Крим. Частина І. Що відбувалося у 90-ті роки

З’ясуймо, як сталося відторгнення від України частини її територій і що цьому передувало та сприяло?

Після бійки завжди знайдеться бажаючий просто помахати кулаками. Мовляв, ми б їм ще дали, якби вони нас наздогнали.

На ці думки мене схиляють численні міркування про те, як добре, мовляв, працювала країна-агресор у Криму весь пострадянський період.

Зовсім не хочу шукати винних. Просто висловлю свої погляди. Може, це допоможе нам уникнути помилок надалі. З’ясуймо, як сталося відторгнення від України частини її територій і що цьому передувало та сприяло?

З початку 90-х у Криму відбувалося те саме, що і на решті Радянського Союзу, що розвалився - розграбування власності. Україна створила там не лише природний оазис, а й номенклатурний заповідник. Тут осідали на старості років партійні та військові пенсіонери. Вони звикли до цього краю. Тут було понад тисячу санаторно-курортних установ. Лише у Ялті було понад 160 санаторіїв та будинків відпочинку, а ще 17 тимчасових баз відпочинку. Трохи менше було у Євпаторії, Феодосії, Судаку та інших містах Криму.

Основна частина власності належала профспілкам. Багато десятиліть паразити на тілі трудящих в особі профспілок збирали з кожного в обов’язковому порядку окремі внески. Які йшли на будівництво цих споруд та утримання цього апаратного наросту. Мала частина внесків поверталася трудівникам у вигляді пільгових (менше собівартості) путівок. Здобути їх міг далеко не кожен, та й то не коли хотів, а коли була путівка. Але по пільговим путівкам їхали будь-коли. І довкола розподілу таких путівок сформувалася своя розподільна мафія в особі ВЦРПС (Всесоюзна центральна рада професійних спілок).

Відповідно до перших прийнятих законів України «Про власність» починаючи з 1991р., ще за радянських часів, визначалося лише три види власності: приватна, колективна та державна. Як бачимо, профспілкової власності як такої не було. Це підтвердила і редакція цього Закону від 1992 г. Власність профспілок передбачалася як колективна. Якщо її створювали кілька поколінь мільйонів трудящих, то й власниками ніби мали бути всі вони.

Але керівництво всіх рівнів було просякнуте духом ідей, мовляв, навіщо віддавати комусь власність, якщо можна забрати це собі.

До яких наслідків це призвело надалі, аж до захоплення Криму країною-агресором, йтиметься в наступній частині моєї розповіді. Намагатимуся розповісти про передумови та персоналії подій, які сприяли подальшому захопленню українських територій.