути, із сумом розвертаються і йдуть… Туди,
де живе тиша, молитва і Бог…
Вони пишуть картини чи вірші, займаються
різьбленням чи гончарством, вишивкою чи писанкарством… А головне – відчувають,
душею і серцем обожнюючи свою країну. Душу сповнив сум. Зараз допишу цю
статтю й обов’язково йому зателефоную. Він як завжди жартуватиме і щось жваво
розповідатиме. Мені подобається з ним розмовляти. Він справжній. Вінницький Том
Сойєр.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Володимир Козюк Народний художник
України, меценат, колекціонер, голова правління ГО «Кращий художник The Best Artist»