Комунальщина зі стелі

Навіщо робити гарне обличчя при поганій грі?

Якось ми з COVIDом, а потім і з початком війни, перестали протидіяти постачальникам комунальних послуг, які знахабніли в кінець. Це раніше було, що від таких до таких показників виходить стільки-то. А зараз на скільки постачальнику комунальних послуг захочеться, на стільки тобі платіжку і надішле.

Ось прийшла чергова така платіжка від теплокомуненерго на 1000 грн. за опалення за вересень. Так опалення не було. Нікого не хвилює. Плати. І немає інстанції, де можна було б це питання вирішити на користь громадян!

Але що тоді користі у бравурних заявах Уряду про збереження тарифів у колишніх рамках до закінчення опалювального сезону? Зрозуміло, що війна та породжені нею проблеми. Але навіщо робити гарне обличчя при поганій грі? А ще на додаток від кожного постачальника кілька платежів. За лічильники, за доставку, абонентське обслуговування. А ці платежі не входять до тарифу? Ось уявіть собі ситуацію у магазині:

- Скільки коштує ця ковбаска?

- 100 грн.

- О, дайте мені.

- Беріть, з вас 130 грн.

- Так за цінником коштує 100, і ви сказали, що 100.

- Так, 100, але ще за доставку 15, бухгалтерії 10 і мені за касове обслуговування 5. Всього 130.  

Як у радянському анекдоті, офіціант у ресторані: 40 і 40, разом карбованець 40. Хліб брали? Чи не брали. Потрібно було брати. Два 40. Разом чотири сорок. Приблизно так і виходить. Та ще кілька разів на рік приходить такий платіж на 1000 грн. і більше. За що? Ну, їм так хочеться.

Мінрегіон давно цими проблемами не займається. Комітет захисту прав споживачів ліквідували, щоб не було ваших дурних «чому». Стрункими рядами йдемо у демократичне суспільство.

Може час можновладцям подумати про простого громадянина з пенсією в 4 тисячі, якому цей платіж як удар кийком по голові у темному провулку. Також і всі ці насправді шахрайські нарахування.

І головне навіть не те, що таке явище у нашому житті є. А те, що з ним у нас у верхах не те щоб боротися, а навіть ворушитися проти, ніхто не виявляє бажання. Мабуть там занадто зайняті звичайною справою. Гроші ділять. Ось такий він у нас шлях до демократії. І розповідати про себе у телемарафоні лише приємні речі, ми теж заборонити не можемо. Так і живемо.