Відсутність Байдена на «Саміті миру» – неприємно, але не трагічно

Немає великої трагедії з відсутності Байдена на «Саміті миру» у Швейцарії. Для цього є як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори.

Я б не робив великої трагедії з відсутності Байдена на «Саміті миру» у Швейцарії. Для цього є як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори.

Об'єктивні фактори полягають у тому, що американська політика не крутиться тільки навколо України. У керівництва США є свої проблеми, тому для них присутність на виборчому заході є в більшому пріоритеті, ніж саміт, бо Трамп дихає у спину і десь випереджає Байдена.

Суб'єктивна складова, як я вважаю, це інтриги з боку русофільської групи Саллівана-Бьорнса. Їх дико дратує, що Україна не дає їм врятувати Росію від хаосу і зірвала їхні плани примусити нашу країну до капітуляції через свистопляску в Конгресі з допомогою для України. Удари по енергетичній інфраструктурі Росії продовжуються, незважаючи на істерики Саллівана. Тому вони не хочуть посилювати вплив цього саміту, який все ж таки достатньо великий.

Україна тут сповідує філософію Ізраїлю: «Краще нехай не люблять державу Ізраїль, ніж співчувають євреям в Освенцимі». Ми не 100 доларів, щоб всім подобатись. Звісно, значно комфортніше та зручніше відвідувати табори з українськими біженцями десь в ЄС та торгувати з Росією, ніж виходити із зони комфорту та дивитися як твої плани летять шкереберть. Тому і зливаються у пресу різні «мирні плани» типу «корейського сценарію» та випускається на арену Путін з криками, що готовий домовлятися.

Чесно кажучи, я сам до недавнього часу скептично ставився до «Саміту миру» та його наслідків, але останні метушіння Китаю та Росії зі спробою організувати якусь «альтернативу», говорять, що вони серйозно ставляться до цього заходу та розуміють його дипломатичні наслідки. Ті, хто не приїжджає на «Саміт миру», той, значить, проти миру та за війну, що виглядає, м'яко кажучи, неприємно.

У Китаю вийшло, правда, не дуже. Всі потуги вилилися в якусь спільну заяву аж з Бразилією, де нічого нового ми не побачили, окрім порядку денного «Саміту миру» у частковому варіанті. Принаймні, в частині ядерної безпеки. Це Китай робить не від любові до України, а через побоювання за свою безпеку, оскільки непокоїться, що ядерні інциденти та, не дай Боже, застосування тактичної ядерної зброї призведуть до появи ядерної зброї у Японії та Кореї, які давно цього прагнуть. Промисловість до цього у них давно готова, що різко ускладнить безпеку Китаю, який хотів би, щоб його сусіди були беззахисні.

Взагалі, коли Китай говорить про «суверенітет та стабільність кордонів» він має на увазі не Україну, як багато хто думає, а Тайвань.

Бурхливу діяльність ми бачимо з боку Росії, яка майже у той самий період намагається зібрати міністрів закордонних справ країн БРІКС. Тобто, щось припікає. Інакше навіщо така метушня? Але не думаю, що там щось кардинально відрізнятиметься від порядку денного саміту. І точно не буде підтримки війни проти України.

На мій погляд, цей «Саміт миру» більше схожий на Тегеранську конференцію 1943 року, де обговорювалося багато питань. У тому числі, як буде жити світ після війни. Але це, звісно, тільки дипломатична рамка, яка потребує наповнення на полі бою та ударів по російській енергетиці. Бо і в іншому разі це так і залишиться простою декларацією намірів.

«Добрим словом та пістолетом можна досягти більше ніж добрим словом». «Добрі слова» – це дипломатія. А пістолет – це українська Армія.