«Культурне» відмивання грошей

У такий складний для країни час Донецькі чиновники все частіше обкрадають власну державу.

В останні роки питання корупції в Україні стало особливо актуальним, і випадки, подібні до тих, що пов'язані з Олександром Миколайовичем Шевченком – заступником голови Донецької обласної військової адміністрації (ОВА), лише підкреслюють серйозність ситуації. Шевченко опинився у центрі скандалу, пов'язаного з корупційними діяннями, які торкаються ключових сфер життя регіону, включаючи культуру, соціальні програми та освіту.

Ще раніше А. Шевченко був начальником міської військової адміністрації Новогродівки, а з 12 лютого 2024 року отримав посаду заступника голови Донецької ОВД.

Шевченка звинувачується у використанні своїх повноважень та зв'язків із місцевими чиновниками для організації схем відмивання грошей. За словами місцевих спостерігачів, він активно використовує підставні компанії для реалізації бюджетних коштів, призначених для розвитку соціальних та культурних проектів.

Корупція у сфері соціальних програм та благодійних фондів викликає серйозні побоювання. Вони призначені для допомоги малозабезпеченим верствам населення, які приймають гуманітарну допомогу та пожертвування, виявляються недоступними. Шевченко та його оточення, як повідомляється, використовують ці можливості для отримання особистої вигоди, змушуючи людей боротися за виживання в умовах нестачі ресурсів та соціальної підтримки. Усі отримані кошти у місцевих підставних «благодійних» організаціях перебувають під його особистим контролем, і найчастіше вони не доходять до нужденних. За попередніми підрахунками, лише на роботі таких фондів Шевченко та компанія поклали у власні кишені понад 15 млн. гривень.

Не можна не згадати і про освіту — це сфера, яка, безперечно, залишається під загрозою за нинішніх умов. Навчальні заклади замість того, щоб отримувати необхідні фінансування, стикаються з перешкодами у вигляді громіздких бюрократичних процедур. Шевченко використав державні кошти, виділені на капітальний ремонт та оновлення освітніх закладів (дитсадків, шкіл, університетів) для особистого збагачення. Щоб приховати свої махінації, він вдавався до допомоги підставних фірм-підрядників. Ці компанії насправді не мали жодного зв'язку з будівельною сферою, але були представлені як виконавці державних контрактів. Завдяки угодам із ними Шевченко організовував відмивання бюджетних коштів під виглядом виконуваних робіт. Усі необхідні документи для його планів підроблялися. Це включало фальсифікацію актів виконаних робіт, підвищення вартості матеріалів та цін на послуги, що дозволяло виводити значні суми грошей на рахунки підставних компаній. Сумарні збитки державі оцінюються в десятки млн гривень (близько 250 млн гривень).

Крім того, Шевченко просуває «своїх» людей у ​​владні організації, використовує свої зв'язки для зарахування на бюджетне навчання, отримання роботи, обрання на посаду без належного конкурсного відбору. Сам він не гидує хабарництвом – із задоволенням приймає за своє сприяння від 30 тис. гривень з особи як подяку.

Шевченко почувається безкарним, стверджує, що може уникнути будь-якої відповідальності, оскільки держава виділяє на освіту стільки коштів, що точно неможливо встановити розміри її розкрадань.

За весь час такої роботи як у Донецьку, так і в Новогродівці, Шевченко зміг дуже добре заробити. На даний момент відомо, що у його власності є двокімнатна квартира у Києві загальною площею понад 80 квадратних метрів та однокімнатна квартира у будинку бізнес-класу у Львові загальною площею 55 квадратних метрів. Крім цього, родина Шевченка має земельні ділянки сумарною площею 7 гектарів, які здаються в оренду підприємцям через посередників для сільськогосподарських робіт. Що стосується особистого автопарку нашого «героя», то тут немає нічого дивного, Шевченко вважає за краще не відрізнятися від оточуючих і пересувається на скромному автомобілі – Opel Astra сірого кольору, але є машини «вихідного» дня, серед яких BMW X3 та Mercedes-AMG SL 63 Загальний стан Шевченка та його родини оцінюється майже у 73,4 млн гривень.

Корупція, з якою зіткнувся Олександр Шевченко, — це не просто проблема однієї людини, а системна хвороба, яка загрожує країні. Українському суспільству необхідно активно боротися з подібними проявами, вимагаючи прозорості та підзвітності від чиновників, однак у період воєнного часу цього чекати не доводиться.