Розбираємо детально ситуацію з можливим впровадженням електронного голосування.

З моменту приходу до влади, президент Володимир Зеленський та його команда одразу оголосили курс на діджиталізацію і дійсно досягли величезних успіхів у цьому напрямку. Усі ми можемо оцінити переваги «Дії» та запропонованих сервісів. Їх насправді дуже багато і їх кількість постійно зростає. На превеликий жаль і через повномасштабне вторгнення також. Це максимально спрощує життя українцям і за це треба бути вдячним. Але останнім часом в ЗМІ почала підійматися тема виборів і в цьому контексті – інтернет-голосування, голосування за допомогою звичайного смартфона, комп’ютеру, ноутбуку. Хто зацікавлений у проведенні виборів, хто і коли запустить пробну кулю?

До можливості запровадження електронного голосування найбільш ґрунтовно підійшли у Верховній Раді. Комітет з питань організації держвлади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування минулого тижня презентували дослідження «Оцінка та можливості використання альтернативних форм голосування на післявоєнних виборах в Україні з фокусом на інтернет-голосуванні». (https://komsamovr.rada.gov.ua/uploads/documents/44399.pdf )

Автори дослідження – науковці з університетів Бельгії, Данії, Франції, Швейцарії та України (Києво-Могилянська академія). Предмет дослідження, як вже зрозуміло з його назви, - можливості та ризики використання інтернет-технологій для голосування за кордоном під час перших післявоєнних виборів з огляду на правові та технічні аспекти.

Насправді дуже змістовний документ обсягом 120 сторінок, але я не буду робити його детальний аналіз. Зазначу лише той факт, що дослідники дійшли одного висновку: проведення електронного голосування, навіть в повоєнний період неможливо. Автори виокремили правові та технічні аспекти.

Правові аспекти:

1. Запровадження інтернет-голосування потребує внесення відповідних змін до Конституції, щоб урегулювати питання голосування з неконтрольованого середовища.

2. Запровадження різних методів голосування в Україні та за кордоном як порушення принципу рівності виборців, з огляду на неоднозначне ставлення до тих, хто виїхав з України. «Це може викликати несприятливу суспільну реакцію», - зазначають автори. Крім цього вони звертають увагу на той факт, що навіть сьогодні Україна має певні складнощі з отриманням інформації про кількість українців, які проживають в окремих країнах.

3. Зміна моделі голосування за кордоном потребує надзвичайно серйозних фінансових ресурсів, яких в Україні наразі немає.

4. Країна повинна віднайти баланс між безпечним і загальним виборчим правом. Зрозуміло, що ті, хто перебуває в Україні та за її межами матимуть різний доступ до виборчого процесу. Це пов’язано як з безпековими, так і з адміністративними, інфраструктурними, та іншими факторами. «Вибори за кордоном мають загалом відповідати тим самим стандартам демократичних виборів, що й процедури всередині країни».

5. У випадку запровадження інтернет-голосування закордонні виборці повинні мати два канали для голосування, а не один з міркувань безпеки наявний варіант виборчої дільниці має залишатися доступним для таких виборців на додаток до голосування через інтернет. Власне, йдеться про те, що до цього закордонні виборці голосували з використанням паперових бюлетенів. Навіть до цього Україна мала обмежену кількість виборчих дільниць за кордоном. Як задовольнити потребу українців за кордоном проголосувати, коли їх кількість зросла в тисячі разів – велике питання. Адже збільшення кількості дільниць (перенесення їх за межі диппредставництв) потребуватиме значних зусиль, аби забезпечити там безпеку, присутність відповідної виборчої комісії тощо.

6.  Головне завдання – запобігти продажу/купівлі голосів. Навіть до початку агресії Росії проти України питання купівлі голосів «за гречку» було для нас дуже актуальним. «Заходи щодо забезпечення особистого та таємного голосування залишаються lex imperfecta – законом, що не впроваджується на практиці – якщо на практиці це неможливо проконтролювати та немає загальної віри в те, що це дотримується під час дистанційного голосування», - зазначають автори дослідження.

7.  Кримінальне законодавство має передбачати відповідні санкції за порушення, пов’язані з інтернет-голосуванням. Отже, необхідно також вносити зміни в кримінальне законодавство. Власне, так само необхідно внести зміни й у виборче законодавство.

8.  Будь-яка система голосування, включно з інтернет-голосуванням, повинна бути розроблена так, щоб задовольнити потреби усіх можливих видів виборів і голосування на референдумах.

9. Ідентифікація та автентифікація виборців потребує розв’язання проблем, виявлених у минулому, а саме – існування кількох постачальників електронних ідентифікаторів та цифрових підписів без централізованого контролю, щоб уникнути дублювання, питання делегування підписів та пов’язане з цим видавання себе за іншу особу, необхідність переслідування та покарання за зловживання, прозорість і безпека основних постачальників, як-от «Дії».

10.Інтернет-голосування має надавати виборцеві можливість перевірити, чи його/її голос було подано відповідно до наміру та зараховано без змін.

11. Зміни у формі інтернет-голосування - голосування зі смартфонів, а не з персонального комп’ютера, як було до цього, впливають на організацію верифікації, що потребує відповідного вирішення.

12. Щоб зміцнити довіру, інтернет-голосування має бути організоване у прозорий спосіб, включаючи публікацію вихідних кодів та інших документів системи, щоб уможливити контроль із боку дослідників та громадськості.

13. Має бути передбачений механізм вирішення спорів щодо інтернет-голосування, а це поки що залишається «сферою відкритих юридичних питань».

Технічні аспекти

1.     Маніпуляція результатами виборів. Інтернет-голосування повинно мінімізувати цю проблему шляхом запровадження наскрізної верифікації. Однак, як показали практики, якщо виборцям доводиться виконувати деякі кроки верифікації самостійно, вони не завжди здатні зробити це правильно. Тому повністю запобігти маніпуляціям складно, якщо взагалі можливо.

2.     Примус/підкуп виборців. Ці проблеми можуть посилюватися через використання інтернет-голосування чи інших видів голосування в неконтрольованому середовищі.

3.     Атаки на відмову в обслуговуванні. Намагаючись зірвати вибори, зловмисник може здійснити атаки на відмову в обслуговуванні, зробивши недоступними або систему голосування в цілому або її окремі компоненти (наприклад, верифікацію). Оскільки атаки типу «відмова в обслуговуванні» були поширеним явищем у минулих атаках на критично важливу інфраструктуру України, зокрема інфраструктуру, пов’язану з виборами, таку як вебсайт ЦВК.

4.     Делегітимізація виборів, як наслідок браку довіри.  Оскільки системи інтернет-голосування базуються на складних технологіях, оцінка їхньої безпеки може бути дуже складною навіть для експертів із безпеки. Така відсутність чіткої впевненості може бути використана недобросовісними акторами, які можуть спробувати поширити дезінформаційні наративи, наприклад, стверджуючи, що мала місце фальсифікація виборів навіть за відсутності фактичних доказів.

І, власне, головний висновок, що роблять автори дослідження в контексті правових ресурсів:

Ризики запровадження інтернет-голосування надзвичайно високі. Україна не готова до таких дій ні законодавчо, ні організаційно. Навіть пілотування відповідних засобів вимагає завершення стану війни та повернення суспільства до нормального політичного життя без безпекових, інформаційних чи інших загроз суверенітету України.

Cui prodest? Cui bono?

Принцип, який виник ще за часів Римської імперії, означає «шукай кому вигідно» або «знайди мотив». Поставимо і ми перед собою ці питання.

Сьогоднішню владу важко запідозрити в бажанні проводити вибори, адже там і так неодноразово заявляли про те, що вони можливі лише в повоєнний час. Ось одна з останніх заяв Президента Зеленського з цього приводу: «Ми всі знаємо, що Конституція України не дозволить проводити вибори у воєнний час. І ніхто у світі не вимагав та не вимагає цього від України. Але в нас в Україні є деякі люди, які зголодніли за цим настільки, що хочуть боротися всередині нашої держави більше, ніж заради неї. Хочуть політичних суперечок в окопах, як у телестудіях». Та й воєнний стан, що триває виключає саму можливість їх проведення.

Отже, це точно не про владу. Тоді про кого? Хто хоче в будь-який спосіб прийти до влади попри  принципи етики, моралі, солідарності шукає шляхи в будь-який спосіб це зробити?

Вам також на думку спала ця людина? Мабуть, так, адже ця особа точно заявляла про намір балотуватися на наступних виборах. Так, це - Петро Порошенко. І хоча він зауважував, що вибори мають відбутися лише після Перемоги, чи означає це, що він не хоче виборів тут та зараз? До того ж можна просувати ідею не особисто, а через лідерів думок, прихильників, колишніх соратників, які й досі залишаються на посадах. Таких собі, «агентів впливу», якщо хочете. Лунає, можливо дещо конспірологічно, втім факти говорять про зворотне.

Не миттям, то катанням

Кожен Президент України відразу після обрання заявляв про наміри здійснити реформу судоустрою. Занадто потужний важіль ця судова гілка влади.

Не виключенням був і Петро Порошенко. Тоді в Адміністрації Президента створили кілька дорадчих органів з цього приводу та навіть окремий заступник був закріплений для супроводу так званої судової реформи – Олексій Філатов. Чому так званої, бо насправді вона була націлена не на якісні зміни та очищення, а на встановлення тотального контролю над системою судоустрою. І оскільки далі ми торкнемося питань української адвокатури, доречно буде згадати, що саме Філатова називають ідейним натхненником сумнозвісного законопроєкту №9055 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тоді він так і не зміг протягнути через парламент цю ініціативу, і не зміг встановити контроль над адвокатурою.

Навіщо контролювати адвокатів? Все дуже просто. Адвокатура – конституційний міжгалузевий самоврядний інститут, який є невіддільною частиною системи судоустрою. І контроль над адвокатурою дозволив би колишній владі контролювати судову систему. Саме через такі спроби, а також через кадрові призначення, та інституціональні помилки критикували судову реформу часів Петра Олексійовича.

Під керівництвом Філатова працював такий собі Костянтин Красовський (https://www.vectornews.net/news/politics/357486-scho-otrimaye-zelenskiy-vd-poroshenka-v-obmn-na-priznachennya-kostyantina-krasovskogo-na-posadu-sudd-konstitucynogo-sudu.html ). У 2014-му Порошенко призначив його Секретарем Ради з питань судової реформи, а в грудні того ж року Красовський обійняв посаду Керівника Головного Департаменту правової політики АП. А тепер уявіть, що людина, яка була абсолютно лояльною до експрезидента зараз претендує на посаду судді Конституційного Суду, при чому по квоті нинішнього глави держави. Свята простота чи чиясь спроба все ж таки отримати вплив на судову гілку влади?

Цікаво, що у 2019 році Красовський, втративши посаду в АП, швидко переорієнтувався та почав працювати експертом в проєкті Європейського Союзу «Право-Justice». Основним партнером проєкту є «Асоціація правників України» (АПУ) – організація, яка системно просувала судову реформу Петра Порошенка.

Ось тут - https://oligarh.media/2024/11/19/asotsiatsiya-prodavtsiv-sovisti-vrozdrib-abo-komu-sluzhit-apu/?amp про організацію та її сателітів можна почитати детальніше. Дуже цікаві факти, особливо зважаючи на те, що Асоціація правників дуже щільно пов’язана з владними структурами ще з часів того ж самого Філатова. Саме тоді, у 2017-му – році, коли був утворений новий Верховний Суд. Чимало суддів в ньому – вихідці з Асоціації правників. А добирали їх – члени Громадської ради доброчесності при ВККС. І серед них також були представники АПУ.

Нагадаю ще дещо про Асоціацію. Її колишній Президент – Денис Бугай (https://antikor.com.ua/articles/56689-denis_bugaj__zjatj_ganhi_i_podeljnik_kurchenko_budet_reformirovatj_prokuraturu ). Це зараз він всього лише Голова Секції адвокатів, юристів юридичних компаній та самозайнятих юристів. А до цього у 2013-2017 та 2019-2021 рр. він був Президентом Асоціації правників. Дивно, що членів організації не насторожив той факт, що сам Бугай був і є фігурантом кримінального провадження у справі младоолігарха часів Януковича – Сергія Курченка.  У 2014 році його навіть затримувала СБУ. В «Брокбізнесбанку» Бугай був головою Наглядової ради і йому інкримінують привласнення, розтрата майна та створення злочинної організації. Втім це не завадило Бугаю брати участь у відборі нових прокурорів під гаслом «хочеш змін - йди в прокуратуру». З таким «послужним» списком, не завадило б щоб сама прокуратура навідалася до пана Бугая. Про саму Асоціацію та її сателітів, які сидять на грантах дуже детально писав С. Лямець, почитайте: https://ukranews.com/ua/publication/3872-tinovyj-zvit-z-pravosuddya-input-granty-output-chutky-sergij-lyamets .

Але повернемося в наші дні. 5-6 грудня 2024 року АПУ провела форум, основна мета якого – «розв’язання ключових питань судової системи України». Говорили багато про що, в тому числі й про необхідність реформувати адвокатуру. Інколи це лунало навіть погрозливо: Якщо адвокатура не визначатиме необхідність реформування, її будуть реформувати ззовні й не завжди в нормальний спосіб, тому що ззовні реформують люди, які не розуміють внутрішні проблеми». Таку думку висловила Олена Кібенко, суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді.

Цікаво, кого вона мала на увазі, коли казала про зовнішнє реформування самоврядної організації – Національної асоціації адвокатів України?

Іншу учасницю форуму – виконавчу директорку ГО «Адвокат майбутнього» Дар’ю Писаренко обурило, що адвокатура досі не надала своїх представників до Вищої ради правосуддя і, легенько натякнула, що, мовляв, настав час запровадити в адвокатурі нові онлайн-інструменти, вочевидь, маючи на увазі онлайн голосування. Адже під час воєнного стану в НААУ ухвалили рішення не проводити з’їзд через безпекові загрози та технічні складнощі.

●      Головний учасник форуму – Президент Асоціації правників України Віктор Дубовик. У 2013-2014 роках працював радником першого віцепрем’єр-міністра Сергія Арбузова (уряд М. Азарова), а після Євромайдану став помічником нардепа Р. Романюка (партія «Удар»). Потім він працював в юридичній компанії «Волхв» Олександра Навальнєва. «Наші гроші» писали, що «за неймовірним збігом обставин журналісти різних ЗМІ одночасно брали коментарі саме у Довбенка і Дубовика, або у Довбенка і Навальнєва» ( https://nashigroshi.org/2023/02/01/otochennia-dovbenka-yde-v-arma-popry-yoho-oholoshennia-v-rozshuk/ ). Того самого Андрія Довбенка, якому НАБУ та САП повідомили про підозру, як організатору розтрати заарештованого та переданого в управління АРМА майна вартістю понад 485 млн грн!

Цікаво те, що у 2023 році Дубовик був кандидатом на посаду Директора АРМА. Щоправда, конкурс не пройшов – набрав найменшу кількість балів - 75 ( https://ti-ukraine.org/news/10-pretendentiv-na-posadu-golovy-arma-hto-prohodyt-do-nastupnogo-etapu/ ).

У 2020 році Дубовик перебрався в Мінюст, звідки швидко і пішов працювати керівником Офісу протидії рейдерству. Нещодавно Дубовика призначили на посаду генерального директора Директорату з питань правової політики Офісу Президента України.

Це залишилося поза увагою ЗМІ, але під час Форуму Дубовик заявив буквально наступне: «Треба розконсервувати адвокатське самоврядування і провести електронне голосування (за двох кандидатів від адвокатури у Вищу раду правосуддя. – авт.). Отже, пан Дубовик попри здоровий глузд все ж таки бажає протестувати інтернет-голосування, всупереч висновкам дослідників. Робить він це все свідомо, чи не свідомо, невідомо, але суть в тому, що так можна реально підставити весь Офіс Президента.

Вища рада правосуддя – яблуко розбрату 

Для широкого загалу така «обкатка» пройшла б непомітно, адже йдеться про Вищу раду правосуддя (ВРП). Орган важливий, але абсолютна більшість наших українців мало що про нього чули. А тепер за порядком.

ВРП – це конституційний орган державної влади та суддівського самоврядування, який вносить подання про призначення суддів, ухвалює рішення стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності, розглядає скарги на різні рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора, ухвалює рішення про звільнення судді з посади тощо. Формується він за принципом політичної нейтральності та професійності. Загальна кількість членів – 21. З них десять обираються з-поміж суддів, по два призначаються Президентом, ВРУ, з’їздом прокурорів, з’їздом науковців з юридичних ВНЗ. За посадою туди також входить Голова Верховного суду.

Фактично сьогодні до складу ВРП входять 17 членів. Немає представників Президента та адвокатури, втім сама рада працює, кворум є і відсутність чотирьох членів не є критичною. І якщо з поданням кандидатів у члени ВРП все достатньо просто – кандидатам просто треба відправити пакет документів та взяти участь в конкурсі, то з адвокатурою все набагато складніше. Як вже зазначалося, для цього їм необхідно провести з’їзд, тобто зібрати делегатів від регіональних рад адвокатів в одному місці й провести відповідне голосування.

Власне так завжди й відбувалося, втім, на жаль свої корективи внесло повномасштабне вторгнення.  Як я вже зазначив, в НААУ ухвалили відповідне рішення. Попри це, складається враження, що дехто все ж таки бажає «обкатати» технологію інтернет-голосування. І це в умовах, коли частина країни позбавлена зв’язку, не те що мобільного інтернету. А там, де він працює, особливо в прифронтових областях, хоча і в Києві відбувалося подібне, через засоби РЕБ спостерігалися технічні збої й смартфони просто губилися в часі та просторі: довільно змінювалися часові зони, а GPS визначало локацію користувача в Брянській, Курській області, а дехто взагалі «опинився» на Північному полюсі.

Чи знайомі ці та інші подібні діячі з дослідженням, про яке йшлося на початку статті? Чи усвідомлюють вони, що у такий спосіб можуть підставити владу, скомпрометувати Україну перед нашими міжнародними партнерами? Чи готові вони нести відповідальність за свої дії?

Занадто багато риторичних питань, які, як їм і належить, залишаться без відповіді. Втім нагадаю, що дослідники зробили однозначний висновок – навіть пілотні проєкти електронного голосування повинні відбутися після завершення стану війни. І тут дуже чіткий меседж дав Президент Володимир Зеленський: «Спочатку справедливий мир, потім - справедливі вибори». Чи зрозуміли цей меседж в Офісі Президента – покаже час.