Сьогодні,
4 вересня, ми вшановуємо пам’ять одного з найбільших борців за свободу України
— Василя Стуса. Саме цього дня, 1985 року, його життя трагічно обірвалося у
холодних стінах табору Перм-36. Але він не помер як «заключений» — він живе і
надалі як літератор, поет і правозахисник, що залишив незгасний слід в історії
нашої держави.
Василь
Стус, який згодом стане символом незламності українського духу, був ув’язнений
радянською владою за свої переконання і боротьбу за людські права. Він не
боявся бути голосом правди у темні часи репресій, хоча знав, що це може
коштувати йому життя. Але для Стуса свобода, справедливість і честь були
дорожчими за власну безпеку.
7
березня 1972 року, перебуваючи у неволі, Стус отримав бланк-заяву на закупівлю
товарів. Але замість того, щоб заповнити її звичними словами, він написав:
«Воля 1 раз дихнути. Справедливість 1 раз побачити. Смерть 9 грам». Ці слова —
як втілення всього його життя, що було пронизане боротьбою за те, у що він
вірив. Він закреслив слово «заключенный» і замінив його на «літератор»,
нагадуючи всім, що навіть у найтемніші часи людина залишається вільною у своїх
думках і прагненнях.
Василь Стус
писав:
«Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю, чи важкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верств…»
Ці
рядки, як і його життя, стали вічним маніфестом проти несправедливості, проти
тиранії, яка намагалася зламати його. Стус був готовий до найгіршого, але не
зрадив своїм принципам.
Сьогодні,
коли Україна знову бореться проти тиранії, ми повинні пам’ятати, що наша сила —
у наших людях, таких як Василь Стус. Він боровся проти системи, яка намагалася
знищити його, але не зламалася. І зараз ми продовжуємо цю боротьбу, захищаючи
нашу свободу, нашу мову, нашу культуру.
Стус
залишив після себе безцінну спадщину, яку ми повинні берегти і примножувати.
Його поезія, його незламний дух і його життя є нагадуванням про те, що боротьба
за правду і справедливість триває. І ми, його нащадки, зобов’язані продовжувати
цю боротьбу, захищаючи нашу країну від тих, хто намагається її знищити.
«Мені здається, що живу не я,
А інший хтось живе за мене в світі.
Така краса висока і печальна,
Що хоч зупинись і з Богом говори…»
У
цих словах відображена та незламна віра, з якою Василь Стус йшов по життю. Віра
у правду, у справедливість, у те, що його боротьба не буде марною. І вона
дійсно не була марною. Сьогодні його ім’я символізує свободу, гідність і
боротьбу за людські права.
Сьогодні,
у роковини його смерті, ми маємо не тільки згадати про його величний подвиг,
але й надихнутися його прикладом у нашій власній боротьбі за незалежність і
свободу України. Василь Стус не був переможеним — він переміг.