Як Україна змусила Захід робити те, чого він не хотів – бити по території Росії

Україна отримала поворотний момент у війні, незважаючи на шалений опір. Тепер ситуація кардинально міняється. Ядерний блеф розкритий.

Чесно кажучи не зрозумів захопливих вигуків «захід дозволив бити їх зброєю по території Росії». Від цього віє комплексом меншовартості. Правильніше, як на мене, говорити, що «Україна змусила робити Захід те, чого він не планував робити – дати дозвіл бити по території Росії».

Незважаючи на вимоги здатися (який був оформлений у вигляді плану прем'єра Італії Драгі) у перші місяці широкомасштабного вторгнення від різного роду «корисних ідіотів», просто корумпованих політиків на зарплаті у Росії та Китаю, просто політиків, які не хочуть напружуватись та яким легше лицемірно позіхати та говорити правильно слова «про цінності, демократію, жахи війни», Україна не слухалась різного роду «добрих самаритян".

Навіть коли допомога пішла, все це прикривалося неприхованим роздратуванням, за яким читалося: «коли ж ви нарешті здох...те, бо у нас пенсії в «Газпромі» пропадають».

Незважаючи на це, Україна послідовно розкривала фальш та лицемірство, коли публічно нам натякали, що не варто бити по НПЗ ворога, бо це, виявляється, «цивільна інфраструктура». Україна не звертала увагу на істерики деяких політиків у Вашингтоні та Європі, які хочуть вчергове врятувати Росію від хаосу.

Вони продовжували катати істерики, коли дронами знищували станції попередження ядерних ударів в Росії, зливаючи у пресу своє «незадоволення». Але саме після цього стала очевидна фальш та брехня, яку активно просували із задоволенням на Заході з подачі Москви про «ядерну війну». Як ми бачимо, що нічого такого немає. І ці казки, через які нам затримували зброю, виявилися казками. Але без дій України, ця брехня не була б викрита.

Це додало упевненості у першу чергу країнам Східної Європи, Балтії, Скандинавії, які почали вже тиснути на Вашингтон та на групу Саллівана-Бьорнса, які старанно підігрували Москві, підтримуючи міфи «про ядерну ескалацію».

В результаті Україна отримала поворотний момент у війні, незважаючи на шалений опір. Тепер ситуація кардинально міняється. Блеф розкритий.

Якщо хтось у Вашингтоні та Берліні буде просувати «корейський сценарій» та інші неприховані форми капітуляції, він фактично публічно визнає, що пішов на змову з Путіним, щоб його врятувати. Порушить підписані договори (Зокрема, Хельсінкські угоди від 1975 року про непорушність кордонів у Європі) та підтвердить, що як мінімум половина слів про «підтримку» були відвертою лицемірною брехнею, оскільки ніяких перешкод щодо надання Україні зброї у повному обсязі немає і «ядерна ескалація» виявилась брехнею, хоча вони напевно самі про це знали.

Тому слід потроювати зусилля у цьому напрямку та вимагати виконувати свої зобов'язання, вимагати конкретики щодо вимог про повернення кордонів 91 року. Як це Вашингтон та Берлін буде робити? Це їхні проблеми. Нехай на зустрічах з Наришкіним Бьорнс не обговорює як за рахунок України повирішувати свої проблеми, а ставить питання як росіяни йдуть з України.

Пані Нуланд, замість того, щоб уникати питання чи залишити Україні Крим та Донбас, їде в Москву та веде перемовини про те, як росіяни йдуть з України. У тому числі з Криму та Донбасу. Благо російську знає.

Тут я бачу, що від України вимагають не порушувати питання вступу до НАТО на саміті НАТО. Ну, так це ваші проблеми, якщо виявиться, що половина ваших слів є брехнею. Постраждає ваша репутація, а не наша. Це ваші проблеми, а не наші. І репутаційні втрати будуть більше у вас. Нам втрачати немає чого.

В обмін на мовчання давайте більше зброї та змушуйте Росію «забірать манаткі».

Чи будуть дратуватися на Заході? Звісно, будуть. Ламаються плани, багаторічні схеми та стратегії, які ламає Україна тому що хоче жити. Нічого потерпите. Звикайте.

А Україні слід посилювати удари по енергетиці самі розумієте кого, незважаючи на істерики та роздратування.

Як якось хтось сказав в Ізраїлі: «Нехай краще не люблять державу Ізраїль, ніж співчувають євреям в Освенцимі». Бо фальшиві співчуття завжди легше демонструвати, ніж робити те, чого не збирався робити.