Правове регулювання контенту в соціальних мережах: виклики та глобальний досвід

Соціальні мережі стали основним джерелом інформації для мільйонів українців, але одночасно поставили перед нами складні питання щодо регулювання контенту. Як забезпечити свободу слова?

Уже кілька років, як соціальні мережі стали домінуючим джерелом інформації для більшості українців. Дані досліджень вказують на те, що більше 77% громадян обирають саме соцмережі як основне джерело новин і інформації, що свідчить про потужний вплив цієї платформи на формування громадської думки. Паралельно з цим, зростає і рівень довіри до медіа, зокрема до телебачення, хоча й соціальні мережі не відстають. Питання, яке не дає спокою вітчизняним законодавцям і правозахисникам, – це як поєднати доступ до вільної інформації з необхідністю захисту суспільства від загроз, таких як дезінформація, пропаганда та маніпуляції.

Соціальні медіа, без сумніву, стали майданчиком для політичних та громадських змін, однак їхні плюси та мінуси завжди йшли паралельно. Вони дають безпрецедентну можливість для швидкого поширення інформації, одночасно створюючи ризики для інформаційної безпеки. Чи може держава втручатися в процес, що стосується свободи слова? Чи має вона право обмежувати поширення певного контенту? І чи є місце цензурі в країні, де свобода слова є однією з основних демократичних цінностей?

У нашій країні, як і в інших частинах світу, питання регулювання контенту в медіа зокрема в соціальних мережах стало предметом жорстких дебатів. З одного боку, ми маємо Конституцію України, яка забороняє будь-які форми цензури. Стаття 15 Конституції чітко заявляє: «Цензура забороняється». Однак ця норма не є абсолютною. Коли мова йде про національну безпеку, особливо в умовах війни, важливою стає проблема балансу між правом на свободу слова та необхідністю забезпечити безпеку держави.

Практика інших країн дає нам певні орієнтири щодо того, як саме має виглядати таке регулювання. В Європейському Союзі, зокрема, ухвалили два важливих законодавчих акти, які змінюють підхід до контролю контенту в Інтернеті. Це Закон про цифрові послуги (DSA) та Закон про цифрові ринки (DMA). Обидва документи визначають чіткі правила для онлайн-платформ, мають на меті захистити користувачів від дезінформації, а також забезпечити більшу прозорість діяльності технологічних компаній. Вони визначають, що контент, який є незаконним офлайн, не може бути легально доступним і в онлайн-середовищі.

Основним завданням цих законів є боротьба з пропагандою, дезінформацією, кібербулінгом та іншими негативними явищами, що активно поширюються в мережі. Зокрема, вони покладають на платформи відповідальність за швидке видалення незаконного контенту, введення правил для рекламних компаній, а також за захист персональних даних користувачів. Не менш важливим є й регулювання відповідальності платформ за розповсюдження небезпечного або ворожого контенту, який може загрожувати соціальній стабільності.

Однак, попри чіткі стандарти і правила, що діють в ЄС, навіть вони не позбавлені складнощів та викликів. В Україні також зроблено певні кроки до правового врегулювання, особливо в умовах війни. Приміром, Закон України «Про медіа» відзначається новаторством: він уперше в Європі передбачає особливості регулювання медіа-контенту в умовах збройної агресії. Закон не тільки встановлює обмеження щодо змісту інформації, що стосується війни, а й визначає особливості діяльності медіа на тимчасово окупованих територіях. Цей крок є важливим, оскільки інформаційна війна, що точиться одночасно з військовими діями, вимагає негайної реакції і чіткої регламентації.

Утім, важливо зазначити, що законодавчі ініціативи у сфері регулювання контенту в Україні на тлі війни мають свої обмеження. Наприклад, запровадження санкцій проти російських ресурсів і блокування їх доступу є ефективним кроком, але його масштаб не дозволяє контролювати всю інформаційну екосистему в країні, оскільки велика частина контенту надходить із соціальних платформ, що знаходяться за межами юрисдикції України.

У світлі цих викликів, потрібно визнати: боротьба з фейками, пропагандою та дезінформацією в соціальних мережах — завдання надзвичайної складності. Вона потребує злагодженої роботи не тільки на рівні держави, але й активної участі громадськості, журналістів та всіх зацікавлених осіб. Важливо, щоб регулювання не перетворилося на інструмент цензури, а залишилося спрямованим на захист суспільства від шкідливих впливів, таких як пропаганда та маніпуляції.

Те, що Україна зуміла створити правову базу для боротьби з інформаційними загрозами під час війни, є великою перемогою. Однак, ми повинні пам’ятати, що кожна нова технологія, кожна нова платформа вимагає не лише правового, але й морального регулювання. Свобода слова — це не лише право говорити, але й відповідальність за те, що ми говоримо.

Тим більше, враховуючи сучасні реалії, ми повинні діяти з розумінням того, що соціальні мережі — це не просто майданчики для обміну думками, а потужні інструменти впливу на мільйони людей. І коли ми говоримо про свободу слова, ми не можемо забувати про важливість цього впливу та про ті моральні та етичні стандарти, які мають регулювати діяльність в онлайн-просторі.