Новий закон "Про систему охорони психічного здоров’я": крок уперед чи напівзахід

Психічне здоров’я під захистом закону: реальна допомога чи бюрократичні обіцянки?

Верховна Рада України нещодавно ухвалила у другому читанні "Про систему охорони психічного здоров’я". Зазвичай такі новини викликають полярні емоції: від захоплення до скепсису. Як досвідчений адвокат із глибокою повагою до людських прав і реалістичним поглядом на стан нашої системи, я хочу розібрати цей закон на частини й показати, як саме він вплине на кожного з нас — тих, хто потребує допомоги, і тих, хто її надає.

Що обіцяє законодавець?

Закон №12030 закладає фундамент для створення нової системи охорони психічного здоров’я, що базуватиметься на принципах доступності, професійності та міжнародних стандартах. Головні нововведення включають:

1. Національна комісія з питань психічного здоров’я — новий колегіальний орган, який координуватиме послуги в цій сфері.
2. Безперервний професійний розвиток: сертифікація психологів через Нацкомісію та психотерапевтів — через саморегулівні організації (СРО), які мають міжнародне визнання.
3. Створення саморегулівних організацій — професійні асоціації отримують можливість сертифікувати фахівців і брати на себе частину регулювання.

Сильні сторони закону

1. Контроль якості послуг
   Запровадження сертифікації психологів і психотерапевтів дозволяє захистити громадян від некомпетентних "фахівців". Це особливо актуально в Україні, де сфера психічного здоров’я часто заплутана й дезорієнтуюча. Ви бачили ці десятки оголошень у соцмережах: "Психолог-консультант. Пройшла триденний тренінг"? Тепер такі "фахівці" ризикують залишитися поза ринком.

2. Міжнародні стандарти
   Закон не лише передбачає сертифікацію за міжнародними нормами, але й дає шанс інтегрувати Україну у світовий контекст охорони психічного здоров’я. Це відкриває перспективи для наших спеціалістів навчатися за кордоном і приносити кращі практики додому.

3. Розвиток саморегулювання
   Децентралізація в цій сфері — необхідний крок. Саморегулівні організації в західних країнах, таких як Німеччина чи Велика Британія, довели свою ефективність. Наприклад, у Німеччині статус саморегулівної організації означає, що спільнота сама контролює якість освіти, роботи й професійної етики своїх членів. І це працює.

А тепер про ризики

1. Ілюзія змін без ресурсів
   Чи стане нова Національна комісія дієвим органом, якщо бюджет її роботи не враховуватиме реальних витрат? У нас є приклад інших новостворених органів — красиві концепції, але мінімальна підтримка. Наприклад, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, хоч і має успіхи, працює на межі можливостей через недостатнє фінансування.

2. Відсутність кваліфікованих кадрів
   Україна вже зараз відчуває дефіцит спеціалістів у сфері психічного здоров’я. Чи готова система освіти швидко адаптуватися до вимог нового закону? Без належної підготовки й мотивації фахівців ризик формального виконання законодавчих норм буде значним.

3. Розвиток бюрократії
   Новий орган — це завжди нова бюрократія. Хто контролюватиме Нацкомісію? Як уникнути затягування процедур сертифікації? В деяких країнах, як от Франція, спроби централізувати контроль за сертифікацією психотерапевтів стикнулися з критикою через складність і тривалість процедур.

Що можна взяти за приклад із зарубіжної практики?

1. Система охорони психічного здоров’я у Великій Британії
   Британська модель NHS (National Health Service) вважається однією з найкращих у світі. Основна її перевага — інтеграція первинної медичної допомоги з послугами психологів і психотерапевтів. Кожен громадянин може отримати безкоштовну консультацію психолога через свого сімейного лікаря. В Україні цей зв’язок поки що майже відсутній.

2. Сертифікація в США
   У США кожен штат має власні вимоги до сертифікації психологів і психотерапевтів, однак усіх об’єднує обов’язковість ліцензії. Професіонали проходять роки навчання, практики й екзаменів. Закон №12030 має шанс створити подібну систему, але питання в тому, наскільки ефективно це впровадять.

3. Модель саморегулювання в Канаді
   Канадські провінції делегували регуляцію професійних стандартів психотерапевтів спеціальним асоціаціям. Це дозволило зменшити тиск на державу й водночас забезпечити високу якість послуг.

Що це означає для звичайного громадянина?

Перш за все, Закон №12030 має потенціал зробити психологічну допомогу більш доступною й якісною. Коли ви звертатиметеся до психолога, то знатимете, що ця людина дійсно пройшла відповідну підготовку. Це зменшить кількість травматичних випадків "недолікування" або псевдопомоги.

Однак поки що це тільки початок шляху. Чи зміниться система реабілітації для військових? Чи будуть захищені права людей із психічними розладами, які часто стикаються з дискримінацією? Закон створює рамки, але наповнити їх реальним змістом — це завдання не лише законодавців, а й суспільства.

Закон №12030 — це не революція, але важливий крок у напрямку цивілізованого підходу до охорони психічного здоров’я. Водночас, щоб уникнути перетворення цієї реформи на чергову "гарну ідею без практичного втілення", нам потрібна чітка стратегія, ресурси й контроль. Пам’ятаймо, що кожен закон — це лише інструмент. А його ефективність залежить від того, як ми ним користуємося.

Зараз саме той момент, коли юристи, медики й суспільство повинні об’єднатися, щоб цей інструмент не припадав пилом на полиці, а працював на благо кожного українця.